На булат

Inminens uillae tua pinus esto,

quam per exactos ego laetus annos

uerris obliquom meditantis ictum

sanguine donem.

Quintus Horatius Flaccus. Odes, III.XXII

 

Дар прийми - сосну, що мій дім окрила.

Тут щорік тебе підживлю, веселий,

Кров'ю кабана, який іклом збоку

Вдарити мітить.

Квінт Горацій Флакк «До Діани» (пер. М. Зеров)

Бажаємо ми того чи ні, але так вже склалося (і від цього не відмахнутися): за думкою пересічної людини, сучасний мисливець являє собою досить жалюгідне створіння, здатне на перемогу у поєдинку з потенційно небезпечною дичиною лише за допомогою потужної оптики та «лінкоровського» калібру. Та й на безпечній дистанції, зрозуміло. І на позашляховику, і у білих рукавичках. «А от раніше мужики були — на ведмедя з рогатиною ходили!». Ну що ж, поговоримо сьогодні про сучасні погляди на полювання з холодною зброєю. Адже ми знаємо, що у справжнього, нехай і сучасного, мисливця сталеві не тільки ствол, нерви і клинок, але і щось ще!

Невеликий екскурс

Історія полювання з холодною зброєю в Європі нудна й одноманітна — адже саме заточені палиці і кам'яні сокири в руках були першими зразками зброї, коли її поділ на мисливську та бойову ніякими ДСТУ не визначався. Подальший розвиток народного господарства привело все прогресивне людство до знайомства з корисними властивостями металів: спочатку бронзи, а трохи пізніше — і сплавів на основі заліза. І оскільки ще з тих самих пір «першу скрипку» у розвитку всіх технологій грає "оборонпром", то, зрозуміло, і застосування прогресивних металів почалося з виробництва зброї — бойової та мисливської (яка вже  дещо втратила первинний зміст у виживанні самого виду ссавців розумних). Тим не менш за практичним принципом «полювання — це маленька війна» особливих відмінностей в конструкції і техніці застосування бойової та мисливської холодної зброї не спостерігалося. Була ще метальна, але застосовувати її на війні або на полюванні для поважаючих себе хлопців з гарними родоводами було «не по понятіям». Простолюдини —  ті нехай граються, що з них узяти? Поважаючий себе «перець» повинен чути останній подих суперника. 

Середньовічний кабанячий спис

У середньовічній Європі, наприклад, того ж кабана, оточеного собаками і тим обмеженого в маневрі, добути списом вважалося великою відвагою і привілеєм в першу чергу королів. Приблизно так, як у слов'янських землях княжої забавою був добуток рогатиною (по суті — просто більш міцним і важким, ніж кабанячий, списом) ведмедя. Здрібнів, видно, духом і спритністю сучасний правитель! На Британських островах, поки там ще мешкали кабани, активно практикувалося полювання на них зі списом верхи на коні. Ну і, зрозуміло, це теж було привілеєм знаті.

  Є жінки в американських селищах

Пізніше, коли європейці розібралися з гігієною і властивостями пороху, в бою і на полюванні застосування холодної зброї відійшло на другий і більш далекі плани. Тим не менш, епоха мореплавства, крім важливих географічних відкриттів для «білої» частини людства, принесла ще і ряд не завжди приємних нововведень для споконвічних мешканців «нововідкритих» земель. Окрім панування, яке зненацька впало на них у вигляді до зубів озброєних світлошкірих «прибульців», а також релігії, котру вони дуже наполегливо рекомендували, «дикуни» ознайомилися також з харчовими пріоритетами колонізаторів. А точніше — з новими видами звірів, яких білі привезли з собою у вигляді сухпайка. 

Сучасний спис від Cold Steel

Випадково (а іноді і навмисно) в незайману, часто острівну природу випускалися абсолютно чужі їй види ссавців. І в першу чергу це були звичайні домашні свині. Їх надзвичайна плодючість і абсолютна всеїдність призвели до того, що тепер, через чотири-п'ять сотень років, в екосистемах багатьох колишніх колоній повторно здичавілі домашні свині стали домінуючим видом ссавців. Чому знову? Та тому що саме дикі кабани і є предками усіх порід домашніх свиней. Показова історія розвитку популяції диких свиней в Північній Америці. Почалося все, зрозуміло, з іспанських конкістадорів і домашніх свиней, які втекли від них, ще 500 років тому. А в кінці XIX ст. до них додалися чистокровні європейські дикі кабани, випущені для полювання. В результаті популяція американських диких свиней, яка стрімко розширює свій ареал, сьогодні ділиться на «раси»: здичавілі домашні свині, європейські вепри і третя — їхні гібриди.

А що в світі діється?

Сучасні загальносвітові тенденції в полюванні, незважаючи на стрімкий розвиток технологій, спрямованих на полегшення добування трофею (а швидше, в піку цього процесу), все частіше і частіше спрямовані на ускладнення цього самого факту добування. Останніми десятиліттями входить в моду і активно розвивається полювання з архаїчною — хоча б за принципом дії — мисливською зброєю. У багатьох країнах для цього створені особливі законодавчі преференції, як за термінами полювання, так і по територіях, де таке полювання дозволено. Зрозуміло, на користь «примітивної» зброї. Вона може бути вогнепальною — але не під унітарний патрон, а дульнозарядною капсульною або ж взагалі з кременем. Також вітається застосування на полюванні луків та арбалетів, нехай і побудованих на основі цілком космічних технологій. Ну, і застосування ножів та списів різних конструкцій для безпосередньо добутку жаданого трофея — зрозуміло, вищий мисливський пілотаж! Флоридські зустрічі
Повертаючись до Північної Америки, слід зазначити, що сучасний стан популяції диких свиней там такий, що обмеження на метод добування, сезон і кількість трофеїв практично відсутні. Так, друзі, і з «тепликом» можна, і з вертольота, і з повністю автоматичної армійської зброї теж (де цивільним дозволено користування). Тим не менш, у південних штатах дуже поширене полювання на диких свиней зі списом. Адже загальновідомо, що про жителів американського Півдня можна багато різного сказати — за винятком того, що вони слабкі духом! В Австралії та Новій Зеландії дикі свині представлені тільки здичавілими домашніми «п’ятачками». Дуже часто, через невеликих розмірів трофеї, там практикується полювання на них з собаками і ножем. У той же час аборигени, що не приймають вогнепальної зброї, полюють на диких свиней виключно зі списами.

Добування кабана холодною зброєю — показник високої майстерності мисливця

У сучасній Європі полювання на кабанів з холодною зброєю (а точніше — кабанячим списом або зауфедером) поширене в Німеччині і Скандинавських країнах. Основним практичним змістом його застосування є підвищена, ніж при стрільбі з рушниці або карабіну, безпека для собак, які утримують звіра.

А як у нас?

Не є таємницею, що основним (можна сказати — масовим) способом добування дикого кабана в Україні є загінне полювання. При цьому, крім загоничів-людей, в загін часто ходять і мисливські собаки — зазвичай лайки. Застосування собак на цьому полюванні далеко не зайве. Адже скільки відомо випадків, коли, навіть опинившись між загоничами і стрілками, звірі не виходили на номери — вони просто пропускали повз себе загоничів, ховаючись у найгустіших заростях. При участі в полюванні тренованих лайок цей номер у кабанів вже не проходить.

Спису всі віки покірні

Правильна робота лайки по кабану полягає в безпомилковому пошуку звіра по свіжому сліду, після чого, наздогнавши, собака повинна сміливо атакувати його, робити злісні хватки, змушуючи кабана кружляти на місці і не даючи йому піти. При роботі в парі, якщо одна собака зазнає нападу кабана, друга повинна сміливо кинутися і хватками відвернути увагу на себе, при цьому віддаючи сильний голос. Таким чином, при правильній роботі собак, мисливець має можливість підійти до сутички практично впритул. А враховуючи те, що у нас лайок з такими якостями дуже небагато (і тому вони особливо цінні), стріляти в цій ситуації досить ризиковано. До того ж при колективному полюванні стрільба в загоні є грубим порушенням усіх можливих писаних і неписаних правил. Ось тут і відкривається широке поле для застосування холодної зброї, спису або ножа.

На вольєрних кабанах лайки і вчаться, і показують свою «профпридатність»

Але полювання на кабана зі списом у нас практично не зустрічається. Виною тому, якщо розібратися критично, декілька чинників. Це і захаращеність угідь, де з «дровенякою» під два з половиною метри просто не розвернутися, не те що завдати єдиний ювелірно точний удар; і відверто низькі робочі якості переважної більшості мисливських лайок у нас в країні. Ось і виходить, що основним способом добування кабана з-під собак в Україні залишається ніж. А трофеї — це молодняк вагою до 50 кг, який наші собачки все-таки досить часто скопом ловлять і мертвою хваткою за різні частини тіла утримують на місці до підходу мисливця. В принципі, не применшуючи заслуг вітчизняної кінології, слід визнати, що точно так само відбувається полювання на диких свиней з ножем у всьому світі: собаки ловлять і тримають невеликого кабанчика до підходу мисливця, якому залишається лише «пустити кров»..

Самовчитель різника

Тепер приберіть подалі вразливих, вагітних і дітей. Зараз ми, намагаючись дотримуватися політкоректності, торкнемося безпосередньо техніки застосування ножа на кабанячому полюванні. Випробування у вольєрі

Мішеней в організмі кабана у нас дві: серце і магістральні судини шиї. Практично, на вибір способу забою кабана клинковою зброєю більше впливають конструкція і розміри ножа, який є у наявності на даний момент. Хоча для ураження серця краще мати в руці «жабокол», що має всі властивості бойової холодної зброї — з вираженою гардою і досить товстим клинком завдовжки не менше 20 см. Для розсічення ж судин шиї підійде майже будь-який «ковбасний» ножик, хіба що для цієї кривавої мети вельми бажана подібна до бритви гострота ріжучої кромки. Загнали під плінтус

Для удару ножем у серце невеликого кабанчика ловлять за задню ногу і, намагаючись не потрапити рукою в ікласту пащу, наносять впевнений удар в нижню третину грудної клітки, відразу за передньою кінцівкою, трохи вище ліктя. Нагадаю: серце знаходиться не ліворуч, а по центру грудної клітини, тому не грає ніякої ролі, з якого боку наносити удар. Якщо обрано метод «перерізання горлянки», то не потрібно «пиляти» трахею. Яремні вени і сонні артерії проходять по боках від неї. Ну, і триматися вільною рукою в цьому випадку зручніше за кабаняче вухо. Це базові техніки. Зрозуміло, як і в будь-якому поєдинку, при добуванні кабана ножем вирішальну роль все одно відіграє імпровізація.

І знову починається бій...

Сьогодні, не зупинившись на «червонокнижному» статусі українських лосів, «зелені» та інші борці за права бідних тварин ініціювали кампанію про закриття притравочних станцій і заборону притравок мисливських собак як таких — аж до внесення до Верховної Ради відповідного законопроекту. Так, для навчання собак зоозахисники рекомендують нам користуватися муляжами і концентратами запахів. Краса, чи не правда?

   «Найсмачніший» розмір кабана

Таким чином, прийняття подібного закону спричинить остаточний відхід мисливського собаківництва як галузі в підпілля. Адже, зрозуміло, непідготовлена собака на такому серйозному та небезпечному полюванні, як полювання на кабана, дуже просто може стати одноразовою. Собака, що не отримала досвіду поводження з вольєрним кабаном, при зустрічі в угіддях з диким сікачем або отримує страшні травми і гине, або набуває хибної звички погавкувати на здобич з безпечної відстані — навіть не намагаючись контролювати її пересування. Як результат — з такими «помічниками» годі й думати про виявлення мисливської відваги та завзяття молодечого — у вигляді рукопашної сутички з таким серйозним супротивником, як дикий і неприборканий вепр. Нехай і цього року народження. Але ж про останній факт можна ж і промовчати, ділячись історією про мисливський подвиг з гостями, які наминають запаморочливо смачну дику поросятину.

Стаття опублікована в журналі "Світ захоплень: Мисливство&Зброя" в № 2 за 2018 рік.