.223 Remington: цивільна кар'єра

Розвиток і поширення спортивно-мисливських варіантів патрона 5,56х45 можна порівняти за масштабами з його «старшим братом» 7,62х51. Крім компаній, що спеціалізуються на розробці і виробництві 5,56 мм патронів та їх компонентів, існує величезна кількість фірм, що закуповують як нові, так і стріляні гільзи в цьому калібрі для їх подальшого спорядження власною номенклатурою куль. Достатньо відмітити, що тільки в Америці більше ста(!) фірм закуповують гільзи у великих виробників боєприпасів для їх подальшого спорядження під власними торговими марками.

Перш ніж ми приступимо до опису комерційного варіанту патрона 5,56х45, який отримав громадянське позначення .223 Remington, хотілося б ще трохи затриматися на огляді військової кар'єри боєприпасу 5,56х45 і коротко згадати кілька країн, які додали яскраві штрихи до історичного портрету цього знаменитого патрона.

Альпійська історія

Експерименти з малокаліберними патронами не обійшли стороною і таку, загалом-то, мирну країну, як Швейцарія. Миролюбна політика держави, надійні банки і досить прибутковий збройовий бізнес створили особливий симбіоз на схилах гостинних Альп. І першу сходинку в списку виробників патронів займає швейцарський концерн-гігант RUAG Ammotec AG з міста Тюн (Thun), який володіє доброю половиною європейських виробників боєприпасів. Крім двох потужних патронних заводів в самій Швейцарії — в містах Тюн і Альтдорф (колишні Munitionsfabrik Altdorf) — до складу концерну входять такі відомі світові виробники і бренди, як шведська Norma, німецька Dynamit Nobel (включаючи торгові марки RWS, Club і Rotweill), австрійська Hirtenberger, угорська MFS (Matravideki Femmuvek, Sirok), а також деякі невеликі фірми з США, Бельгії та Великобританії.
Роботи з зменшеними калібрами почалися у Швейцарії наприкінці 1960-х рр. серією експериментів з дослідним патроном 5,6х48 Eiger, який згодом отримав позначення GP 76. Однак вони не принесли очікуваних результатів, і з 1977 р. експерименти продовжилися з новим патроном, калібр якого був збільшений до 6,45 мм. Боєприпас 6,45х48, що отримав позначення GP 80, проходив випробування на рубежі 1970-1980-рр. спільно з дослідною штурмовою гвинтівкою StG 541. Розширена, у порівнянні з 5,6-мм дослідним патроном, номенклатура включала боєприпаси зі звичайною та трасуючою кулями, а також холості та навчальні зразки. Тим не менш, вибір з економічних і матеріально-технічних міркувань був зроблений на користь Натовського патрона 5,56х45, який і був прийнятий на озброєння на початку 1980-х. У Швейцарії його калібр позначався як 5,6 мм. Стандартні боєприпаси зі звичайною кулею включають дві моделі — гвинтівковий патрон GP 82 (5,6 mm Gw Pat 82) і більш сучасний модернізований варіант — GP 90 (5,6 mm Gw Pat 90). Трасуючий патрон Leuchtspurpatorne 90 (5,6 mm Gw Lsp Pat 90) має маркування вершини кулі червоним кольором. Навчальні патрони Manipulierpatrone (5,6 mm Gw Manip Pat) складаються з цільнолатунного корпусу або ж з цілісно-пластикового корпусу і металевої донної частини. Холості Markierpatrone (5,6 mm Gw Mark Pat 90) випускаються як з латунною гільзою з обтисненням у «зірку», так і зі сталевою оцинкованою і, крім власного виробництва, імпортувалися в свій час з Франції та Австрії. Обтиснуте дульце гільзи холостого патрона герметизується зеленим лаком.

Коли «закінчився» Варшавський договір...

Історія прийняття патрона 5,56х45 в Польщі характерна для колишніх країн — учасниць Варшавського договору, хоча і має свої індивідуальні риси. Після Другої світової війни на озброєння польської армії приймаються класичні радянські калібри: гвинтівково-кулеметний 7,62х54R в 1945 р. і проміжний 7,62х39 у 1956 р. На довгий час ці боєприпаси стали основними для стрілецького озброєння Польщі. Тим не менш, Rzeczpospolita Polska робила спроби розробити власний перспективний патрон і зброю під нього. У 1973-1975 рр. Військово-технічна академія проводила дослідницьку роботу під шифром Marszyt, в рамках якої була відпрацьована концепція патрона калібру 7х41. Ці розробки стали основою для проведення в 1976-1980 рр. проекту Lantan, метою якого було створення однойменної системи автоматичної зброї калібру 7 мм. В цих розробках брали участь Військово-технічна академія, Військовий інститут техніки озброєння, Науково-дослідний центр підприємства Lucznik (фабрика озброєння Radom), Науково-дослідний центр підприємства Skarzysko та Інститут точної механіки. Для проведення досліджень фабрика боєприпасів Zaklady metalowe Mesko в м. Скаржиско-Каменна виготовила дослідну партію набоїв 7х41. Експериментальні боєприпаси мали довжину 61,4 мм і споряджалися в сталеві лаковані гільзи довжиною 41,3 мм діаметр фланця 11,3 мм. Очевидно, що автомат Lantan і патрон калібру 7 мм так і залишилися дослідними розробками, а пріоритет отримали роботи з адаптації радянського автомата і патрона 5,45х39 до умов польської армії і промисловості. На початку 1980-х рр. у Польщі були розпочаті науково-дослідні роботи по розробці стрілецької системи, що складається з автомата (назва теми Tantal) і патрона кал. 5,45х39 (назва теми Сez). Перші дослідні партії патронів були виготовлені фабрикою Zaklady metalowe Mesko в м. Скаржиско-Каменна вже в 1983 р. Офіційно автомат і боєприпаси були прийняті на озброєння в 1991 р. під позначенням, відповідно, Karabinek automatyczny wz. 1988 Tantal і Naboj 5,45 mm x39 wz. 1988. Після припинення дії Варшавського договору в 1991 р. орієнтиром зовнішньої політики Польщі стали країни НАТО. Відповідно, виникла необхідність переходу на стрілецькі системи Натовських калібрів. На той момент в Польщі була досить розвинена власна збройова і патронна індустрія, яка виробляла різні модифікації автомата Калашникова і патронів до нього. Тому було прийнято рішення провести модифікацію зразків, які перебувають на озброєнні польської армії і, таким чином, уникнути закупівель зброї за кордоном. Тим більше що досвід виробництва зброї під патрон 5,56х45 вже був — в 1991 р. для продажу на експорт були розроблені автомати Kbk wz.90 Tantal і Skbk wz.91 Onyks. Дослідні роботи з адаптації «польських калашникових» проводилися конструкторами Варшавського інституту техніки озброєння. У 1996 р. були створені дві моделі — Karabinek automatycny wz.96 Beryl і укорочений варіант Subkarabinek automatycny wz.96 Mini Beryl.

Після випробувань і доопрацювання конструкції ці автомати були прийняті на озброєння Польщі в 1998 р. Виробництво патронів 5,56х45 НАТО налагодилося в 1996 р. на фабриці Zaklady metalowe Mesko в м. Скаржиско-Каменна. Патрони споряджалися в цільнотягнуту гільзу з латуні з вмістом 70% міді і 30% цинку. Номенклатура польських патронів включає чотири моделі боєприпасів. Патрони зі звичайними кулями випускаються у варіантах спорядження кулею зі свинцевим сердечником (Naboj bojowy z pociskiem o rdzeniu olowianym) і кулею зі сталевим сердечником (Naboj bojowy z pociskiem o rdzeniu stalowym) і не мають відміного маркування. Перші партії патронів з трасуючою кулею (Naboj bojowy z pociskiem smugowym) мали маркування за стандартами Варшавського договору — у вигляді вершинки кулі зеленого кольору. Пізніше вершинку кулі стали фарбувати в червоний колір. Холості патрони дослідних партій мали видовжене дульце гільзи, обтиснуте зверху в чотирьохпроменеву «зірку». Загальна довжина такого холостого патрона була такою ж, як у бойового. Серійні холості патрони мають меншу довжину, а їх злегка подовжене дульце обтиснення зверху восьмипроменевою «зіркою». Як правило, дульця холостих патронів мають додаткову герметизацію зеленим лаком.

Аналогічно польським конструкторам вчинили чеські фахівці, які наприкінці 1980-х переробили свій варіант автомата LADA CZ2000 кал. 5,45х39 на модифікацію під патрон 5,56х45. А розвинена патронна промисловість Чехословаччини дозволила задовго до вступу країни в НАТО налагодити власне виробництво боєприпасів Натовського стандарту.

Ремінгтонівський .223-й

Перші специфікації на патрон .223 Rem були подані фірмою Remington в організацію SAAMI (Інститут виробників спортивної зброї і боєприпасів) ще в 1962 р. Продовжуючи традиції патрона 7,62х51, комерційне впровадження 5,56х45 сталося раніше прийняття цього боєприпасу на озброєння. Звичайно ж, в рамках такого невеликого калібру неможливо було повторити всю класичну гаму мисливських куль, створених для патронів кал. .30 (7,62-мм) і вище, наприклад, таких як RWSівські кулі DK-geschoss або UNI-classik. Тим не менш, сучасний діапазон базових моделей куль повністю задовольняє цілям і завданням цього патрона. Основну гаму мисливського спорядження патрона .223 Remington складають оболонкові кулі FMJ і кілька видів напівоболонкових (Soft Point і Hollow Point). Для матчевої стрільби використовуються кулі з отвором в головній частині HPBT, а також з пластиковими балістичними наконечниками за типом куль фірм Nosler або Sierra.

Відома американська компанія Remington пропонує широку номенклатуру патронів .223 Rem: з напівоболонковими кулями зі свинцевим сердечником, що заповнює невеликий отвір у вершині Premier Core-Lokt Ultra Bonded масою 4,0 г; з напівоболонковими кулями зі свинцевим сердечником і пластмасовим балістичним наконечником Premier Accutip-V (Hornady V-MAX) масою 3,24 і 3,56 г; з кулями, що мають отвір в носику Premier Desintegrator Varmint масою 2,92 г; з напівоболонковими кулями зі свинцевим сердечником і невеликим заглибленням у вершині Power-Lokt Hollow Point масою 3,56 г. В серії куль традиційної конструкції Remington Rifle пропонуються кулі зі сталевою оболонкою масою 3,56 г і напівоболонкові кулі зі свинцевою вершинкою масою 3,56 г. Для цільової стрільби та різних стрілецьких змагань компанія Remington пропонує патрони .223 Rem, споряджені кулями HPBT з невеликим отвором на вершині Premier Match масою 4,0, 4,47 і 4,99 г.

З європейських виробників, присутніх на вітчизняному ринку, можна відзначити німецьку фірму RWS, що належить швейцарському концерну RUAG, і чеську Sellier&Bellot, які пропонують базовий набір мисливських патронів. RWS - патрон з напівоболонковою кулею T-mantel з виступаючим свинцевим сердечником у головній частини (за типом куль Soft Point), а Sellier&Bellot — споряджені оболонковими кулями FMJ масою 3,6 г, а також матчевими кулями HPBT масою 3,36 г і 4,5 г з отвором в головній частині.

Окремо варто відзначити ще одну американську компанію, яка активно стартувала на нашому ринку всього кілька років тому, але вже міцно зайняла лідируючі позиції — фірму Black Hills Аmmunition, унікального виробника, який серійно випускає близько 14 (!) варіантів спорядження патронів .223 Remington у вагових категоріях від 36 гран (2,32 г) до «важких» 77 гран (5 г). Основний напрямок — патрони з матчевими кулями типу Hornady V-MAX і Sierra Matchking, а також кулями Barnes TSX та іншими, частина з яких пропонується з молібденовим покриттям томпакових оболонок куль. Для мисливських цілей у базових вагових категоріях 55-60 гран (3,55-3,9 г) пропонуються кулі FMJ і Soft Point. На українському ринку в мережі мисливських магазинів «Ібіс» в даний час можна придбати патрони Black Hills калібру .223 Rem з кулями Hornady V-MAX (50, 55 і 60 гран), Sierra Matchking (69 77 гран), Barnes Varmint Grenade (36 гран).
На закінчення варто традиційно торкнутися питання взаємозамінності армійських і комерційних патронів та їх експлуатації зі спеціальною і цивільною зброєю. Безумовно, це порівняння має велику актуальність для західного ринку, насиченого великою кількістю цивільної, військової і поліцейської зброї під калібр 5,56 мм — .223 Rem. Відповідно, ймовірність використання як «чистих» армійських патронів 5,56х45 в цивільній та поліцейській зброї і, навпаки, комерційних патронів в армійській зброї не тільки дуже ймовірна, але і є досить поширеною практикою. Тим більше якщо мова йде про тренувальну стрільбу або снайперські турніри спортивних клубів і асоціацій, де матчеві патрони, як правило, використовуються одні і ті ж.
Патрони 5,56 мм NATO і .223 Remington та їх патронники дуже схожі, але не ідентичні. При порівнянні цих боєприпасів деякі збройові джерела в першу чергу обіграють традиційний міф про те, що армійський варіант 5,56х45 має велику товщину стінок гільзи, і, відповідно, менший внутрішній об'єм. Насправді товщина стінок гільзи і її внутрішній об'єм для гільз такого невеликого калібру відрізняються лише від партії до партії і від виробника до виробника. Використовуючи найпростіший водний тест, неважко переконатися, що армійські і комерційні гільзи мають практично однаковий внутрішній об'єм. Ще одним спірним питанням є допустима величина тиску в каналі ствола при пострілі. Як ми вже згадували у попередніх публікаціях (см. №1, 2011), відмінності в методиці вимірювання тиску армії і цивільних організацій призводять до великої різниці базових показників тиску. Так, для армійських патронів 5,56х45 максимальний робочий тиск за даними NATO EPVAT (Electronic Pressure Velocity and Action Time — електронна швидкість тиску і час дії), становить 62 000 PSI (430 МПа). Той же показник для патрона .223 Rem., за даними американської організації SAAMI (Sporting Arms and Ammunition Manufacturers' Institute — Інститут виробників спортивної зброї і боєприпасів), становить 55 000 PSI (379 мПа). У той же час ще одна провідна організація, що визначає стандарти для цивільної зброї та боєприпасів — європейська CIP (Commission Internationale Permanente pour l ' Epreuve des Armes à Feu Portatives — Постійна міжнародна комісія тестування вогнепальної зброї) встановила значення максимального робочого і випробувального тиску в каналі ствола для патронів .223 Rem таке ж, як і для військових патронів 5,56 мм NATO.

Найсуттєвішою відмінністю при застосуванні військових і комерційних варіантів патронів кал. 5,56-мм є конфігурація патронника використовуваної зброї. Армійське озброєння виготовляється зі спеціальним патронником, так званим NATO, або mil-spec chamber (патронник військового стандарту), мають збільшений пульний вхід, тобто відстань між місцем, де розташовується кромка дульця гільзи патрона до початку нарізів каналу ствола. У патронниках цивільної зброї, званих SAAMI chamber (патронник СААМІ), пульний вхід має меншу довжину. Крім цих двох основних типорозмірів патронників, існують ще і «проміжні», такі як Wylde chamber або ArmaLite chamber, які розроблені для використання з обома патронами — .223 Rem і 5,56 мм NATO. Стандарти CIP також передбачають відмінності в патронниках цивільної і військової зброї в розмірі пульного входу. При використанні комерційних патронів .223 Remington в «армійському» патроннику зброя буде працювати нормально, але купчастість буде дещо нижче, ніж у штатних боєприпасів. Використання ж військових патронів 5,56х45 (наприклад, таких як М855) з комерційною зброєю може призвести до підвищеного зносу каналу ствола і підвищеного навантаження на механізм затвора. Проте варто відзначити, що деякі цивільні зразки стрілецької зброї з маркуванням на стволі .223 Remington, такі як Ruger Mini-14, фактично мають патронник армійського зразка.

Американці в Росії

Барнаул

Поява патронів 5,56х45 російського виробництва була обумовлена, як це часто трапляється, військовими розробками. У середині 90-х, в основному для експортних поставок, на базі сімейства автоматів АК-74 була розроблена лінійка автоматів 100-ї серії, що включала модернізовані зразки під калібри 5,45х39, 7,62х39 та 5,56х45. Два зразка з цієї серії — моделі АК-101 і АК-102 були розроблені як раз під Натівський 5,56-мм патрон. Розробка зброї вимагає розробки і власного патрона, що вилилося до 1999 р. в ціле сімейство патронів 5,56х45, які отримали загальне позначення-індекс RS.
Патрон зі звичайною кулею зі сталевим сердечником довжиною 24,5 мм і масою 3,9 г отримав за аналогією з автоматом індекс RS-101, патрон з трасуючою кулею — індекс RS-103T (забарвлення вершини кулі в зелений колір, маса кулі — 3,56 г), патрон зі звичайною кулею зі свинцевим сердечником (масою 3,9 г) — RS-104, а холостий боєприпас з обтисненням дульця в «зірку» — RS-105. В кулі патрона RS-101 використовується сталевий термозміцнений сердечник у всю довжину кулі з притупленою головною частиною сердечника. Всі варіанти патронів були розроблені і серійно вироблялися на Барнаульському верстатобудівному заводі (зараз БПЗ).

Майже не зустрічається інформація по патрону з індексом RS-102, але з високою часткою ймовірності можна припустити, що швидше за все це був варіант патрона з бронебійною кулею. Тим більше що на експорт на замовлення Індонезійської армії Барнаульским заводом виготовлявся патрон з бронебійною кулею масою 3,89 г і довжиною кулі 25,05 мм з глибокою накаткою на провідній частини кулі. Крім клейма армійського типу, відмітною ознакою патрона з бронебійної кулею служив лише 4-сегментний кругової обтиск капсуля-запальника, схожий з обтиском капсуля патронів з кулею підвищеного пробивання 7,62х51 RS-51. Відмінного кольорового маркування на патроні немає.

На початку 2000-х рр. новозеландська компанія Ordnance Development Limited (ODL) з міста Уонгануі (Wanganui) замовила в Росії кілька партій холостих патронів RS-105. Крім БПЗ, частина цього замовлення в 2001 і 2002 рр. була виготовлена Ульяновським машинобудівним заводом (нині УПЗ), який до того часу налагодив власне виробництво патронів калібру 5,56  мм. Дульця експортних патронів додатково покривалися лаком-герметизатором зеленого кольору. Конструктив холостих патронів БПЗ і УПЗ нічим не відрізнявся, включаючи спорядження в сталеві лаковані гільзи. Маркування барнаульских експортних патронів RS-105 включало логотип замовника і калібр зброї — ODL 5,56, а ульянівські патрони поставлялися з традиційним комерційним маркуванням, що складалося з логотипу УПЗ і цивільного позначення калібру — .223 REM.

Паралельно з армійськими зразками розроблялися і варіанти патронів з мисливськими кулями, тим більше, що з 1999 р. на в'ятсько-полянському заводі «Молот» почав випускатися російський карабін «Вепр-Піонер» в калібрі .223 Rem. Та й постійне насичення ринку іноземними зразками під даний калібр сприяло подальшим розробкам у цій галузі. До 2002 р., крім звичайної оболонкової кулі ОБ (FMJ) масою 3,56 г, була розроблена напівоболонкова (SP-Soft Point) масою 4,0 г з виступаючим свинцевим сердечником, а також куля ПН (НР-Hollow Point) з отвором у головній частині. Що цікаво, російське позначення кулі з отвором в головній частині ПН стало результатом перекладу англійського терміна Hollow Point і його адаптації до вітчизняної патронної термінології, в результаті чого з'явилося позначення «порожній ніс». Крім сталевих лакованих гільз, для патрона .223 Rem були відпрацьовані варіанти сталевих гільз з оцинкованим та латунним покриттям, а гільзи запущеної в 2009 р. серії патронів під маркою Centaur «Кентавр» вироблялися з фосфатно-полімерним покриттям. Для спорядження патронів серії «Кентавр» використовуються кулі американської фірми Hornady Manufacturing Co з томпаковою оболонкою, тоді як кулі виробництва БПЗ мають біметалічну оболонку. В даний час всі типи куль барнаульских патронів виробляються в двох вагових категоріях — 55 гран (3,56 г) і 62 грана (4,0 г).

SCAMP і «патронна лихоманка»
Після закінчення Другої світової війни в Америці почався значний спад патронного виробництва. Склади були наповнені штатними боєприпасами, а потреби армії в мирний час істотно скоротилися. До того ж розпочата програма переозброєння США і НАТО на зброю під проміжний патрон вимагала в першу чергу інвестицій в науково-дослідні роботи, а не в розширення і модернізацію виробництва. Патронні фабрики закривалися одна за іншою, а патронне обладнання 1940-х рр. на діючих підприємствах просто підтримувалося в робочому стані шляхом заміни зношених або таких, що вийшли з ладу деталей і вузлів. Під час Корейської війни (1950-1953 рр.) виробники боєприпасів отримували великі замовлення від Міністерства оборони США, а сам конфлікт не мав значного впливу на технологію виробництва. Справжній «патронний бум» стався під час затяжної війни у В'єтнамі, коли американська армія зіткнулася з підвищеною витратою боєприпасів кал. 5,56-30 мм у зв'язку з масованим застосуванням скорострільних систем. Крім підвищеної витрати складських запасів набоїв, виробництво нових боєприпасів вимагало серйозної активізації промислового потенціалу країни та залучення значних матеріальних ресурсів. Аналіз технологій і промислових потужностей патронних підприємств США показав, що обладнання періоду Другої світової війни, значне використання ручної праці і високий рівень відходів не дозволяють забезпечити сучасний обсяг виробництва патронів і істотно знизити їх собівартість. Для вирішення цієї проблеми на початку 1968 р. була розроблена програма активної модернізації військового виробництва США. У 1970-му ця програма була затверджена. За її умовами, строк модернізації становив п'ять років при бюджеті в $2,4 млрд. Трохи пізніше документ був переглянутий, а термін його реалізації збільшено спочатку до семи, а потім і до десяти років. Нарешті, в липні 1970 р. був затверджений остаточний варіант програми модернізації на строк 12 років при бюджеті $4,2 млрд. Перші вдосконалення були зроблені в області малокаліберних набоїв, де стандартний виробничий цикл «від партії до партії» передбачалося замінити безперервним замкнутим циклом з допомогою повністю автоматичних ліній SCAMP (Small Caliber Ammunition Modernization Program — Програма модернізації виробництва боєприпасів малих калібрів). У 1968 р. розробка такої автоматичної лінії для патронів кал. 5,56-мм під назвою SCAMP module A була розпочата на Франкфордському Арсеналі (Frankford Arsenal). У 1970 р. в офіційному прес-релізі Frankford Arsenal вказувалося, що «програма розроблена для забезпечення виробництва боєприпасів в обсязі, порівнянному з роботою сучасної скорострільної зброї. Для завершення цього завдання все застаріле обладнання на державних фабриках повинно бути замінено». У спрощеному вигляді така лінія, керована комп'ютером, повинна отримувати заготовки на вході і видавати запаковані пачки з патронами на виході.
На початку 1970-х рр. виробничі лінії SCAMP були встановлені на двох підприємствах — Lake City Army Ammunition plant (LCAAP) і Twin Cities Army Ammunition plant (TCAAP). До середини 1970-х рр. обидві лінії були запущені і почали випуск дослідних партій патронів 5,56-мм В 1976 р. діяльність фабрики TCAAP була припинена, лінії SCAMP демонтовані і передані на підприємство в Lake City. В даний час на LCAAP встановлені 24 високошвидкісні ротаційні лінії SCAMP. Для відмінності патронів, випущених різними лініями, застосовується так звана вісімкова нумераційна система маркування. На донця гільз наносяться точки, комбінація яких дає номер патронної лінії. Так, точка, нанесена на 3 години, має значення «4», 5 годин — «8», на 6 годин — «16», на 8 годин — «1», на 10 годин — «2». Комбінація точок дозволяє отримати числа від 1 до 32, а максимальне значення, що застосовується на практиці — 24, за фактичною кількістю наявних виробничих ліній.
Після впровадження передових технологій SCAMP на Lake City Army Ammunition plant ці виробничі лінії були запропоновані декільком закордонним компаніям, що випускають боєприпаси. За даними ізраїльської компанії Israel Military Industries (IMI), вона використовує лінії SCAMP для випуску патронів кал. 5,56-мм і 7,62-мм з 1980 р. Спочатку IMI використовувала маркування у вигляді чисел для позначення патронних ліній. Згодом від такої практики довелося відмовитися через високу вартість штампів, та маркування виробничої лінії стало наноситися у вигляді точок.

Після закінчення періоду «холодної» війни в США намітилося скорочення випуску військових боєприпасів: обсяг виробництва зменшився на 68%, загальна кількість державних підприємств з випуску патронів скоротилася з 28 до 13, при відповідному скороченні виробничих ліній з 270 до 73. Кількість приватних патронних компаній, які випускали різні боєприпаси для армії, зменшилася з 163 до 69. Зниження виробничої бази боєприпасів було викликано декількома причинами. Скорочення збройних сил призвело до зменшення споживання боєприпасів. У 1991 р. на складах залишалася велика кількість боєприпасів часів «холодної» війни. Підприємствам оборонної промисловості було необхідно перебудуватися з великосерійного виробництва на випуск невеликих партій в стислі терміни, що більш характерно для роботи комерційних компаній. Крім того, вважалося, що конфлікти в майбутньому будуть носити локальний і короткочасний характер. А проміжки між ними будуть достатньо великими для поповнення складських запасів боєприпасів.
Ці оптимістичні «установки» були грубо зруйновані затяжними конфліктами в Іраку і Афганістані. Станом на 2004 р. тільки в Іраку армія витратила близько 72 млн боєприпасів до ручної вогнепальної зброї, а загальна потреба військ в Іраку і Афганістані становила близько 5,5 млн патронів щомісяця. Після сумних подій 11 вересня 2001 р. військові прийняли нову програму підготовки солдатів, яка передбачає проведення навчань з використанням бойових патронів два рази на рік, замість одних навчань як раніше, на що потрібно близько 100 млн патронів в місяць. Крім того, річна потреба флоту і авіації становить від 200 до 250 млн патронів.
Продуктивність єдиного державного виробника боєприпасів до ручної вогнепальної зброї, Lake City Army Ammunition plant, складала у 2000 році лише 350 млн патронів. До 2004 р. заявлена річна потреба американської армії становила 1,5 млрд патронів. Завод в Lake City зміг збільшити продуктивність до 1,2 млрд патронів — можливості високопродуктивних автоматичних ліній SCAMP виявилися обмеженими... застарілими комп'ютерами. Для заповнення дефіциту боєприпасів США були змушені вдатися до незвичних заходів — замовлення патронів за кордоном. Близько 120 млн патронів були куплені в Англії, з резервних складів. 2,7 млн патронів кал. 5,56-мм і 7,62-мм з бронебійними кулями були поставлені шведською фірмою «Карл Густав». Ізраїльська IMI і приватна американська Winchester Ammunition отримали замовлення на виробництво 70 млн патронів кал. 5,56-мм і 7,62-мм кожна. За даними служби постачання, закупівля 313 млн патронів кал. 5,56 - мм, 7,62-мм і .50 у комерційних виробників у 2004 р. обійшлася на $10 млн дорожче, ніж придбання аналогічної кількості боєприпасів у державного підприємства в Lake City.
У зв'язку зі збільшенням витрати боєприпасів бюджет на 2005 р. було збільшено до $ 285 млн, з яких $ 100 млн, були призначені для забезпечення операцій в Іраку і Афганістані. У той же час американські військові висловили серйозну стурбованість стосовно залежності постачання боєприпасів від випадкових комерційних виробників. Для збільшення продуктивності Lake City Army Ammunition plant була розроблена програма прискореної модернізації і виділені відповідні матеріальні ресурси. Під девізом Buy America («Купуй американське») був проведений тендер на поставку боєприпасів малого калібру серед приватних американських компаній, який виграла General Dynamics, яка вже виробляла боєприпаси великих калібрів для американської армії. Для виконання нового «держзамовлення» General Dynamics купила підрозділ з випуску боєприпасів малого калібру корпорації SNC-Lavalin (кол. SNC Technologies Inc., код виробника IVI). В даний час постачанням боєприпасів для американської армії займається General Dynamics Land Systems Canada Corporation в особі двох дочірніх компаній — General Dynamics Ordnance і Tactical Systems Canada Inc. Серед іноземних постачальників американські військові визнали можливим закуповувати боєприпаси у ізраїльської Israel Military Industries. Однак, за умовами нової угоди, IMI буде здійснювати лише збірку боєприпасів на своїх високотехнологічних лініях SCAMP, з використанням американських витратних матеріалів, пороху, куль і капсулів.