Доступний український переклад.
У нашій країні найбільш поширений (можна навіть сказати – масовий) вид полювання на звірів, що мають на ногах копита, – це облава. І стрільба на ній має бути досить динамічна – по цілі, що рухається, як правило, з досить значною швидкістю.
При цьому в секторі стрільби ціль з'являється лише на мить і в разі промаху на таку розкіш, як пересмикування затвора того ж «болтовика», запросто може не вистачити часу. Ось тоді зусилля всього колективу в виставленні звіра на номери виявляються марними...
Але при адекватній стрільбі з напівавтомата три добутих підсвинки з табуна, що вдало промчав повз ваш номер – це реальність; як і почесне звання «короля полювання» – заслужена нагорода за правильний вибір зброї, патронів і часу на тренування в стрільбі по рухомих цілях.
Передмова
Так склалося (і з цим доведеться ще деякий час жити), що ставлення до напівавтоматичних карабінів під патрон центрального бою у нашої мисливської громадськості в цілому негативне. Мовляв, всім відома їхня погана кучність, слабка надійність роботи автоматики – та й загальна «ламкість», властива будь-яким інструментам, які за своїм устроєм вийшли трохи складнішими за звичайний сталевий брухт. Зі свого боку я відчуваю, що чимала частина цієї репутації лежить на совісті плодів творчості радянських зброярів на благо Червоної армії і подальшого їх легкого конверсійного «причісування» в рамках технічних умов, щоб на ці зразки стрілецького озброєння можна було нанести клеймо «ВП», яке нібито чарівним чином перетворює бойовий карабін, автомат або навіть кулемет в мисливсько-промислову зброю.
До того ж на практиці все одно доводиться мати справу з (в тій чи іншій мірі «погіршеною») зброєю армійського зразка, яка використовує, як правило, проміжний (що лежить за своїми характеристиками між пістолетними і гвинтівковими калібрами) «скрєпний» 7,62х39 – який , зрозуміло, мало підходить для мисливського застосування навіть в разі його спорядження більш-менш мисливською кулею.
Погана репутація нарізних напівавтоматів – заслуга пострадянської конверсії
Тому в даній статті я спробую викласти свої міркування і дослідження в сфері загальної придатності нарізних напівавтоматів до практичних полювань на копитних в нашій країні, взявши для тесту три екземпляри таких карабінів – але задуманих, спроектованих і виготовлених в країнах із загальною збройовою культурою, відмінною від радянської. І хоч в жилах деяких з них тече та ж кров солдата (нехай навіть генетична пам'ять викликана лише схожістю назви), але про це можна здогадатися лише за непрямими ознаками – з огляду повної трансформації цієї зброї під цілі і завдання цивільного ринку. Це вам не звичне на пострадянському просторі відпилювання кріплення багнета. Ну і, зрозуміло, ці зразки виконані в калібрі, що є більш відповідним нашим цілям і завданням.
Калібр
Свої дослідження, як це зазвичай буває в житті, я почав з вибору калібру. Почав і тут же зупинив його на старому доброму .30-06 Springfiеld. Так, його можна назвати не більше ніж прикладом класичної «вкусовщини» (особливо в еру, коли зі спорту він, що є факт, витіснений своїм «спадкоємцем» .308 Winchester – і так само активно продовжує віддавати йому позиції і на українських полюваннях ). Проте мій досвід з цим калібром дозволяє стверджувати, що хоча б при малому натяку на адекватний вибір кулі .30-06.
дозволяє більш ніж впевнено добувати всіх копитних, полювання на яких дозволене на території України. На мій погляд, в цьому протистоянні калібрів саме .30-06 дозволяє мати певний запас енергії, що робить помилки мисливця в здійсненні пострілу лише злегка прикрими – в той час як ідентичне влучення трохи менш «енергійного» калібру спричинило б серйозніші наслідки – аж до втрати підранка. Але ж ми пам'ятаємо, що на облаві стріляти доводиться швидко, часто майже на око, по цілі, яка іноді раптово з'явилася в просвіті серед дерев – і всі ці фактори не особливо добре впливають на феноменальну влучність. Тому так бажаний запас – і за часом на прицілювання, і за вищезазначеною енергією кулі (мало не написав про запас патронів, але на жаль ...). У цього запасу часу на здійснення другого пострілу є ціна, яку законослухняний український мисливець зобов'язаний заплатити за самозарядність своєї зброї. Ціна ця – ємність магазина. У нашій країні вона законодавчо обмежена двома патронами для будь-яких напівавтоматів, які використовуються на полюванні (без різниці, нарізних чи гладкоствольних). Таким чином, маючи один боєприпас в патроннику і всього два в магазині, не виходить сподіватися на горезвісну щільність вогню, покликану компенсувати низьку точність зброї, а також недостатні влучність стрільця і енергію патрона. І тут резерв джоулів, який куля донесе до цілі, набуває ще більшого значення (зрозуміло, в тандемі з мінімально необхідною точністю). Бо яка різниця, наскільки потужно куля пролетить повз ціль, чи не так? Ось цю мінімально необхідну точність і кучність сучасних мисливських самозарядних карабінів я і збираюся перевірити. А тепер настала черга представити наших учасників тесту.
Патрони
Оскільки ми ведемо мову про полювання на копитних – то логічним буде вибір боєприпасів для тесту з тих, які для неї і призначені. Адже не має особливого значення, як гвинтівка може стріляти непридатним для полювання матчевим патроном, якщо «насправді» вона все одно буде стріляти саме мисливською «напівоболонкою». Також у виборі боєприпасу чималу роль відіграє і його ціна. Всім відомо, що найслабшою ланкою в ланцюзі подій, що призводять до добутку трофея, є стрілецька підготовка мисливця. Так ось, вартість боєприпасів повинна бути такою, щоб дозволяти проводити регулярні тренування в стрільбі, не трясучися над кожним з огляду на його значну ціну (це ще один аргумент на користь .30-06 – вартість його при сукупності всіх інших позитивних якостей залишається цілком адекватною). Тому я вибрав один тип патронів з «дешевого» сегмента, а другий – з середньої цінової категорії.
Browning BAR MK3 (втім, як і іншим учасникам тесту) більше до вподоби німецькі набої
Патрони першого – американські Hornady American Whitetail з напівоболонковою кулею Interlock Spire Point масою 180 гран (11,7 г), що має балістичний коефіцієнт (G1) 0,452, початкову швидкість 823 м/с і дульною енергією 3950 Дж. Другий, більш дорогий, німецького виробництва – GECO з кулею Teilmantel; німецька куля важить 170 гран (11 г), має балістичний коефіцієнт (G1) 0,305, початкову швидкість 850 м/с і дульну енергію 3974 Дж.
Є показовим те, що кулі обох патронів мають виражену (але при цьому так звану «контрольовану») експансивність, в повній мірі реалізуючи вимоги до ефективного боєприпасу при полюванні на копитних.
Головні герої
Отже, прийшов час представити основних учасників нашого невеликого огляду! В першу чергу в очі впадає те, що всі три карабіни ... дуже схожі між собою. Чи то справа у горезвісній глобалізації, чи то причина в практично ідентичному призначенні, але і зовні, і конструкційно всі ці три представники світу нарізних самозарядок – немов близнюки-брати. У них однаковий принцип перезаряджання – на основі відведення частини порохових газів з каналу ствола: легкосплавні ресивери та замикання затвором безпосередньо за ствол. Також всі три зразки мають змінний коробчастий магазин. Є, втім, і деякі відмінності. Чи можна їх назвати значними? Зараз подивимося.
Почнемо знайомство, мабуть, з самого іменитого зразка – Browning BAR MK3 Composite Fluted. Незважаючи на ідентичну назву, це зовсім не модернізований під завдання цивільного ринку мисливської зброї ручний кулемет Джона Мозеса Браунінга часів Першої світової, а чергова генерація самостійної мисливської моделі. У порівнянні з попереднім поколінням звертають на себе увагу новий дизайн ствольної коробки, а також синтетичні приклад і цівка, які забезпечують стійкість до впливу несприятливих факторів зовнішнього середовища, тим самим гарантуючи зручність для стрільця при різних маніпуляціях зі зброєю.
Значним змінам піддався і спуск карабіна. Він короткий і сухий, що дозволяє мисливцеві в повній мірі контролювати момент його спрацювання, а значить підвищує точність стрільби. Карабін оснащений відкритими прицільними пристосуваннями: мушкою зі світлонакопичувальною вставкою і планкою Battue, що натякає на те, що основне його призначення – стрільба на око і по швидко рухомим цілям. Але на верхній поверхні ствольної коробки передбачені отвори для встановлення відповідної планки і подальшого монтажу на неї коліматорного або оптичного прицілу – якщо на те буде бажання мисливця-власника або ж для переналаштування комплексу під інший вид полювання, де «рідних» відкритих прицільних пристосувань буде явно недостатньо для здійснення впевненого пострілу.
Ствол карабіна – кований на холодну, з канелюрами, довжиною 53 см. На шийці приклада розташований повзун механізму зведення – з його допомогою безшумно зводиться пружина ударника. Коли цей повзун знаходиться в положенні «безпечно» – карабін дійсно не представляє ніякої небезпеки, і постріл не може відбутися ні за яких обставин.
Планка Battue заважала установці тестового прицілу, але її демонтаж зайняв лічені секунди
Наступний тестований зразок, Winchester SXR Vulcan Black Tracker Fluted, конструктивно практично ідентичний своєму «старшому братові» – карабіну Browning BAR. За великим рахунком, це злегка спрощений (і, що не менш важливо, більш доступний фінансово) Browning BAR і є. І ніхто не робить з цього особливої таємниці. Так ось, основна відмінність цих зразків полягає у відсутності у Vulcan механізму зведення, кнопки затримки затвора, а також в незначній зміні ряду інших деталей – таких, як форма прицільних пристосувань, цівки і потиличника приклада. В іншому – все те ж саме: і газовідвідний принцип дії автоматики, і легкосплавна ствольна коробка, яка надійно витримує всі несприятливі перипетії мисливського життя зброї, і знімний коробчастий магазин. Механічні прицільні пристосування виконані у вигляді укороченої планки Battue – ідеальний вибір для швидкісної стрільби по рухомим цілям. А ось за рахунок ствола довжиною всього 47 см Winchester SXR Vulcan вийшов прекрасно збалансованим і дуже «спритним» при підкиданні і поводці. Начебто «копія», але тактильно і за алгоритмом маніпуляцій – зовсім інший карабін.
Третім «китом» наших сьогоднішніх випробувань виступає Merkel SR1 Basic Suppressor. Як ви вже здогадалися, це такий самий самозарядний карабін з автоматикою, заснованою на принципі відводу частини порохових газів з каналу ствола, що і попередні два зразка. І хоч в розробці Merkel SR1 відзначилися співробітники Heckler & Koch і навіть дизайнер, який працює з концерном Volkswagen, принципово відійти в конструкції свого карабіна від двох попередніх зразків, згаданих у цій статті, у них не вийшло (хоча, може, і цілі такої у них не було – хто знає?). Тому і тут ми бачимо ту ж схему з замиканням поворотним затвором безпосередньо за ствол і таку ж легкосплавну ствольну коробку. Якщо схема працює, навіщо щось міняти? Гаразд – бойових упорів у затвора не сім, а всього шість! Зарахуємо.
Але зростання популярності саундмодераторів серед європейських мисливців підштовхнуло інженерів Merkel до створення модифікації SR1 Basic Suppressor – з елегантним рішенням скидання надлишкового тиску з газовідвідного механізму за допомогою свого роду «жиклера», що представляє собою не що інше, як просвердлений уздовж гвинт під шестигранник. Тобто якщо в планах стрільба без саундмодераторів – то сам мисливець вкручує «глухий» гвинт; а ось якщо потягнуло поберегти вуха оточуючих – то змінює його на просвердлений, після чого монтує на дульну частину ствола відповідний прилад, благо і про нарізку для цієї мети різьби М15х1 на заводі потурбувалися. Таким чином процедура переобладнання цього самозарядного карабіна для впевненої роботи з саундмодератором займає десятки секунд: потрібно лише зняти цівку і не втратити гвинтик-жиклер. До того ж біля місця, де цей гвинт розташовується, очікуючи свого часу, є навіть дуже зрозумілий малюнок-карта: який гвинт використовувати для стрільби з саундмодератором, а який – без.
Кнопка запобіжника у Merkel SR1 розташована позаду великої спускової скоби (там, де і у більшості гладкоствольних напівавтоматів), сама ж скоба явно пристосована для стрільби в рукавичках в холодну погоду. Кнопка затримки затвора знаходиться з лівого боку ствольної коробки. На верхній площині останньої на заводі встановлена планка Weaver – для монтажу оптичного прицілу або коліматора.
Ложа (приклад з пістолетним руків’ям і цівка) Merkel SR1 виготовлена з просоченого маслом і відполірованого європейського горіха. Приклад вінчає гумовий потиличник з пластиковою «п'ятою» – ця вельми корисна дрібниця не дає прикладу чіплятися за одяг при швидкому прицілюванні.
Несподіваний нюанс
Незважаючи на всю пишноту трьох карабінів, які лежать переді мною на столі, зазначу один нюанс, про який я вже згадував і який вимагає певного втручання для приведення наших героїв у стан, придатний для законного полювання в Україні. Справа в тому, що у всіх цих зразків самозарядної нарізної зброї ємність магазина не відповідає дозволеній Законом України «Про мисливське господарство та полювання». У «Браунінга» і «Вінчестера» в комплектні магазини поміщається по чотири патрони, а у «Меркеля» – цілих п'ять! Як бути? Варіантів вирішення цього непорозуміння мені видно два. Перший полягає в придбанні магазинів необхідної ємності (тобто на два боєприпаси). Але оскільки мені такі знайти не вдалося, я скористався другим варіантом вирішення – а саме, затиснувши в руці всі три магазини, відправився в збройову майстерню на Караваєвих дачах, де в найкоротший час для кожного з них майстром був виготовлений і тут же встановлений відповідний знімний обмежувач на два патрона. Так, для мого тесту на стрільбищі ця процедура не принципова. Але для того, хто купує напівавтомат з метою використовувати його на полюванні (і при цьому відносить себе до правильних мисливців, які виконують всі численні, нехай і не завжди логічні, правила) – процедура виготовлення та встановлення відповідного обмежувача магазина обов'язкова. Таким чином, крім відстрілу, я взяв під свою відповідальність приведення всіх трьох карабінів в стан, що відповідатиме їхньому легальному мисливському статусу. Так, доведеться один раз злегка помарудитися, але потім на полюванні не є страшною будь-яка перевірка.
Ну а тепер – нарешті на стрільбище!
Прицільні пристосування
Оскільки основним тестом у нас виступає відстріл на кучність, то як же бути з тим, що «Браунінг» і «Вінчестер» ще з заводу орієнтовані на швидку загінну стрільбу і тому «з коробки» оснащені лише відкритими прицільними пристосуваннями (мушкою і ціликом у вигляді укороченої планки Battue) – а «Меркель» зроблений з явним акцентом на використання з «глушником», внаслідок чого взагалі не має механічного прицілу?
Гаразд, за допомогою встановлення планки Weaver на ті карабіни, де вона не встановлена заводом-виробником ( «Браунінг» і «Вінчестер») приводжу їх в повну готовність до монтування оптики. Тут у нас теж мінімум змінних – кожен з карабінів буде відстрілюватися по черзі за допомогою одного і того ж прицілу Zeiss Conquest V4 6-24×50. Так, цей приціл не відповідає поняттю загінного, але ж і завдання моє на сьогодні є саме в перевірці на кучність – а велика кратність при вдумливій і неспішній стрільбі буде тільки на користь.
Результати
Як можна побачити на ілюстраціях, загалом і в цілому всі три карабіни показали просто чудову кучність стрільби на 100 м. Тут із захопленням потрібно визнати, що не кожен «болтовик» здатний показати суто мисливськими патронами кучність менше горезвісної кутової хвилини, нехай навіть і за трьома пострілами. А тут з таким результатом відстрілялися всі три напівавтоматичні зразки! Так, Geco «прилетів» кучніше за Hornady – однак і більш бюджетний патрон впевнено тримався біля горезвісних 29 мм, повністю відповідаючи своєму мисливському призначенню.
Кучності Merkel SR1 Basic Suppressor можуть позаздрити багато мисливських «болтовиків»
Післямова
Виходячи з результатів відстрілу, я матиму сміливість закликати шановних читачів до перегляду самої філософії застосування напівавтоматичного карабіна на полюванні. Як ми бачимо, це в достатній мірі точна мисливська зброя – а отже, укупі з законодавчими обмеженнями ємності магазина його призначення є зовсім не в тому, щоб забезпечити не дуже вмілого (а то і зовсім початківця) стрільця значним запасом набоїв. Навпаки, напівавтоматичний карабін дає унікальну можливість зробити поспіль кілька швидких і одночасно максимально ефективних пострілів. І в цьому чималу роль відіграє саме відсутність необхідності відволікатися від мисливської ситуації на операції з перезаряджання зброї.
Сподіваюся, що після виходу цієї статті скепсису по відношенню до нарізних мисливських напівавтоматів серед наших мисливців зменшиться. Адже сучасні зразки нарізних «самозарядок» дійсно заслуговують свого місця під сонцем і в арсеналах навіть вельми досвідчених мисливців – як мінімум це стосується тих моделей, що були випробувані мною при підготовці цього матеріалу.
Стаття опублікована в журналі "Світ захоплень: Мисливство&Зброя" в №5 за 2020 рік.
Автор: Антон Кудрін