Доступний український переклад.
Сьогодні ми розглянемо кілька найбільш відомих типів чоловічих головних уборів — в тому числі через призму їх застосування на полюванні.
Як правило, середньостатистичний чоловік спиняє свій вибір на звичайній в'язаній шапці (англійська назва — beanie), але деякі йдуть далі і знаходять гідну альтернативу. Класична кепка — саме про цей головний убір ми і поговоримо, розповімо про її історію, різновиди і використовувані матеріали.
Трохи історії
У 1571 р. англійський король своїм указом суворо наказав носити кепки та шапки молодим людям старше 6 років у вихідні дні та на свята. При цьому головний убір повинен був бути місцевого виготовлення — таким чином, стимулювалася не тільки капелюшна справа, але і виробництво вовни. В результаті Англія, Шотландія та Ірландія досі залишаються лідерами серед світових виробників вовняних виробів, у тому числі кепок та капелюхів з твіду.
Найбільшу популярність чоловічі кепки отримали в кінці XIX і в XX ст.; носили їх як прості робітники, моряки, водії, так і представники інтелігентних професій. Кепка не була призначена для виходу в світ або урочистих заходів — для цього існували капелюхи. Етикет того часу велів носити кепку на полювання, рибалку або спортивні заходи. В кепках грали у футбол та крикет. Вона надавала образу легку недбалість і шик. До речі, завдяки любові британської аристократії до носіння кепки на лоні природи вона міцно увійшла до складу класичного твідового костюма для гри в гольф (тому її ще іноді називають «кепкою для гольфу»). Ну, і, звичайно ж, без подібної кепки сьогодні неможливий образ британського мисливця. Рушниця-горизонталка (в ідеалі ще й курковка з прямою ложею), лягавий гарний собака і плоска кепка — ось класичний образ мисливця на всі часи! Власне, весь британський мисливський гардероб у тому вигляді, в якому ми знаємо його сьогодні, сформувався ще у XIX ст. Саме цей стиль перетворився на одне з найбільш частих запозичень: по всьому світу аристократи (або прирівняні до них представники товариства) на полювання одягаються так, як це прийнято в Англії: горезвісні твідові жакети, брюки або бриджі, сорочки, міцні шкіряні черевики, кепки та краватки.
Але не аристократами єдиними: кепка з часом перетворилася на буденний аксесуар, який могли собі дозволити найширші верстви населення. В ХІХ ст. цей головний убір повсюдно носив робочий клас в Британії та Ірландії. Робочий же клас вивіз цю кепку і в США.
Кепочні варіації
Існують два основні різновиди кепок: проста плоска (flat cap) та восьмиклинка (eight-piece cap). Основна різниця між двома названими типами — це конструктивні особливості: кепки можуть розрізнятися по ширині, об'єму, довжині козирка, наявності кнопки на козирку і, звичайно, за кількістю частин, з яких вони зшиті.
Flat cap — звичайна кепка з плоским верхом традиційного крою. Інші назви: ivy cap, а також driving cap — «кепка шофера»; водії воліли цю кепку через зручність — низький дах автомобіля не дозволяв носити високі головні убори.
Восьмиклинка — завдяки витонченій та елегантній конструкції цей різновид може бути навіть більш популярний, ніж flat cap. Зшиваються такі головні убори з восьми клиновидних шматків тканини і увінчуються в центрі невеликим ґудзиком з такої ж матерії. Звідси і назва. В англійській мові вживаються такі терміни, як eight-piece cap, а також gatsby cap або — частіше — newsboy cap. З першим все зрозуміло, друге — за іменем головного героя книги та фільму «Великий Гетсбі»; ну, а третє стало популярним, тому що саме такі кепки носили вуличні рознощики газет. Бувають варіанти з шести частин, але це виключення з правил. Правильний традиційний варіант — це, все-таки, кепка з восьми частин.
Історії про появу культової кепки-восьмиклинки ходять різні, але найпоширеніша оповідає про народження цього головного убору на Сицилії. Сицилійські донни схожі на наших одеських мам: це найстарша жінка в сім'ї, яку слухають абсолютно всі, і діти для неї — найважливіше. Італія на початку ХХ ст. була бідною країною, і особливо виразно це проявлялося на Сицилії — бо кепки збирали з маленьких клаптиків залишків тканини, в результаті чого виходив головний убір з клинів (трикутників), складених за образом і подобою піци. Звичайно, чим більшою була ця кепка, тим краще вона захищала від пекучого сонця півдня Італії. На таких більш ніж бюджетних восьмиклинках козирки просто підшивали до низу кепки.
Але коли вихідці з Сицилії в 1920-1930 рр. досягли певного успіху в Америці, праведним і не дуже шляхом, добряче заробивши грошей, то в пам'ять про своє босоноге дитинство стали знову носити восьмиклинки — але вже дорогі, зшиті з найкращих матеріалів на замовлення у найдосвідченіших майстрів. Це також було даниною поваги до донни — італійської мами, яка своїми руками зі шматочків тканини колись шила кепку своєму малюкові. Далі образ восьмиклинки підхопив Голлівуд — і цей тип кепки беззастережно став культовим. Існує модель, яка називається «американка»: це акуратна восьмиклинка, трошки піднята ззаду. Такі кепки, починаючи з 1920-х, носили американські робітники. Шилися вони чітко по голові, тканини на таку кепку йшло дуже мало — і поверх неї можна було надіти будівельну каску. В сучасному виконанні, зшита з модних тканин з акцентом на швах, кепка-американка виглядає просто відмінно!
Простих одеських кравців в природі не існує. Кравці в Одесі є відомі, модні, митці, артисти, віртуози, з талантом від Бога і просто самі боги...
На початку ХХ ст. мода на кепки зробила несподіваний реверс — класична британська плоска кепка добралася і до півдня Італії. На відміну від малобюджетних восьмиклинок, які можна було спорудити чи не з будь-яких обрізків тканини, які опинилися під рукою, плоску кепку виготовляли «по-багатому» — з цільного відрізу матеріалу. Плоска кепка британського типу ніби підкреслювала статус власника: бачите, він носить на голові не якісь зшиті разом шматочки тканини, а може дозволити собі справжню кепку, як в англійських лордів. У результаті на півдні Італії плоска кепка настільки прижилася, що її тепер вважають традиційним сицилійським головним убором і називають «коппола» (похідне від англійського cap).
Любителі класичного кінематографа можуть згадати, що Майкл Корлеоне (як і двоє його озброєних лупарами супутників) під час вимушеного заслання на Сицилію носить саме кепку-копполу — як би доводячи, що він не якийсь там босяк, а людина цілком серйозна. Судячи звдалого результату сватання, це спрацювало.
Індивідуальність
Часи змінюються, але завжди знайдуться ті, хто дуже цінує індивідуальність в одязі, щоб купувати головні убори в звичайному магазині, і хоче бути «одним на всю Одесу». І як раз в Одесі є майстер, який допоможе у цьому. Дизайнер Аліна Маршал народилася, живе і працює в Одесі і тут же освоїла професію. Після навчання у Москві та Києві і роботи дизайнером-модельєром в Італії та Франції Аліна повернулася в рідне місто, де 15 років тому і створила власну дизайн-мануфактуру.
Аліні Маршал пощастило бути єдиною ученицею, а потім і останнім партнером легендарного Володимира Бернштейна, одеського капелюшника в четвертому поколінні. Вона пройшла всі сходинки майстерності: спочатку закрійник, потім модельєр-конструктор і, нарешті, майстер вищого розряду з пошиття чоловічих головних уборів. Як говорить сама Аліна: «Я не придумала головний убір, я просто роблю його кращим».
Сьогодні дизайн-мануфактура «Аліна Маршал» — це повністю замкнутий технологічний цикл: розробка дизайну, вибір тканин, пошиття та фінальна обробка головних уборів преміум-класу. Сюди звертаються ті, хто бажає отримати ексклюзивну, особливу річ. У кожній зшитій вручну кепці — сотні годин копіткої роботи, експериментів та пошуків. Це не просто щось, що покриває голову: кожна кепка виготовляється під свого власника, вона підкреслює переваги і майстерно маскує недоліки.
Мисливська кепка № 1
До 25-річчя компанії «Ібіс» була створена і випущена обмеженою серією «Мисливська кепка № 1»!
Здавалося б, цей тип кепки існує як мінімум півтора століття — але виріб від дизайнера Аліни Маршал втілює в собі сучасне осмислення образу, поєднуючи інновації і традиційний стиль. Фасон — класична британська мисливська кепка flat cap. Матеріал — шотландський твід. Колір — переплетення зелених і чорних ниток дає ефект камуфляжу. До того ж виріб комплектується кашне довжиною 160 см з такого ж твіду.
Важливе доповнення саме для мисливців: яскрава помаранчева підкладка з саржі з люмінесцентним ефектом дозволить використовувати кепку в якості сигнального прапорця або відмашки при постановці на номер. На потилиці є спеціальна петля з нубука, яка слугує «вішалкою» або петелькою для шнурка кріплення кепки до одягу. Денце кепки підбито натуральним козячим пухом для створення «ефекту термоса». Тулія — напіввовна «шотландка». По боках кепки і на потилиці передбачені люверси для вентиляції. Аналогічні люверси числом три є у внутрішній частині козирка, який зроблений з пластику з «ефектом пам'яті», завдяки чому надовго зберігає форму, задану власником.
«Мисливська кепка № 1» — універсальний головний убір. Вона здатна зігріти в холодну пору року, захистити голову від негоди або ультрафіолетових променів і створити вигідний імідж своєму власникові. Фактично вона може використовуватися в будь-який сезон і за будь-якої погоди — від літньої спеки до зимових заморозків.
Твідові кепки і «Гострі козирки»
Звичайно, розповідаючи про кепки, не можна не згадати британський серіал «Гострі козирки» (Peaky blinders) — історію банди, що орудувала в англійському місті Бірмінгем на початку XX ст. Кажуть, що свою назву групування отримало через те, що її учасники вшивали в козирки своїх кепок бритвені леза та інколи використовували їх в якості зброї. Втім, це припущення деякі історики піддають сумніву, але заперечувати любов злочинців до твідових кепок неможливо — прямим доказом її служать фотографії, які можна побачити в музеї поліції West Midlands. Даний серіал — найкращий наочний посібник для вивчення різновидів головних уборів і способів їх носіння.
Головного героя і ватажка банди в серіалі звуть Том Шелбі — і, зрозуміло, він теж носить твідові кепки. Моделі, які можна побачити в цьому серіалі, забарвлені в сині, сірі, зелені та коричневі тони; в основному, це восьмиклинки — хоча трапляються і винятки.
«Як у Леона-кілера»
Пам'ятаєте фільм «Леон-кілер»? А що у Леона було на голові? Історія цього головного убору почалася задовго до виходу шедевра Люка Бессона.
На перший погляд, це звичайнісінька в'язана шапочка. Якщо носити її традиційним способом — натягнувши на всю голову, то вам тепло, але шарму нуль. І зовсім інша справа, якщо ви один або два рази підвернули її — так, що шапка вже ледь тримається на потилиці; тепер вуха відкриті морозу, зате ви виглядаєте, як відважний моряк, суворий рокер або навіть сам Леон, як кому подобається. Бажання виглядати красиво і в цьому випадку бере верх над здоровим глуздом. Коротше кажучи, такі шапки носять не тому, що це тепло або функціонально — а тому, що це стильно.
Мода на таке носіння в'язаної шапки народилася давно. Колись подібні шапки були частиною форменого одягу американських моряків і носили назву watch cap (англ. — «вахтова шапочка»). Моряки в таких трикотажних формених шапочках несли чергування, а якщо під час вахти траплялася негода, то шапку завжди можна було натягнути повністю. Інша справа — звільнення з корабля; на березі шапка носилася максимально підвернутою, набакир, ледь тримаючись на потилиці. Жак-Ів Кусто та його команда так носили свої в'язані шапки червоного кольору, що символізують легендарний фрігійський ковпак — символу Французької революції і свободи. Розтиражований образ безстрашного моряка, який завойовує океанські глибини, знайшов відображення у зовнішньому вигляді кіношного Леона і зіграв свою роль у формуванні сучасної модної естетики.
Аліна Маршал робить свій варіант культової шапочки Леона в двох варіантах:
— полегшеному — з синього, коричневого або зеленого фетру;
— більш теплому — з чорного мериносового драпу 1970-х рр. випуску.
Шапочка «Леон» випускається також у спеціальній мисливській версії зі світловідбиваючою помаранчевою стрічкою, пришитою двома фрагментами — для того, щоб не створювати цілісний жорсткий каркас, що давить на голову. Спереду, на рівні очей, стрічка не пришивається — щоб відворот шапки залишався м'яким і не стискав голову, коли бічна і задня частини відвороту опущені вниз.
Передбачено три варіанти носіння:
1. Відворот повністю вгорі. Помаранчеву стрічку не видно.
2. Частковий відворот по всьому діаметру. Помаранчеву стрічку видно на 1/3.
3. Повний відворот ззаду і збоку. Стрічку видно на 100%.
Спереду на рівні очей відворот залишається на місці і не заважає огляду.
Стаття опублікована в журналі "Світ захоплень: Мисливство & Зброя" в №6 за 2019 рік.