Турецьке питання. Частина I

До втрати територій за підсумками Італо-турецької (1911-1912 рр.), Балканської (1912-13 рр.) та Першої світової воєн чисельність населення Османської імперії становила трохи більше ніж 20 млн. осіб. Для початку ХХ століття — досить привабливий споживчий ринок для європейських і американських збройових фірм. Але закони ринкової економіки в рівній мірі діяли як у турків, так і у бельгійців, іспанців і американців. Тому можна з упевненістю стверджувати, що в цьому сегменті була присутньою і зброя місцевого виробництва, адже не могли ж тамтешні зброярі, які віками забезпечували імперію зброєю, згинути без сліду під натиском індустріалізації. Текст і фото : Дмитро Гамов

У другій половині XV століття в Османській імперії — раніше, ніж у європейських країнах, — стали з'являтися майстерні (пізніше — заводи), які утримувались коштом казни. Турки першими ввели прообраз системи державного контролю якості зброї. З XVI століття при прийманні на готову зброю наносилася тамга (клеймо), що свідчила як про приналежність зброї казні, так і про її якість. До XIX століття в Османській імперії існувало три основні центри з виробництва зброї в районах Стамбула, Ерзурума і Трапезунда (нині Трабзон). Казенні заводи й майстерні розташовувалися переважно в першому з них. Там же було багато приватних майстерень, що забезпечували вишуканою зброєю султанів і придворну аристократію. У вілаєті Ерзурум виготовленням зброї займалися практично у всіх містах, це було основним і самим прибутковим промислом в тих краях. Серед інших центрів слід назвати Конью, Діярбакир, Ізмір. Але в кінці XIX – початку XX століття в Османській імперії не сталося того, що мало місце, наприклад, в Іспанії — буйного розквіту приватних збройових фірм, що випускають сучасну зброю. Очевидно, що дефіцит промислового устаткування та оснащення, а також брак кваліфікованих фахівців, повинні були обумовити вибір технологічно простішої у виготовленні продукції.

Між минулим і майбутнім

Однозарядні пістолети двох видів з Військового музею в Стамбулі (фото 1, 2 і 3), і з одного з турецьких інтернет-аукціонів (фото 4). Фото 1 — пістолет фірми «Imalathane-i-Harbiye», Стамбул, 1891 р. В експозиції Військового музею у Стамбулі знаходиться пара схожих однозарядних пістолетів, один з яких визначено як пістолет виробництва стамбульської фірми Imalathane-i-Harbiye 1891 року випуску. Довжина пістолета — 32 см, калібр — 16 мм. Другий пістолет істотно відрізняється від першого лише химерним оздобленням в східному стилі. Обидва вони дуже схожі на відомі Khyber Pass Martini pistol — однозарядні пістолети кустарного виготовлення з пакистано-афганського кордону. Всі вони копіюють систему швейцарця Фрідріха фон Мартіні з деякими «етнографічними» відмінностями. Якщо в рукоятках більшості пакистанських пістолетів вгадується вплив британських револьверів «Веблей» і «Енфілд», то туркам явно виявилися ближчими австро-угорські «Гасери». Розрізняються і стилі декоративної обробки — у турків вона більш вишукана. Крім того, туркам до душі більш яскрава ствольна коробка з бронзи. Пістолети ці виготовлялися, мабуть, не лише фірмою Imalathane-i-Harbiye, збереглися зразки різних розмірів, з відмінностями в конструкції й оздобленні.

В експозиції того ж Військового музею в Стамбулі представлений ще один однозарядний пістолет, в конструкції якого вгадується вплив австро-угорських «Гасерів» — безпосередньо або через якийсь сигнальний пістолет-ракетницю початку ХХ століття, на що вказує характерна конструкція клямки ствола. На жаль, виробник його не вказаний. Такі пістолети також випускалися різних розмірів, з різною довжиною ствола і рукоятки, що говорить про те, що це навряд чи переробки пістолетів-ракетниць. Збереглися в Туреччині і однозарядні пістолети типу «харбук». Під такою назвою у нас відомі однозарядні пістолети, які виготовлялися кустарями-зброярами в Дагестані в XIX – початку XX століття з наслідуванням конструкції армійських револьверів «Сміт-Весон». Але адже на озброєнні армії Османа в той самий час перебував такий же револьвер «Сміт-Весон», тільки під патрон кільцевого запалення. Мотивація та умови праці тогочасних дагестанських і турецьких кустарів-зброярів навряд чи чим-небудь істотно відрізнялися. Варто згадати ще й міграцію мусульманського населення Російської імперії в Османську у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття під впливом певних військово-політичних чинників. А чи не могли такі пістолети виготовлятися у ті часи не лише в дагестанському селищі Харбук і його околицях? Випускалися в Османській імперії й складніші зразки короткоствольної зброї. Кілька років тому на одному з відомих збройових аукціонів була виставлена представлена тут копія револьвера Сміт-Весон» під патрон .44 Rimfire з довгим стволом в 7¾ дюйма. Вона була атрибутована як револьвер турецького виробництва. Револьвер був узятий як трофей офіцером новозеландської армії під час Дарданелльської операції 1915-1916 рр. Виробник цього револьвера не визначений. Можливо, коли-небудь ми дізнаємося, чи був це якийсь державний завод, приватна фірма, або ж револьвери робили ще й кустарі-зброярі.

Від Браунінга до Браунінга

Турецький офіцер у польовій формі зразка 1908 р.: Енвер-Паша, знімок 1916-1917 рр. Турецька копія Smith & Wesson No. 3 «Russian Model». Пістолет типу «Харбук» — може, з Дагестану, а може, й ні. Хто першим на турецькій землі виготовив самозарядний пістолет — невідомо, але це точно була копія пістолета якоїсь європейської або американської фірми.

Пам'ятаєте копію «Браунінга» М1903 турецького замовлення, з якої почалася ця стаття? Перший контракт на постачання пістолетів «Браунінг» М1903 датується 1908 роком. Чи могли ще за часів Османської імперії, де-небудь на її теренах розпочати виготовлення таких копій?

Виходячи з граничного спрощення конструкції та простоти використаного для її виготовлення обладнання — не виключено.

Копії «Браунінг» М1903 з сьогоднішньої Туреччини. «Biravnig» — турецький досвід внутрішньовидового схрещування «Браунінг» М1903 і М1910. Рідкісний випадок — виготовлення П-08, але, на жаль, без подробиць (Трабзон, 2009)

«Браунінг» М1903 — найстаріший зразок пістолета, який до нашого часу копіюється кустарями-зброярами Туреччини. Тут представлені такі пістолети. Перший — виставлений на одному з турецьких інтернет-аукціонів у 2012 р. жителем Стамбула («дістався онукам від бабусі та дідуся»), «маркування» на кожусі-затворі більше схоже на заклинання: двічі — KYCPTSAR, двічі — KYCAPTSR і три рази — CKYAPT. Два інші — новенькі, вилучені разом з іншим у 2013 р. в провінції Гіресун. На жаль, формат статті не дозволяє продовжити цю демонстрацію клонів. У жовтні 2006 р. на одному відомому аукціоні за 400 євро був проданий цікавий зразок народної творчості. І хоча лот був виставлений як FN Mod. 10/22 Khyberpass, немає ніяких сумнівів, що він із тих же країв, що й описані вище. Досить великий пістолет довжиною 210 мм під патрон 9х19 мм являє собою гібрид «Браунінгів» М1903 і М1922. «Маркування» на кожусі-затворі деякими буквами навіть схоже на оригінальне — Fabrove Nationelle Dardesstte Bersitalguarre Biravnig Patenat Deposse. Biravnig, значить...

Від Нурі-Паші до МКЕ

Маркування гвинтівки «модель 1938» із залишками німецького маркування і гвинтівки «1938/K. Kale» зі ствольною коробкою турецького виробництва. 9-мм «Nuri Killigil» — перша в сучасній історії стрілецька зброя турецького виробництва. Зазнавши величезних втрат за підсумками Першої світової війни, турки вистояли, створивши нову державу. Під керівництвом Мустафи Кемаля Ататюрка Турецька республіка досягла вражаючих результатів у реформуванні суспільства та модернізації економіки в період між двома світовими війнами.

В цей час турки прийшли до необхідності уніфікації стрілецької зброї піхоти та почали приведення до єдиного зразка наявних запасів різних німецьких гвинтівок. Ці гвинтівки відомі як «модель 1938», хоча така робота розпочалася ще в 1933 р. Всі вони перероблялися під патрон 7,92х57 Mauser. Але з початком Другої світової війни від переробки вже існуючих гвинтівок відмовилися, а придбані для цього запаси стволів використовували для виготовлення нових гвинтівок за зразком «моделі 1938». Це були перші гвинтівки, в яких використовувалися ствольні коробки та інші деталі, виготовлені в Туреччині. Ця модель, відома як «1938 / K. Kale», випускалася збройовими заводами в Кирикале та Анкарі. Всього в 1940-1946 рр .. було випущено близько 250 тисяч таких одиниць. Ну, а перший зразок стрілецької зброї, що серійно випускався в Турецькій республіці, створений, судячи з усього, ентузіастом-фабрикантом. Про цей пістолет майже нічого невідомо за межами Туреччини. Немає його ні в Firearms Identifications by J. Howard Matthews, ні в довіднику А. В. Жука. Нурі Килигіль, або Нурі-Паша, — бойовий турецький генерал, зведений брат Енвер-Паші, у Першу світову війну командував армійською групою «Африка», у 1918 р. на чолі Кавказької ісламської армії двічі займав Баку, в 1920 р. очолив повстання в Гянджі проти радянської влади, вів боротьбу з дашнаками й більшовиками. Після звільнення з армії зайнявся виробництвом продукції для потреб армії. У 1927 р. в патентне відомство Польської Республіки було заявлено винахід — «ручна автоматична зброя», автор — Нурі-Паша з Ангори (нині — Анкара), Туреччина. Мова йшла про армійський пістолет. У 1930 р. винахіднику був виданий патент № 11813. Далі мало що відомо, але прототип пістолета був виготовлений на польському збройовому заводі в Радомі. За даними авторитетного польського професора Петра Вільневчиця, пістолет, вказаний ним як Noury Pasza FB Radom wz.30 (Нурі-Паша ФБ Радом обр. 30), був виготовлений в одному екземплярі. Коли — неясно: «зразок 30» може означати як рік видачі патенту, так і рік виготовлення прототипу. Поляки, природно, хотіли отримати контракт на його виготовлення для турецької армії, але з якоїсь причини пістолет так і не випускався серійно, а єдиний його екземпляр знаходиться в експозиції Військового музею в Стамбулі. Це 10-зарядний пістолет під патрон 9х19 мм, УСМ — ударникового типу, приціл — з установками на дальності до 500 м. Зліва на затворі маркування — RADOM Syst. «Nuri» mod. 5. Про чотири попередні моделі пістолетів Нурі-Паші нічого не відомо. Далі, в період Другої світової війни та, судячи з усього, до 1946 р. в Туреччині для потреб армії й поліції випускався пістолет, який базується на конструкції «Браунінга» М1910. Випускався він нібито на заводі Нурі Килігиля. Це був пістолет під патрон 9×17 мм, 8-зарядний, довжиною 170 мм, зі стволом 98 мм. Без викрутки пістолет не розібрати: з рамки зліва ззаду гвинт викручується, витягується упор бойової пружини та проводиться розбирання.

Єдиний 9-мм «RADOM Syst. "Nuri" mod. 5». Командувач Кавказької ісламської армії Нурі-Паша серед медичних працівників в Баку, 1918 р. Скільки їх випустили? Наприклад, датованих 1943 р. відомі пістолети з номерами 2931 і 4233. З найпізніших — 1946 р., № 8041. У всіх праворуч на кожусі-затворі позначення TC, що означає Türkiye Cumhuriyeti (Турецька республіка) — щось на зразок знака держвласності. Стверджується, що ці пістолети ніколи не надходили в комерційний продаж. У турецькому сегменті Інтернету їх називають Nuri Killigil. Можливо, це дуже близько до істини: зліва на кожусі-затворі нанесений логотип у вигляді турецького півмісяця з зіркою, з накладеною на них літерою N.

Незабаром почалася вже більш відома історія з неліцензійним випуском пістолета «Вальтер» моделі PP. У 1947 р. збройовий завод, який відкрили р. Кирікале, вже випускав його копію під найменуванням Kirikkale під патрони 7,65х17 і 9х17 Br. У 1952 р. завод увійшов в контрольовану урядом групу військових підприємств Makina ve Kimya Endüstrisi (MKE). А до початку ХХІ століття Турецька республіка мала вже розвинену збройову промисловість. Державні й приватні збройові заводи випускають сьогодні велику різноманітність якісної сучасної стрілецької зброї.

Так ось ти який, Biravnig!

А внизу турецької збройової піраміди в підпільних майстернях продовжувала працювати армія безіменних кустарів. Найпростішими за конструкцією тривалий час були однозарядні пістолети. Найбільш популярною стала запозичена у мисливських рушниць «переломна» конструкція. У них же був запозичений рушничний патрон — від 12-го до 410-го калібру. Стан більшості представлених в Інтернеті екземплярів свідчить про те, що виготовлені вони не вчора. Причому в різних регіонах Туреччини виявляється навіть "серійна продукція". Тут представлені два типи таких пістолетів. До нас же все-таки везли речі «солідніші». Тут наведені знімки пістолета з експертної практики тих років. Це щось на 9-мм «браунінгоподібне». Магазин на 7 патронів, можна більше, але не потрібно — патрони починають перекошуватися. Технологічний рівень виробника, загалом, очевидний, особливо по знімку переднього зрізу: це не ракурс такий, це настільки криво просвердлений канал ствола. Зате нарізний — аж 7 нарізів. На кожусі-затворі зліва — традиційна абракадабра, праворуч і зверху з'явився вже впізнаваний бренд MADEIN USA. А ось «1977» цілком може означати й навіть правдиво — рік випуску. Раптом випадково знайшлося фото ще одного MADEIN USA, дещо відмінного від попереднього і цього разу отримав при народженні гордо надряпане STAR. Він навіть схожий на оригінальний Star mod. BKM. І тут на цьому фото виявляється ще й BIRAVNIG! Взагалі не такий, як той, перший, але серед іншого набору букв — знову BIRAVNIG. У випадковість таких збігів не віриться. Мабуть, не всі виробники такої зброї мали можливість бачити слово Browning на оригінальному пістолеті або читати його на папері. Інформація про назви брендів передавалася в усному мовленні та, циркулюючи в суспільстві, вони адаптувалися до особливостей мови місцевих жителів. Не варто дивуватися, якщо з'ясується, що десь в Туреччині свого часу саме так і називали «браунінгоподібну » продукцію місцевих зброярів. Копіювали з різним ступенем точності й інші зразки пістолетів: Browning М1910, МАВ mod. D, Astra мод. 4000 Falkon та інші. Так було у 80-90-х роках минулого століття.

Ліворуч — два види кустарних пістолетів; такі, як праворуч, робили ще в 1970-х. Нижче — 9-мм «MADEIN USA», ймовірно, ще 70-80-х років ХХ ст. — з експертної практики 90-х. Справа — інший вигляд, але знайомі бренди «MADEIN USA» і «BIRAVNIG». Нижче — 9-мм гібрид «Astra» мод.4000 «Falkon» та «Browning» mod. 1910 (Самсун, 2013)

Вони не такі, як ми

Зверху — «Псевдоберетта», вилучена у громадянина Туреччини в Донецькій області, 2007 р., знизу — 6 пістолетів, які прямували в Болгарію зі сходу Чорноморського регіону, Адана, 2012 р. У 2007 р. на території Донецької області в автомобілі громадянина Туреччини Y. L. був виявлений і вилучений пістолет: патрон 9х19, правильні форми, рівні лінії, акуратні пластикові накладки рукоятки. На затворі акуратно нанесене маркування Pietro Beretta Gardone V. T. Made in Italy. Тільки номер підозрілий — 355555222.

Це вже новий час і нові зразки для наслідування. Сьогодні в цьому плані лідирує якийсь збірний образ «Беретти». Причому це просто наслідування зовнішнього вигляду моделей М951 і М92. На знімку в заголовку статті представлені декілька варіантів таких пістолетів, вилучених у Трабзоні у 2010 р. і явно виготовлених різними майстрами. Наслідують сьогодні й іншим сучасним зразкам — наприклад, «ЗІГ-Зауєру», «Вальтеру». Продовжується виготовлення пістолетів в стилі «Браунінг», копіюють і модель High-Power P35. Своєму споживачеві кустарі запропонували ще простіший зразок однозарядного пістолета — у нас такі подібні відомі під умовним найменуванням «пістолет-ручка». Взагалі перевага віддається короткоствольній зброї, в основному — самозарядним пістолетам. Серед опублікованої інформації відомостей про виготовлення револьверів взагалі не вдалося знайти. Пістолети-кулемети виготовляють, судячи з усього, дуже рідко. За два останніх десятиріччя суттєво поліпшилася якість продукції не тільки офіційних збройових заводів Туреччини, але і кустарів. Зі зброї майже зникли безглузді набори букв. Покращилась якість обробки. Стали використовуватися пластикові деталі, виготовлені за промисловою технологією. Державою вже давно і чітко позначені небажаність і протизаконність цього промислу. Географія кустарного виготовлення зброї значною мірою збігається з розташуванням його історично існуючих центрів. За даними поліції, найбільш розвинений він в східній частині Чорноморського регіону — в провінціях Артвін, Ризі, Трабзон, Самсун, Гюмюшхане, Гіресун і Орду. Виготовлення ручної зброї в східній частині Чорноморського регіону важко контролювати через гірську і лісисту місцевість. Зброю виготовляють у простих майстернях з використанням примітивних верстатів. Для багатьох домогосподарств доходи від цього промислу є основою сімейного бюджету. У розрізі окремих провінцій у нелегальному виробництві зброї лідирує Ризі, потім слідують Трабзон, Стамбул, Гіресун, Бурса, Кахраманмараш, Ерзурум, Сакар'я, Орду, Кайсері.

 «Мерседес» з 10 пістолетами, Самсун, 2013 р. Партія з 8 пістолетів, що переправлялася з Риги в Трабзон, 2013. Заготівля Browning High-Power P35 з провінції Гюмюшхане, 2008 р. 

«Останній рубіж» турецьких кустарів: землянка-майстерня в 500 м від околиці р. Адана, Ризі, 2013 р. Один з 7 пістолетів, вилучених у квітні 2012 р. у Шанліурфа; 6 пістолетів з пасажирського автобуса, Ризі, 2013

Але тут не все так однозначно. Слід зазначити, що у турецького суспільства немає радикального відторгнення цього явища. У чому це проявляється? Стаття 551 Кримінального кодексу Турецької Республіки, зокрема, говорить: «Якщо особа без дозволу Уряду займається виготовленням вогнепальної зброї, ... вона карається легким грошовим штрафом в розмірі до 50 лір, який в залежності від тяжкості діяння може бути доповнений легким ув'язненням на термін до 30 днів». Для нас такий підхід до цієї проблеми виглядає дещо дивним. Додам ще для повноти картини: знаєте, де в турецькому КК законодавці визначили місце цієї статті? Поруч зі статтею про відповідальність за наклеп в публічних місцях і порушення спокою населення і статтею про відповідальність проєктувальників і будівельників за обвалення будівель у випадках, коли це не наразило нікого на небезпеку. Правда, є ще стаття 150 — про виготовлення зброї в складі групи змовників з вже не «легким» ув'язненням, але це вже зовсім інша історія.

 7 пістолетів з Трабзона — затримання постачальників зброї в Анталії, 2013, ціна – від 500 до 5000 лір. Конья, 2013 р.: 52 шт. «kalem tabancası», «пістолети-ручки», «pen gun», примітивно і безлико — глобалізація, однак

Початок статті «Турецьке питання. Частина I.»

Стаття опублікована в журналі " Світ захоплень: Мисливство&Зброя № 4 за 2014 рік