К6-92: загадка з 90-х

11.08.2016

У лютому 2015 р. в Інтернеті з'явилося кілька фотознімків двох чоловіків у камуфляжі, які явно на пам'ять сфотографувалися з дивовижною для зони АТО зброєю — пістолетом-кулеметом з глушником. Відбувалося це на тлі старого інкасаторського «Land Rover Defender 110» зі слідами якихось позначень польською мовою і вантажопасажирського «Фольксвагена» з українським номерним знаком з індексом АН (Донецька область). Стверджувалося, що це нібито українські бійці з трофеєм у Мар'їнці під Донецьком. Може й так — хоча на одному зі знімків збоку було видно бійця, одягненого у російський камуфляж «Гірка». Але справа була не в цьому — найбільший інтерес викликала зброя. Знавці відразу визначили, що це гаражна саморобка, інформовані повідомили— чеченський «Борз», хто «в темі» — вірменський К6-92, а дехто був максимально лаконічний — «Ігл».

А гість-то нині рідкісний! Хороший привід розібратися...

Старі фотографії

Кращі аргументи — документи, фото і відео; але в цій історії з ними зовсім погано. Ці пістолети-кулемети здобули популярність у 1990-х, в основному, в Росії та Україні, що викликало ряд публікацій у спеціалізованій періодиці, в яких достовірними були лише ілюстрації і опис самої зброї, а все інше — здогадки, гіпотези. Автори і дослідники-ентузіасти намагалися розгадати загадку несподіваної появи на чорному ринку зброї, неабиякої кількості невідомих пістолетів-кулеметів промислового виробництва, висуваючи версії про їх чеченське, прибалтійське, грузинське та інше походження. Чеченське питання стало тоді серйозною проблемою для Росії, періодичні видання серед іншого негативу повідомляли про організацію виробництва в Чечні різноманітної зброї, ходили чутки про масове виробництво «чеченського автомата» під найменуванням «Борз» (чечен. — «вовк»). У результаті багато хто вирішив, що К6-92 — це і є чеченський «Борз». Найраніше з відомих автору фотозображень цього пістолета-кулемета датоване 21 жовтня 1991 р. Це фото AFP, на якому зображений озброєний чоловік у камуфляжі, що сидить на поваленій статуї Леніна на березі р. Сунжа в м. Грозний. В руках у нього невеликий пістолет-кулемет — і хоча ракурс невдалий, помилитися неможливо. Зброя явно не нова: втрачений плечовий упор складного приклада, блиск металу говорить про протерте оксидування.

Нагадаю, що на той час формально СРСР був ще живий, припинивши своє існування 8 грудня 1991 р. у Біловезькій пущі — після серпневого путчу ГКЧП це було лише питання часу. Карабаський конфлікт, який почався в 1988 р., призвів до того, що в січні 1990 р. оголосила про свою незалежність Нахічеванська АРСР. До серпневого путчу 1991 р. оголосили про вихід з СРСР Литва, Латвія, Вірменія та Грузія. У січні 1991 р. почався південно-осетинський військовий конфлікт 1991-92 рр. У квітні 1991 р. вірмено-азербайджанський конфлікт переріс у повномасштабну війну між двома республіками СРСР. 1 жовтня 1991 р. Загальнонаціональний Конгрес чеченського народу (ЗКЧН) на чолі з Джохаром Дудаєвим оголосив про поділ Чечено-Інгушської Республіки на суверенну Чеченську Республіку Нохчі-чо і Інгушську автономну республіку у складі РРФСР. А 6 жовтня після локальних зіткнень в Грозному Виконком ЗКЧН поклав на себе функції «революційного комітету на перехідний період з усією повнотою влади». Так що на той час, коли був зроблений цей знімок на березі Сунжа, на території СРСР, який розвалювався, були точки «гарячіші», ніж Чечня. Ще одне старе фото. Датоване воно 20 грудня 1991 р. і відноситься до Карабаської війни. На знімку зображена група вірменських бійців, захисників села Карін так (азерб. — Далашти), за місяць до запеклих боїв у січні 1992 р. Різні автомати Калашникова, один навіть з НСПУ; а в центрі чоловік старшого віку тримає в руках пістолет-кулемет. Видно не дуже добре, але це точно він — такий же, як на знімку. Причому, схоже, що у нього також відсутній плечовий упор. Так що виробництво цієї зброї було налагоджено ДО, а не ПІСЛЯ розвалу СРСР. І з Чечнею тут явно не сходиться...

Загадковий «Eagle»

Мова йде про маловідомий 9-мм пістолет-кулемет «Eagle». Тут на ілюстраціях представлені два зразки: один — № 107005 зі знятим складаним прикладом, вилучений у Луганській області в 2002 р.; другий — з криміналістичної колекції ГУВС Москви з номером, який відрізняється лише на кілька одиниць (на жаль, останні дві цифри видно не повністю). Довжина пістолета-кулемета зі складеним прикладом — 374 мм, з розкладеним — 700 мм. Призначений він для стрільби 9-мм набоями до пістолета Макарова (9х18). Довжина ствола — 153 мм, канал ствола — з шістьма правостороннім нарізами. Ствол вкручується у вкладиш ствольної коробки і фіксується накидною гайкою. Затворна коробка квадратного профілю 30х30 мм з товщиною стінки 2 мм заварена з обох кінців. Приймач магазину приварений до затворної коробки загинами передньої і задньої стінок з використанням точкового зварювання. Кришка затворної коробки передніми виступами заходить під основу мушки, а ззаду фіксується засувкою біля основи прицілу. Маса затвора — 362 г, хід затвора — 101 мм. Рукоятка, бойок і викидач встановлені на штифтах. Для зменшення тертя на бічних, верхній і нижній сторонах затвора виконані поздовжні виступи. Зліва на затворі між виступами виконаний поздовжній паз, який має глибину 2,5 мм і призначений для проходу кулачка перемикача-запобіжника. Верхній край паза має додаткові вирізи: задній — для блокування затвора у передньому положенні при включеному запобіжнику; передній — для блокування зведеного затвора тим же кулачком перемикача-запобіжника, хоча таке рішення викликає сумніви в надійності блокування замка. Частина нижньої виступу зрізана для вилучення затвора при розбиранні, для чого його необхідно відвести назад на 17-19 мм. Зворотно-бойова пружина — гвинтова, діаметром 5 мм. Її напрямний стрижень проходить крізь поздовжній канал в затворі, а передній кінець стрижня при цьому працює як відбивач при витяганні стріляної гільзи. Спусковий механізм складається зі спускового гачка, спускового важеля, шептала, роз’єднувача і трьох пружин. Роз’єднувач розташований у поздовжньому каналі шептала і у вільному положенні віджимається своєю пружиною назад. Затвор, перебуваючи в положенні бойового взводу, діє на задній кінець роз’єднувача, занурюючи його всередину шептала, в результаті чого передній кінець роз’єднувача висувається вперед. У такому положенні роз’єднувач може взаємодіяти зі спусковим важелем при натиснутому спусковому гачку, якщо перемикач-запобіжник знаходиться в положенні «1» або «...». В положенні «1» при кожному русі затвора вперед буде відбуватися розділення заднього кінця спускової тяги з роз’єднувачем внаслідок його відходу назад — тобто стрільба ведеться в одиночному режимі. При положенні «...» спускова тяга відводиться нижнім кінцем перемикача-запобіжника назад настільки, що при поздовжньому переміщенні роз’єднувача в процесі стрільби їх роз'єднання не відбувається — ведеться безперервний вогонь. Магазини були дворядні, на 16 або 32 патрони — мабуть, кратні кількості «макаровських» патронів в радянській пачці. Технологічним магазин не назвеш — тільки корпус складався з 6 деталей плюс точкове зварювання. Два вікна для контролю витрати патронів говорять про те, що творці зброї дуже хотіли зробити як краще, але недостатньо розуміли всі складності експлуатації зброї в бойовій обстановці.

Мушка розташована ексцентрично на гвинтовій основі, що вкручується у передній вкладиш затворної коробки. Це дозволяє здійснювати її регулювання по вертикалі і горизонталі. Приціл являє собою нерегульований цілик на фрезерованій основі. Довжина прицільної лінії — 193 мм. В рукоятці є порожнина для приладдя, яка закривається кришкою з пластинчастою пружиною. Приклад складається вгору і фіксується своїми тягами за поглиблення на бічних огорожах мушки. Його плечовий упор, виготовлений з пластмаси, не відрізнявся міцністю і надійністю. Крім позначень положень перемикача-запобіжника «0», «1» і «...», на зброї були присутні лише позначення серійного номера на стволі і затворній коробці зліва, а також рельєфні позначення «EAGLE» з обох сторін пластмасової рукоятки.

Робота над недоліками

Зразок №107005 цікавий ще й тим, що несе на собі ознаки переосмислення недоліків конструкції і спроб їх усунення. Виконане в нижній частині затвора скошене поглиблення для підйому шептала при постановці затвора на бойовий взвод спочатку мало довжину 20 мм. Потім воно було збільшено — подовжено вперед шляхом сточування метала на звичайному точилі; причому оксидування на поверхні в цьому місці — таке ж, як і на інших поверхнях замка. Так що, можливо, це доведення раніше виготовлених комплектуючих безпосередньо за місцем виробництва зброї по мірі надходження нарікань від користувачів.

Справа тут в тому, мабуть, що затвор проходив назад на 16 мм далі від точки бойового взводу. При цьому скошений фронтальний край занадто короткого паза бив по верхній частині шептала, що піднімається, яке при поверненні затвора до точки постановки на бойовий взвод не завжди встигало знову піднятися до нормального положення, що призводило до мимовільного зриву замка з бойового взводу. Про це говорить і нестабільне розташування слідів ребра бойового взводу затвора на задніх поверхнях шептала і роз’єднувача. От тільки неясно, чи було це до допрацювання затвора — чи це доробка не дала бажаного результату. З роз’єднувачем теж, до речі, не все в порядку — про що свідчить характерна деформація його пружини. Але це, схоже, вже інший недолік конструкції. В цілому зброя явно створена людьми, які раніше цим не займалися, і на виробничих потужностях, де стрілецьку зброю раніше не виготовляли. В таких умовах, як правило, запозичують вже відомі і перевірені конструктивні рішення. У пістолеті-кулеметі «Eagle» багато що цілком упізнається. Крім УСМ і перемикача-запобіжника: вісімнадцять деталей, враховуючи всі пружини і осі, незвичайна схема — звідки це? Чи це все-таки оригінальна розробка?

Лихі дев'яності

Сьогодні «Eagle» — дуже велика рідкість. Нам більше відомі пістолети-кулемети К6-92, створені на його базі пізніше, вже після розпаду СРСР. Важко сказати, коли такі пістолети-кулемети з'явилися в Україні. З самого раннього, що відомо автору — це К6-92 № RU2651, вилучений 1 листопада 1993 р. співробітниками транспортної міліції на Донецькій залізниці у пасажира потягу «Москва-Адлер». К6-92 були найбільш поширені в 1990-х. Їх надходження в незаконний обіг мало, мабуть, ситуативний характер і відбулося не пізніше середини 1990-х. В другій половині 1990-х, швидше за все, відбувався вже їх «перерозподіл», міграція і поступове вилучення правоохоронними органами. Так, у 1995-1999 рр. в Україні було вилучено 34 пістолета-кулемета К6-92 (можливо, це неповні дані — внаслідок певних проблем з обліком результатів роботи ОВС, що мали місце у середині 1990-х), а у 2000-2005 роках — лише 6 штук. Скільки всього їх потрапило в Україну — можна тільки здогадуватися. Заходила ця зброя в Україну з південного сходу — і там, в основному, і залишалася; із зазначених 40 одиниць, вилучених у 1995-2005 рр., дев'ять штук було вилучено в Криму, одинадцять — у Донецькій області, п'ять — в Луганській, і п'ять — у Запорізькій. До речі, на західному напрямку теж мала місце активна діяльність — тільки звідти в країну заходили «Скорпіони» і «Аграми», причому навіть в більшій кількості. Ну і, звичайно, К6-92 потрапляли в міліцейські звіти не тільки за фактами їх вилучення з незаконного обігу.
2 вересня 1994 р. в Донецьку був розстріляний кримінальний авторитет Едуард Брагінський по кличці «Чирик», уродженець Макіївки. Сталося це близько години дня в кафе «Червоний кут», де злодій в законі Брагінський нібито мав намір зустрітися з якимись Рябіним і Мизевичем, щоб залагодити конфлікт між ними. Брагінський з Рябіним та ще одним знайомим стояли на терасі кафе, коли несподівано з'явився довговолосий хлопець, який, рухаючись до них, швидко витягнув з пакета пістолет-кулемет К6-92. Відстрілявшись, він швидко зник на автомобілі, який чекав на нього. Брагінський загинув на місці, двоє його співрозмовників отримали важкі поранення. Стверджується, що Едуард Брагінський був останнім зі злодіїв в законі, які активно впливали на процеси в кримінальному середовищі Донецького регіону. З його загибеллю нібито закінчився час кримінальних лідерів, котрі спиралися на блатні поняття. Деякі з тих, хто залишився, вважали за краще тихо відійти від справ, інші покинули Україну. А пістолет-кулемет посів чільне місце в музеї ГУВС України в Донецькій області — як знаряддя п'ятнадцятого, але не рядового, «замовного вбивства» в Донецькому регіоні. Представлений він як чеченський «Борз», що, загалом-то, не дивно. Виконавці і замовники досі не встановлені. А тренер ДЮСШ «Шахтар» Євген Мізевич, котрий спізнився на зустріч з Брагінським, через п'ять місяців був застрелений в Москві. Однак не завжди все виходило за законами жанру. Той же Донецьк, але вже інший К6-92 з серійним номером RU2069. Влітку 1996 р. в Донецьку якийсь Саша Коломійцев по кличці «Коломон», 20 років від роду, вирішив сколотити свою бригаду з таких же молодих спортивних хлопців. Для цього у них вже був не тільки певний кримінальний досвід, набутий під крилом старших «товаришів», але і зброя. Це, звичайно, не сподобалося тим, на чию «територію» вони претендували. Перешкодою на шляху молоді до успіху став місцевий кримінальний авторитет на прізвисько «Сєня», у якого вони, власне кажучи, колись й починали. 21 серпня 1996 р. Сеня відвідав свою знайому, раніше судиму Валерію Петрову, на проспекті Панфілова в Куйбишевському районі Донецька. Коли він, вийшовши від неї і прямував до автомобіля, вечірню тишу розірвав гуркіт автоматних черг. До ліквідації Сені поставилися серйозно — «валили» з двох «Калашникових» і К6-92. Стрілки, правда, виявилися зовсім нікчемними. Незважаючи на шквал вогню, Сеня отримав лише кілька дотичних поранень і благополучно втік. На місці злочину залишилися купа гільз, кинуті два АК і К6-92, рації і два трупи — Петрової, яка сама нарвалася на кулі, вискочивши з під'їзду на звуки пострілів, коли Сеня вже тікав від черг навздогін, і студента Антона Воронова. Тільки ось цей Воронов зовсім не був випадковою жертвою — просто кілери так геніально спланували і реалізували ліквідацію, що при недолугій стрілянині завалили одного зі своїх.

А двох інших затримав дільничний інспектор капітан міліції Едуард Камлик, який звернув увагу на підозрілий білий ВАЗ-21099 — а тут раптом неподалік пролунала стрільба. Незабаром капітан побачив двох, хлопців, що біжать до автомобіля, які зривають з себе маски і рукавички — стволи-то вони вже скинули. Дільничний все-таки зробив попереджувальний постріл у повітря зі свого «Макарова», чим остаточно позбавив кілерів волі до опору. А автомобіль, на якому вони збиралися втекти, здався дільничному підозрілим, оскільки у нього... не було номерних знаків. Коротше, та ще «бригада»... Було затримано Таїрова і Колесніченко, 1972 р. і 1974 р. народження. Таїров через тиждень після затримання повісився в камері слідчого ізолятора. Коломійцеву вдавалося деякий час ховатися від усіх, але 11 січня 1997 р. він був розстріляний на Офіцерському проспекті в Донецьку. А Колесніченко «відкараскався» найлегше — 15 років позбавлення волі з повною конфіскацією особистого майна. А їх К6-92 №RU2069, до речі, всього на 22 пункти відрізнявся за номером від представленого в заголовку статті К6-92 №RU2091, вилученого у 2001-му у справі банди Кушніра-Рябіна-Алієва — той, що в центрі.

Легенда про «чеченський автомат» К6-92

Версія про чеченське походження К6-92 «цементувалася» спільними зусиллями ентузіастів і професіоналів. Показовою в цьому плані є стаття про «чеченський автомат» К6-92 в №8/95 російського видання «Soldier Of Fortune»: «Приналежність цієї зброї до пістолетів-кулеметів чеченського виробництва підтверджується думками експертів МВС та інших відомств не тільки Москви, але й інших регіонів Росії і республік Закавказзя, а також учасниками бойових дій в південному регіоні». Невідомо, про «думку» яких експертів із Закавказзя йдеться — але в цілому смислова конструкція цього «аргументу» свідчить, скоріше, про зацикленність на вкрай болючій для Росії того часу чеченській проблемі. Об'єктивно цього достатньо було лише для констатації того, що К6-92 були присутні в деякій кількості в Ічкерії до початку 1-ої чеченської війни.
Але в 1996 р. МВС РФ опублікувало довідковий посібник «Сучасна вітчизняна ручна вогнепальна зброя воєнних зразків і патрони до неї», де серед «вітчизняних» зразків був вказаний 9-мм пістолет-кулемет К6-92 («Вовк»), що випускався нібито АТ «Молот», м. Грозний, Чеченська республіка. Так для багатьох, і в тому числі — для експертів-криміналістів країн колишнього СРСР, — К6-92 на багато років став чеченським «Борзом». А розгадка всі ці роки була прихована в кожному зразку К6-92. Це було те, що часто називали «подвійною блискавкою в колі». І лише в 2009 р. провідний експерт РФЦСЕ при Мін'юсті Росії В. Р. Аветисян вніс ясність в статті, опублікованій в спеціалізованому виданні «Теорія та практика судової експертизи». Те, що багато хто вважав «подвійною блискавкою» виявилося стилізованим зображенням двох перших літер слів — «Республіка Вірменія». Важко сказати, чому ніхто не зробив цього раніше. Нам же варто повернутися до самого К6-92 і його модифікацій.