Ніж, що приносить успіх

Археологи шукають приховані під товщею землі сліди древніх культур. Щоб добути їх, цю землю потрібно прибрати за допомогою лопат і голого ентузіазму, незважаючи на задуху і палюче сонце. Оскільки я вже брав участь в минулорічній експедиції, то прекрасно уявляв реалії розкопок в Україні. І тому в цей раз підготувався до них, з огляду на отриманий досвід: потужні ліхтарики, «павербанк» на 20000 mAh і хороший ніж. Моїм компаньйоном в цей раз став Artisan Cutlery Tradition. Цей вибір виправдав себе на всі 100%, та ще й приніс мені археологічну удачу.

Почувши слова «археологічні розкопки», більшість тут же уявляє собі колони древніх храмів, золоті прикраси, інкрустовану дорогоцінними каменями зброю, пригоди в стилі Індіани Джонса, а також космічні технології і сучасну техніку. Реальність же розкопок зовсім інша. Але якщо у вас присутній дух авантюризму і ви готові покинути зону комфорту, щоб здійснити свою мрію про знахідку скарбів, то не все втрачено. Внести свій посильний внесок у вивчення історії можна, долучившись до команди волонтерів, які беруть участь в археологічних розкопках.

Експедиція

На лівому березі Каховського водосховища, поряд з селом Велика Знам'янка розташовується унікальний мультикомплексний археологічний пам'ятник Мамай-гора, що є одним з найбільших могильників в Європі. За площею, яку займає, і кількістю поховань він не має собі рівних в Причорномор'ї і відомий як один з найбільших в Євразійському степовому поясі. Починаючи з 1988 р., студенти Запорізького національного університету спільно з досвідченими археологами проводять тут розкопки. За цей час кількість знахідок на Мамай-Горі перевалила за три тисячі одиниць, тут досліджено 185 насипів і понад 600 поховань. Центральна частина курганного могильника складається з п'яти великих насипів, з усієї курганної групи в 1990-і рр. досліджено один курган. Після дослідження насип було відновлено для збереження об'єкта культурної спадщини. На підставі розкопок встановлено період функціонування могильника. Виявилося, що тут, як листковий пиріг, переплелися епохи неоліту (6 тис. років до н. е.), бронзи, раннього залізного віку, Середньовіччя (XII-XIV ст. н. е.). Для розуміння: цей могильник старший за єгипетські піраміди!

Близько 2,5 тисяч років тому уздовж берегів Дніпра простягалася територія Скіфії, де жили і правили скіфські царі. Звідси починалися спустошливі набіги непереможної скіфської кінноти на сусідні держави, тут скіфи обороняли свою землю від суперників. Поруч з Мамай-горою, на думку вчених, знаходився Геррос — область поховання скіфських царів, про яку писав Геродот. Розташоване неподалік Кам'янське городище розглядалося як велике місто — столиця царя Атея. Сама Мамай-гора має висоту близько 70 м. За градацією, прийнятою в скіфську епоху, висота кургану залежала від приналежності померлого до певної соціальної верстви — чим впливовішою була людина за життя, тим більше людей брало участь в будівництві кургану і тим вище насипали курганний пагорб. Знайдені в могилах предмети побуту і прикраси вказують на походження похованих людей і допомагають датувати поховання. Дослідження археологів на Мамай-горі виявили ще один цікавий факт. У деяких похованнях знайдені в них предмети похоронного обряду дозволили зробити висновок про поховання тут жінок-воїнів, званих амазонками.

 Символ міста Ольвія — орел над дельфіном і колоском пшениці

З 1360 року на території дніпровського Великого Лугу розташовувалося місце перебування татаро-монгольського воєначальника Мамая, який, не маючи ханського титулу, проте шанувався як хан. Мамай правив Золотою Ордою протягом 20 років, поки в бентежній ординській столиці Сарай-Берке на Волзі один за іншим змінювалися титуловані татарські хани. З цим періодом пов'язані різні перекази і легенди. За однією з них, тут стояло квітуче місто, яким правила красуня-царівна Білозірка. До неї Мамай загорівся пристрастю і, намагаючись домогтися її прихильності, взяв місто в облогу і зажадав згоди обраниці. Перелякана його домаганнями, правителька вночі склала на кораблі майно і разом з жителями спливла вниз по Дніпру. Оскаженілий хан продовжував шаленіти так, що земля встала дибки. Від тих часів і залишилися високі насипи, а сама місцевість отримала назву Мамай-гора.

У нас залишилося ще багато питань, але хвилі Каховського водосховища невблаганно підмивають підніжжя гори — і багато відповідей можуть бути назавжди втрачені. Саме з цієї причини Запорізьким національним університетом і проводиться рятувальна археологічна експедиція, очолює яку сімейна пара вчених — скіфолог Світлана Іванівна Андрух та її чоловік, фахівець з бронзової епохи Геннадій Миколайович Тощев. Точніше, це навіть династія археологів — оскільки їхній син Андрій Тощев з раннього дитинства брав участь у розкопках і також став археологом.

Як в поході

Життя в експедиції нагадує туристичний похід: проживання в наметах, чергування по кухні, ранній підйом і постійні фізичні навантаження. Походити тут теж довелося — крокомір на годиннику показував в кінці дня цілком собі пристойні відстані навіть за мірками туриста. А ще доводилося боротися з силою тяжіння, щодня по дорозі на розкоп долаючи крутий спуск до берега Каховки з подальшим поверненням і набором висоти в 70 м. Але вечорами ми збиралися за табором на так званому закурганні, а там вже пісні біля багаття і спілкування з цікавими людьми, які приїхали на розкопки з усіх куточків України, обнуляли втому, накопичену земляними роботами. Під зоряним небом засиджувалися ми до глибокої ночі.
У цьому році завдяки збору коштів і залученню меценатів на розкопках вдалося використати бульдозер, що прискорило процес в десятки разів і зменшило кількість ручної роботи — проте не виключило її зовсім, а лише додало темпу. Незважаючи на велику кількість людей, які приїхали в волонтерський заїзд (близько 100 чоловік), в таборі катастрофічно не вистачало робочих рук, а людей з досвідом археологічних робіт — тим більше.

Відкритий лист і удача

Цього року Андрій Геннадійович отримав «відкритий лист» — дозвіл на проведення археологічної розвідки розташованого поруч пам'ятника скіфського періоду з розбиттям розвідувальних шурфів для виявлення культурного шару (і отримання дозволу на наступні розкопки в разі підтверджувальних знахідок). Виїзд на об'єкт зривався кілька разів через високі темпи роботи на розкопках Мамай-гори. Тому було прийнято рішення про виїзд мінімальним складом з трьох осіб, кожен з яких повинен був викопати яму (шурф) довжиною два метри, шириною метр і глибиною до материкової основи — а це від чотирьох і більше «багнетів» (на сленгу археологів «багнет» — це довжина металевого полотна лопати). Після приїзду на місце ми обійшли перспективну територію і вибрали місця для шурфовок. На цьому романтика археології закінчилася — і почалася робота під сонцем, що уже почало припікати. Лопата за лопатою потихеньку я почав вгризатися в землю на своїй ділянці. Перший знятий багнет ґрунту нічого цікавого, окрім сучасного сміття, не приніс. Я зачистив краї, витер піт з чола і почав викидати наступний багнет. Буквально на другій лопаті відчув характерний зачіп за твердий предмет. Зрозумів, що далі лопатою — не варіант, можна пошкодити знахідку; а окрім лопати, з інструменту у мене — тільки мій китайський ножик. Ну що ж, не підведи мене, дружок! Подивимося, на що ти здатний. Почав клинком ножа акуратно прибирати ґрунт — і намацав предмет. Акуратно обкопав — і «Артісанчик» витягнув на світ зелений металевий кругляшок, який через недосвідченість я відразу прийняв за скіфське дзеркало. Поруч зі мною метрах в тридцяти працював Коля Івашина, історик і досвідчений археолог, який вже десяток сезонів провів на розкопках грецького міста-держави Ольвія під Миколаєвом, а в цьому році вирішив побувати і на розкопках Мамай-гори. Покликав його для ідентифікації предмета, а сам спробував акуратно очистити кругляшок від землі.

Простягнув його Колі і кажу: «Щось на дзеркальце не схоже — медальйон якийсь». І тут у Миколи очі полізли на лоб: «Це ж ас!». Що ще за ас, і навіщо так кричати? Коля тим часом зірвав із себе панаму і закинув її в поле: «Я десять років Ольвію копаю і навіть в очі його не бачив, а ти на першому шурфі в степу дістаєш монету, яких в Ольвії — в місці її випуску і ходіння — за 150 років розкопок знайдено трохи більше десятка!». На крики Колі підійшов Андрій Геннадійович — йому було явно цікаво, що ж могло так розбурхати досвідченого археолога. Побачивши знахідки у нього затрусилися руки:«Як ти його викопав?». Так як, кажу, ось ножем і викопав. Далі робота вже просто закипіла — швидко закінчили шурф, але вже, на жаль, без цікавих знахідок і очікуваних скарбів. Гаразд, більш серйозні дослідження будемо проводити на цій ділянці в наступному році. Монета ж займе гідне місце у виставковому залі Запорізького обласного краєзнавчого музею.

Ольвійский ас

У період свого розквіту Ольвія була найбільшим містом грецького Причорномор'я. Вона займала територію в 55 га, населення становило близько 20-25 тис. чоловік. Відмінною рисою, що виділяє Ольвію не тільки серед міст Причорномор'я, але і в масштабах всієї давньогрецької нумізматики, є те, що свою монетну справу це місто-держава засновувало на використанні відносно дешевого металу — міді; в силу цього довгий час в Ольвії ходили великі литі мідні монети — аси.

Хоч аси виготовлялися і не зі справжніх дорогоцінних металів, але купити за таку монету ольвіополит міг близько 12 корів! На той час це було ціле багатство. Ольвійский ас був дуже дорогим для свого часу грошовим знаком, тому в побуті його використовували рідко; частіше ж він застосовувався в ритуальних цілях — наприклад, монети закладали в основу стін при будівництві храмів. Через свою цінність і великі розміри губилися аси вкрай рідко, тому така знахідка вважалася великим успіхом. На сьогоднішній же день вона і зовсім безцінна.

Нові випробування

Заради справедливості потрібно відзначити, що велику частину часу мій Artisan Tradition виконував більш прозаїчні функції: різав продукти, чистив рибу, розрізав шпагат і мотузки, розкривав коробки, загострював кілочки. З усіма цими роботами ніж справлявся відмінно, різ був бездоганний, корозійна стійкість клинка — на висоті, а рукоятка під час роботи абсолютно не наминала руку. Однак славу моєму ножу принесла саме участь в розкопках. Під кінець сезону, коли всі вже вибилися із сил в ході вивчення ногайського поховання, ми випадково вийшли на масове поховання часів неоліту. Імовірно, поховання це було зроблено після бойового зіткнення з ворогуючим плем'ям, але точну відповідь вдасться отримати тільки після роботи антропологів. При роботі на цьому об'єкті знову довелося виконувати ножем земельні роботи. На розкопках робота розподілялася наступним чином: чоловіки працювали на лопаті — там потрібні сила і витривалість, жінки ж займалися тонкою зачисткою, оскільки тут були потрібні акуратність і посидючість. Тонка зачистка відбувається за допомогою совочків, шпателів і ножів. Коли об'єктів зачисток стало багато, ножів стало катастрофічно не вистачати — і в хід пішло все, що хоч трохи могло різати ґрунт (який на рівні неоліту за кілька тисяч років злежався до стану каменя). Так що мій «Артісанчик» потрапив в жіночі руки і в найсприятливіші умови застосування, які тільки можна було уявити.

На подив, пройшовши через це ножове пекло, мій Artisan анітрохи не розгойдався і навіть зберіг здатність різати — а це означає, що технологію термічної обробки сталі D2 інженери компанії-виробника знають назубок. Після промивання водою ніж «фліпував» як ні в чому не бувало — китайський підшипник з честю витримав усі випробування. Так що тепер я сміливо можу рекомендувати цей ніж як надійний, ломовитий EDC, який вас не підведе — а можливо, як і мені, принесе успіх.

Стаття опублікована в журналі "Світ захоплень: Мисливство & Зброя" в №4 за 2020 рік.

Автор: Юрій Таран