Тихіше від вітру

За останні роки різко зросла популярність різних систем глушіння звуку пострілу. Пристрої безшумної стрільби активно застосовуються не тільки секретними агентами (які, судячи з кінофільмів, всі як один озброєні пістолетами з глушником), але і службовцями спеціальних підрозділів армії, поліції, любителями стрілецького спорту і мисливцями.

Тому на завершення циклу статей, присвячених пістолетним патронам, ми вирішили зупинитися на спеціальних пістолетних боєприпасах, розроблених виключно для використання з безшумною зброєю. На даний момент для стрілецької зброї застосовуються дві основні групи пристроїв приглушення звуку пострілу, які поділяються за методом «глушіння». До першої належать пристрої, які закріплені на стволі зброї і частково поглинають звук і спалах пострілу. Такі у вітчизняній літературі називаються глушниками або приладами безшумної стрільби, а за кордоном — sound suppressor, sound moderator, muffler, silencer або жаргонним терміном — can (від англ. — «банка, бідон, жерстяна коробка»). «Саундмодератори» з'явилися ще наприкінці XIX століття, але перший успішний комерційний глушник був створений у 1908 р. американським винахідником Хайремом Персі Максимом (Hiram Percy Maxim), сином «того самого» Хайрема Стівенса Максима. Його конструкція була запатентована і успішно продавалася за $3,25 за штуку. З пристроями першої групи зазвичай застосовуються стандартні патрони або ж спеціальні, які відрізняються від звичайних лише кулями збільшеної маси і зменшеним зарядом пороху, що надає кулі дозвукову (до 330 м/с) початкову швидкість. В наших попередніх матеріалах ми описували деякі види пістолетних набоїв, які використовуються з пристроями безшумної стрільби першої групи. Тому головним «персонажем» нової статті будуть безшумні боєприпаси, розроблені спеціально для зброї, що відноситься до другої групи.

Перший промисловий глушник Хайрема Персі Максима (патент США 916885 від 30 березня 1909 р.)

Принцип роботи зброї другої групи будується на замиканні порохових газів при пострілі. Найбільшого поширення в ній набули системи, в яких замикання продуктів згоряння пороху при пострілі здійснюється безпосередньо в гільзі патрона. Головна перевага таких систем — практично повне придушення звуку пострілу і невеликі габарити. Їхніми недоліками вважається застосування нестандартного і складного за конструкцією боєприпасу, відносно невеликі дистанції ефективного вогню і вузька спеціалізація. Тому даний метод придушення звуку пострілу набув поширення в основному в короткоствольній зброї — пістолетах. Патрони із замиканням порохових газів називають captive-piston, pressure-sustaining і closed-system propellant-expansion.

Перші розробки

В пострадянській літературі сформувалася стійка думка, що перша безшумна система із замиканням порохових газів була розроблена в 1920-х рр. радянськими конструкторами-любителями братами Мітіними. Однак це не зовсім вірно. Автором однієї з перших відомих розробок зброї із замиканням порохових газів був австрійський винахідник Йозеф Хутфлесс (Josef Hutfless) з Відня. У 1901 р. йому був виданий австрійський патент № 5478 на «Пристрій пониження шуму у вогнепальній зброї». Хутфлесс запропонував спеціальний комплекс «боєприпас-зброя», в якому до ствола, що має звуження в дульній частині, примикали дві циліндричні газові камери, послідовно пов'язані з ним поперечними отворами. На жаль, в патенті австрійського винахідника немає докладного опису патрона до його безшумної зброї; зазначено лише, що боєприпас мав піддон з циліндричним виступом, на який насаджувалася куля. Піддон і куля встановлювалися прямо на пороховий заряд. При пострілі порохові гази розганяли піддон і кулю в стволі до початку дульного звуження. Куля, діаметр якої відповідав найменшому діаметру звуження, покидала ствол, а піддон, що має діаметр, рівний діаметру ствола до звуження, стопорився в дульній частині ствола і замикав порохові гази. Надлишок газів, що утворилися при пострілі, потрапляв через отвір у стінці ствола в першу газову камеру, а потім — у другу. Остання газова камера мала невеликі отвори, через які порохові гази потрапляли в атмосферу. Після пострілу піддон видалявся з каналу ствола за допомогою шомпола.

Патрони із замиканням порохових газів називають captive-piston, pressure-sustaining і closed-system propellant-expansion

Трохи далі у створенні спеціальних конструкцій безшумних боєприпасів просунувся американець Джозеф Е. Бісселл (Joseph E. Bissell) з Пітсбурга, який у 1902 р. отримав патент № 692819 на «Засіб для здійснення беззвучного пострілу з рушниці» (Means for effecting noiseless discharge of guns). В основі винаходу Бісселла лежало використання спеціального патрона зі складеною гільзою. У корпус гільзи пляшкової форми вгвинчувалася масивна донна частина з виступаючим фланцем. Пороховий заряд розміщувався у виїмці в донній частині гільзи, а поверх нього всередині гільзи встановлювався спеціальний піддон з циліндричним виступом по центру. Куля традиційно фіксувалася в дульці гільзи, а простір в гільзі між кулею і піддоном заповнювався рідиною (наприклад, водою. При пострілі під тиском порохових газів піддон починав рухатися вперед до дульця гільзи, а нестислива рідина між піддоном і кулею передавала рух кулі. Піддон рухався до упору в скат гільзи, а виступ на його передній частині закривав дульце гільзи, що, на думку автора, забезпечувало достатню обтюрацію. 

Безшумний комплекс патрон-зброя із замиканням порохових газів австрійського винахідника Йозефа Хутфлесса (патент Австрії № 5478 від 1 червня 1901 р.)

На початку 1920-х рр. до розробок безшумних комплексів підключився американський винахідник Бредфорд Б. Холмс (Bradford B. Holmes) з Нью-Йорка. В 1922 р. він отримав патент № 1416827 на артилерійську систему, яка була модифікацією конструкції Хутфлесса. Холмс запропонував використовувати гладкий ствол з конічним звуженням в дульній частині і спеціальний боєприпас, який складається з гільзи, порохового заряду, піддону і підкаліберного снаряда стрілоподібної форми. Снаряд був зафіксований на піддоні за допомогою заклепки. Дульце гільзи було завальцьоване над верхнім краєм піддону, що сприяло стрибкоподібному підвищенню тиску всередині гільзи в початковий момент пострілу. Під дією тиску порохових газів піддон розсував краї гільзи і починав свій рух по гладкому стволу, поки не впирався в дульне звуження. При цьому снаряд відривався від піддону і вилітав зі знаряддя. Надлишок порохових газів відводився через бічний отвір у стінці ствола і потрапляв в глушник, а з нього, у свою чергу, вже в атмосферу. Для охолодження ствола під час пострілу використовувався водяний кожух. На думку винахідника, крім ефективного глушіння звуку пострілу і дульного полум'я, така система дозволяла відмовитися від нарізів, зменшити майже в три рази довжину ствола артилерійського знаряддя і значно знизити його знос. Для ручної вогнепальної зброї — пістолетів, автоматичних гвинтівок і кулеметів — Холмс запропонував спрощену версію свого винаходу, на яку в тому ж 1922 р. отримав патент США № 1416828. В цьому патенті зброя мала гладкий циліндричний ствол з уступом в дульній частині. Патрон з довгою гладкою гільзою повністю поміщався в стволі до упору в зазначений уступ. Всередині гільзи розміщувалися пороховий заряд і обтюрувальний піддон. Стрілоподібна куля розміщувалася всередині корпусу гільзи і фіксувалася на піддоні за допомогою заклепки. В дульці гільзи були встановлені ущільнювальні кільця, що утримуються на місці за допомогою кругової завальцьованої кромки дульця гільзи. При пострілі піддон рухався всередині гільзи до зіткнення з ущільнювальними кільцями, після чого куля відривалася від піддону і вилітала зі ствола. При цьому стінки дульця гільзи грали роль каналу ствола. Порохові гази закривалися в гільзі і залишалися там після завершення пострілу. 

Безшумний патрон Джозефа Е. Бісселла з гільзою, наповненою рідиною (патент США № 692819 від 11 лютого 1902 р.)

До початку Другої світової війни в СРСР створенням безшумної зброї з замиканням порохових газів займалися брати Іван Григорович і Василь Григорович Мітіни. Безпосереднім ініціатором розробок і конструктором був Іван Мітін, а молодший брат допомагав йому. У 1931 р. вони отримали патент СРСР № 19494 на «Револьвер для беззвучної стрільби із застосуванням піддону збільшеного діаметру, що веде кулю і залишається в каналі». Оригінальна конструкція братів Мітіних являла собою револьвер з двома барабанами, що синхронно обертаються на загальній осі. Основний барабан служив для розміщення патронів, а додатковий, з гніздами змінного діаметру, встановлювався перед дульним зрізом ствола. Для стрільби з револьвера застосовувалися спеціальні патрони з «піддонним снарядом». При пострілі куля разом з піддоном проходила через канал ствола і потрапляла в передній барабан, в якому куля вільно проходила через каліберний (як називали його автори — «кульно-пропускний») отвір і вилітала зі зброї. Піддон, який мав більший діаметр, зупинявся уступом в гнізді переднього барабана. Обтурація порохових газів відбувалася за рахунок кульного піддону і шкіряної прокладки, в яку впирався передній барабан в момент пострілу. Після витрачення всіх патронів піддони вилучалися з переднього барабана за допомогою шомпола.  

Схема безшумної артилерійської системи Бредфорда Б. Холмса (патент США № 1416827 від 23 травня 1922 р.)

У 1943 р. за завданням 4-го відділу УНКВС по Архангельській області до розробок безшумних патронів приступив конструктор Євген Самойлович Гуревич.

Євген Самойлович Гуревич

Використовуючи мисливські гільзи 20-го і 32-го калібрів, Гуревич створив на їх базі спеціальні безшумні набої калібрів 6,5 і 5,6 мм. В гільзу засипався заряд пороху, поверх якого встановлювався піддон. В дульце гільзи запресовувалася втулка з кулею. Внутрішній простір гільзи між піддоном і втулкою з кулею заповнювався водою. Принцип дії патрона Гуревича був аналогічний такому патрона Джозефа Бісселла: під дією порохових газів піддон видавлював рідину з гільзи, яка, в свою чергу, повідомляла поступальний рух кулі. Далі піддон впирався у втулку в дульці гільзи і замикав порохові гази. Куля разом з рідиною проходила канал стола і вилітала з нього з дозвуковою швидкістю: 189-239 м/с (для калібру 6,5 мм) і 201-222 м/с (для калібру 5,6 мм). Разом з патронами винахідник розробив дослідний однозарядний пістолет переломного типу. Після випробування дослідної системи ГАУ КА розробило тактико-технічне завдання на безшумний комплекс — і Гуревич був відряджений для продовження робіт в тульську ЦКБ-14. Там безшумний комплекс Гуревича був доповнений револьвером з п’ятизарядним барабаном, оскільки пістолет мав проблеми з вилученням стріляних гільз. У 1944 р. зброя Гуревича пройшла випробування на Щуровському полігоні.  

 

Схема дослідного патрона Гуревича

Незважаючи на те, що при стрільбі з комплексу Гуревича водяна суспензія ускладнювала експлуатацію зброї, і вода в патроні не дозволяла використовувати безшумний комплекс при негативних температурах, його револьвер і один патрон були прийняті на озброєння НКДБ. Після цього дослідна зброя, патрони та технічна документація Гуревича була передана до 5-го відділу 4-го управління НКДБ, де протягом декількох років патрон Гуревича доопрацьовувався групою інженерів — Марковим, Кривошиїним, Карташовим та іншими. У тому ж 1944 р. з одного зі збройових підприємств Білоруського фронту в 5-й відділ переводиться Олександр Олексійович Хотєєв, який запропонував безшумний патрон із замиканням порохових газів власної розробки. Боєприпас Хотєєва мав циліндричну гільзу з проточкою і кулю спеціальної конструкції з нарізом на провідній частині. Після війни Хотєєв продовжив свої розробки у створеному в 1946 р. Відділі оперативної техніки МДБ СРСР. 

Безшумні патрони Бредфорда Б. Холмса зі стрілоподібною кулею для ручної зброї (патент США № 1416828 від 23 травня 1922 р.)

До кінця Другої світової війни проекти безшумної зброї із замиканням порохових газів в основному так і залишилися дослідними розробками, з яких жодна не була реалізована в серійних зразках. Мабуть, головними причинами цього були складність і примхливість самих систем у поєднанні з відсутністю у силових відомств розуміння місця і ролі безшумної зброї в системі озброєння. Тим не менш, розробки першої половини ХХ століття стали основою для створення безшумних систем, прийнятих на озброєння після закінчення Другої світової війни.

Після війни

Після Другої світової розробки безшумних комплексів з примусовим замиканням порохових газів продовжилися. Замість ентузіастів і любителів створення безшумних комплексів цього типу все частіше стали залучатися професійні конструктори, які працювали за завданнями різних силових відомств. Неабиякою мірою цьому сприяв початок протистояння між США і СРСР, що одержало назву «холодна війна». В умовах зростаючої політичної напруженості і регулярних локальних військових конфліктів противники були змушені не тільки вдосконалювати стандартні види озброєнь, але і створювати нові типи стрілецької зброї для вирішення вузькоспеціалізованих завдань.

Проект Whisper

У США в кінці 1950-х р. була розгорнута дослідницька програма Whisper по розробці «повністю безшумного, безполум’яного і бездимного боєприпасу» для штатної ручної вогнепальної зброї. Вона проводилася в державному Франкфордскому арсеналі (Frankford Arsenal). В результаті були розроблені два патрони, які будуються на принципі замикання порохових газів всередині гільзи. Патрон .30-го калібру для гвинтівки М1 отримав позначення Cartridge, Caliber .30, XM76. Він споряджався кулею масою 85 гран (5,5 г), яка розвивала початкову швидкість 800 фут/с (244 м/с). Конструктором боєприпасу став американець Джеймс Ст. Данхем (James V. Dunham) з міста Дженкінтаун (Jenkintown), штат Пенсільванія. У 1960 р. Данхем подав заявку на патент з описом конструкції патрона до безшумної зброї в двох модифікаціях. Його патент № 4173186 під назвою Ammunition був зареєстрований у США лише 6 листопада 1979 р. Правонаступником цього патенту була американська армія. Другий боєприпас, розроблений за проектом Whisper — Cartridge, Caliber .38, XM202, призначався для використання з револьверами. Його куля масою 125 гран (8,1 г) розвивала початкову швидкість 400 фут/с (122 м/с). Після розгляду результатів дослідної програми фахівці Сил спеціальних операцій (Special Warfare Forces) запропонували продовжити розробки в напрямку створення спеціалізованих безшумних напівавтоматичних комплексів.

Проект Alpha

Враховуючи зацікавленість Сил спецоперацій, Відділ озброєнь (Ordnance Corps, пізніше — U. S. Army Material Command) ініціював програму під назвою Silent Weapon System-Alpha (система безшумної зброї «Альфа»). Спеціальна комісія, до складу якої увійшли фахівці Ordnance Weapons Command (тепер — U. S. Army Weapons Command), Springfield Armory, Frankford Arsenal і Ballistic Research Laboratory of Aberdeen Proving Ground (тепер — U. S. Army Test and Evaluation Command), розробила базові вимоги до майбутнього безшумному комплексу:

1. Патрон із замиканням порохових газів.

2. Куля масою 450 гран (29,16 г) калібру .38, початкова швидкість 1000 фут/с (305 м/с).

3. Патрон: максимальна довжина 4 дюйми (101,6 мм), максимальна маса 1300 гран (84,24 г).

4. Зброя: напівавтоматична, максимальна маса 7 фунтів (3,175 кг), мінімальна ємність магазина 8 патронів, максимальне зусилля віддачі 20 фут-фунтів (27,12 Н•м). 

Конструкції безшумних патронів Джеймса В. Данхема (патент США № 4173186 від 6 листопада 1979 р.), які використовувалися для створення дослідних боєприпасів за проектом Whisper: Fig. 1 і Fig. 2 — патрон з піддоном і штовхачем (до і після пострілу) Fig. 3 і Fig. 4 — варіант патрона з рідиною між піддоном і кулею (до і після пострілу)

Початок нового проекту було анонсовано на конференції в листопаді 1961 р. Загальне керівництво дослідними роботами здійснювалося Управлінням артилерійсько-технічного озброєння (Ordnance Weapons Command). Розробка безшумної зброї була доручена компанії Springfield Armory. Балістичними випробуваннями займалася Ballistic Research Laboratory, а розробкою патрона — Frankford Arsenal.

В кінці 1950-х рр. в США була розгорнена наукова програма з розробки безшумних комплексів

На першому етапі проекту Alpha були розроблені три базові конструкції безшумних патронів. Перший мав кулю у вигляді ковпачка, насадженого на гільзу. Всередині кулі була циліндрична вісь, на яку впливав штовхач при пострілі. Кулі двох інших патронів були встановлені всередині гільзи і упиралися в штовхач донним зрізом. Перша конструкція була визнана занадто «екзотичною» для бойового патрона. Недоліки двох інших боєприпасів полягали у незадовільній конструкції центрувальної втулки, запресованої в дульце гільзи. При пострілі куля не завжди легко проходила через втулку, а удар штовхача, рухомого пороховими газами, по втулці іноді призводив до її демонтажу. Крім того, співвідношення міцності і маси штовхача не було оптимальним. Для продовження експериментів були розроблені два нових патрони — Alpha 1 та Alpha 2 — з циліндричними гільзами з проточкою. Перший мав довгу кулю і штовхач, а в дульце гільзи була запресована втулка для зупинки штовхача при пострілі. Нижня частина кулі центрувалася в гільзі за рахунок поглиблення у штовхачі, а верхня — отвором у втулці і додатково — поперечним мідним стрижнем. У другій моделі гільза патрона мала уступ в дульці, а коротка куля з ведучим пояском центрувалася в гільзі по виступу в короткому штовхачі та спеціальною циліндричною втулкою. В обох моделях дослідних патронів штовхач не виступав за габарити гільзи після здійснення пострілу.

 

Схеми дослідних патронів, розроблених на першому етапі проекту Alpha

Спочатку патрони споряджалися порохом марок IMR 4198 і IMR 4804, які надавали кулям початкову швидкість 300-330 фут/с (91-100 м/с). При цьому пошкоджень штовхачів не спостерігалося, і їх використовували повторно для спорядження нових дослідних патронів. Однак такі низькі значення початкових швидкостей були визнані незадовільними, і стали споряджати патрони 15 гранами (0,972 г) пороху марки WC 330H. Початкова швидкість зросла до 652-722 фут/с (199-220 м/с), але штовхач і куля стали деформуватися при пострілі. Збільшення наважки до 20-25 гран і застосування пороху марки WC 590 дозволило збільшити початкову швидкість до 900-1000 фут/с (274-305 м/с). Однак пошкодження компонентів патрона значно посилилися. Тому на базі Alpha 1 був розроблений новий боєприпас Alpha 3 з циліндричною гільзою без проточки і істотно доопрацьованою кулею і штовхачем. Куля нового патрона калібру .357 (9,068 мм) масою 450 гран (29,16 г) і довжиною в п'ять калібрів виготовлялася зі сплаву вольфраму і міді Elkonite 6070. Вершина кулі мала напівсферичний ковпачок з алюмінію. Початкова швидкість кулі складала 1000 фут/с. Загальна маса патрона — 1573,8 гран (102 г). При порівнянні зі штатним стрілецьким комплексом — гвинтівкою М14 і патроном 7,62х51 М59 Ball (маса кулі 150 гран/9,72 г і початкова швидкість 2800 фут/с (863 м/с)) — дослідний безшумний комплекс з патроном Alpha 3 мав кращі показники летальної ефективності на дистанції до 110 м. За результатами проведених дослідів Frankford Arsenal склав у 1962 р. звіт, в якому було рекомендовано продовжити роботи в рамках програми Silent Weapon System-Alpha у напрямку зниження маси боєприпасу і поліпшення конструкції кулі. Крім того, у звіті пропонувалося переглянути базові вимоги до перспективного безшумному боєприпасу в частині зменшення дистанції ефективної стрільби, виходячи з досвіду реальних бойових дій — наприклад, громадянської війни в Малайї.

Тунельна зброя

У грудні 1967 р. об'єднана команда МО США у В'єтнамі — U. S. Military Assistance Command, Vietnam (MACV) — заявила про необхідність створення безшумної багатокульної зброї та боєприпасів для озброєння військовослужбовців, які займаються розвідкою тунелів в Республіці В'єтнам. Розробкою безшумного комплексу зайнялася US Army Limited War Laboratory (пізніше — Land Warfare Laboratory), а дослідно-конструкторські роботи за субконтрактом проводила компанія AAI Corporation. В результаті був створений безшумний комплекс, що складається з модифікованого шестизарядного револьвера системи Smith and Wesson калібру .44 Magnum і спеціального патрона з системою замикання порохових газів всередині гільзи конструкції Джона Л. Крітчера (John L. Critcher).

 

Еволюція конструкцій безшумних патронів проекту Alpha, зверху вниз: Alpha 1, Α 2, Α 3

Патрон споряджався 15 круглими свинцевими картечинами в пластмасовому контейнері. Гучність звуку пострілу на відстані 1 м від дульного зрізу складала 120 дБ, а дим і спалах практично були відсутні. За даними розробників, дослідний комплекс дозволяв ефективно вражати швидкорухомі цілі на дистанції до 25 футів (7,62 м). У липні 1969 р. десять зразків так званої тунельної зброї (Tunnel Weapon) і 992 патрони прибули у В'єтнам і були розподілені між 1-ю, 23-ю і 25-ю піхотними дивізіями для 90-денних випробувань. Після проведення навчання військовослужбовці цих підрозділів застосовували Quiet Special Purpose Revolver (безшумний револьвер спеціального призначення, QSPR) в бойових умовах з 17 липня по 13 жовтня 1969 р. За результатами застосування військовослужбовці відзначили зручність і простоту безшумного револьвера. Нарікання викликала лише недостатня міцність ударника, який деформувався після 25 пострілів. У той же час більшість користувачів дали негативну оцінку безшумному боєприпасу через велику кількість осічок, підвищену корозію в умовах вологого клімату і недостатню ефективність заряду картечі. В якості альтернативи пропонувалося замінити 15 картечин однією свинцевою кулею. На цьому проект Tunnel Weapon вартістю $132.422 завершився.

Патрони з діафрагмою

Крім «тунельного», AAI Corporation розробляла й інші види безшумної зброї. У 1950-х рр. фахівець компанії Ірвін Р. Бар (Irwin R. Barr) запропонував використовувати в безшумних боєприпасах замість традиційного штовхача металеву діафрагму, здатну розпрямлятися під дією тиску порохових газів. Заявка на патент була подана у 1961 р., а патент США № 3119302 на Gas sealed explosive propelling arrangement (пристрій для замикання газів вибухової речовини) був зареєстрований 28 січня 1964 р. 

Схема роботи патрона з діафрагмою Ірвіна Р. Барра (патент США № 3119302 від 28 січня 1964 р.) AAI Corporation використовувала патент Барра при розробці безшумного патрона для гладкоствольної зброї за замовленням ВМС США. Дослідний патрон 12-го калібру зі сталевою гільзою споряджався 12 картечинами №4 (діаметром 6,1 мм). Початкова швидкість боєприпасу становила 450 фут/с (137 м/с). Відомо, що для полігонних випробувань, проведених фахівцями US Navy, AAI Corporation виготовила партію з 200 шт. таких патронів.

Підводна зброя

 Безшумний підводний пістолет з циліндричним магазинним блоком Джона Крітчера, Ірвіна Барра і Кеннета Мюллера (патент США № 3453763 від 8 липня 1969 р.)

У другій половині 1960-х рр. компанія AAI Corporation розробила підводний комплекс для безшумної стрільби — револьвер і дослідний патрон із замиканням порохових газів в гільзі. При пострілі стрілоподібна куля масою 155 гран (10,0 г) розвивала початкову швидкість 700 фут/с (213 м/с). У 1967 р. конструктори компанії Джон Крітчер, Ірвін Бар і Кеннет Мюллер подали заявки на винахід «підводного пістолета, що має обертовий циліндричний магазин» (Underwater pistol having a rotatable cylindrical magazine) і «Підводного боєприпасу» (Underwater ammunition), на які отримали патенти США № 3453763 (1969 р.), № 3476048 (1969 р.) і № 2585934 (1971 р.). Власником патентів була компанія AAI Corporation. Розробки AAI Corporation лягли в основу програми TDP 3801 щодо створення військового підводного пістолета. Роботи проводилися Naval Surface Weapons Center White Oak Laboratory в м. Сільвер Спрінг (Silver Spring), штат Меріленд. На початку 1970-х рр. підводний пістолет з обертовим блоком з шести стволів був прийнятий на озброєння під позначенням Underwater Defense Gun Mark 1 Mod 0, а безшумний боєприпас — під позначенням Mark 59 Mod 0. У 1976 р. на озброєння був прийнятий підводний пістолет Heckler & Koch P11, який поступово витіснив Mark 1. 

Безшумний підводний патрон із замиканням порохових газів для підводного пістолета конструкції Ірвіна Барра, Лютервілля і Джона Крітчера (патент США № 3476048 від 4 листопада 1969 р.) Незважаючи на те, що Збройні Сили США постійно поверталися до безшумної зброї, заснованої на принципі замикання порохових газів, в американській системі озброєння провідні позиції зберігала безшумна зброя з навісними системами придушення звуку і полум'я пострілу. Ймовірно, такий вибір був продиктований універсальністю і відносно невисокою вартістю таких пристроїв.  

Безшумний підводний патрон із замиканням порохових газів для підводного пістолета конструкції Кеннета Мюллера і Джона Крітчера (патент США № 3585934 від 22 червня 1971 р.)

СРСР

На початку 1950-х рр. стартував наступний етап у розробці безшумних патронів. Після прийняття на озброєння основних стрілецьких комплексів для військовослужбовців Радянської Армії — пістолетів ПМ і АПС, карабіна СКС і автомата АК — конструктори приступили до створення різних систем вузькоспеціального призначення. Досвід проведення диверсійних операцій під час Другої світової війни показав гостру потребу в створенні спеціальної зброї і боєприпасів до неї, що призвело до створення цілої лінійки безшумних збройових комплексів після війни. Це питання вирішувалося кількома шляхами: адаптацією існуючих систем під використання приладів безшумної та безполум'яної стрільби (ПБС) і створенням боєприпасів для них, а також створенням окремих «безшумних» систем із застосуванням патронів із замиканням газів.

На початку 1950-х рр. стартував наступний етап у розробці безшумних боєприпасів

Не вдаючись в зайву деталізацію процесів розробки таких складних збройових систем, ми зупинимося на основних серійних зразках, прийнятих на озброєння в СРСР. Принцип дії практично всієї лінійки серійних «безшумних» боєприпасів СРСР будується на схемі замикання порохових газів всередині гільзи при пострілі — незважаючи на те, що додаткова «передаточна» ланка у вигляді поршня-штовхача для надання кулі енергії порохових газів істотно обмежувала дальність стрільби і пробивну здатність куль. Тому в результаті спроб створення максимально ефективних безшумних комплексів «боєприпас-зброя» деколи виходили елементи патронів досить незвичних форм і конструкцій.

Перші в серії СП

У 1953 р. тульським конструктором з ЦКБ-14 Ігорем Яковичем Стєчкіним був запропонований варіант безшумного боєприпасу на базі 9-мм гільзи патрона до пістолета Макарова з бікаліберною кулею 9/7,62 мм та макетний зразок 7,62-мм самозарядного пістолета під цей боєприпас. Спільно з НДІ-61 (майбутній ЦНДІТОЧМАШ) був проведений ряд дослідно-конструкторських робіт з доопрацювання даного комплексу, в ході яких дослідний патрон Стєчкіна був значно вдосконалений. В результаті з'явився перший серійний безшумний патрон, що отримав позначення СП-2 (СП — спеціальний патрон). Відповідно, за першим (бікаліберним) зразком безшумного патрона закріпилося неофіційне позначення СП-1.  

Схема здійснення пострілу дослідного самозарядного пістолета Стєчкіна та креслення патрона СП1 (з книги В. Дворянинова «Бойові патрони стрілецької зброї»)

Патрон СП-1 конструктивно складався з латунної пістолетної 9-мм гільзи, бікаліберної 9/7,62 мм кулі зі свинцевим сердечником у біметалевій оболонці і біметалевого ковпачка-піддону, розташованого між кулею і пороховим зарядом. У момент здійснення пострілу ковпачок-піддон штовхав кулю в спеціальному гладкоствольному циліндрі, розташованому між патронником і нарізною частиною ствола. Місце з'єднання 7,62-мм нарізної частини ствола і гладкого 9-мм циліндра було виконане у вигляді конуса, в якому відбувалася зупинка штовхаючого ковпачка — тим самим гази замикались усередині ствольної системи пістолета. Далі вже перетиснена з 9 мм до 7,62 мм куля рухалася по каналу і покидала ствол. Надлишковий тиск порохових газів стравлювався через спеціальні отвори в гладкоствольному циліндрі — перед самим конусом і на початку нарізної частини ствола. При черговому пострілі наступна куля своєю головною частиною калібру 7,62 мм насажувала на себе пустотілий ковпачок-піддон попереднього патрона і разом з нею покидала канал ствола. Для полегшення обтиснення бікаліберної кулі в момент пострілу вздовж її осі в свинцевому сердечнику був виконаний пустотілий канал. Незважаючи на ряд істотних недоліків і високу чутливість всіх елементів патрона до точності виготовлення, загальний напрямок робіт було визначено вірно — і вже подальша доробка «безшумних» патронів вилилася в ряд серійних зразків. 

 

Зовнішній вигляд і розріз патрона СП-2 і його кулі

В 1954 р. Стєчкін почав відпрацьовувати новий вдосконалений варіант патрона, в якому замикання (відсікання) порохових газів відбувалося вже в самій гільзі. Патрон отримав позначення СП-2. Конструктивно він складався з модифікованої автоматної гільзи 7,62х39 (зі зменшеною довжиною і діаметром корпусу гільзи та додатковою фіксацією капсуля кільцевим кернуванням), 7,62-мм кулі, що складається з оболонки від кулі до пістолета ТТ, сталевого сердечника і алюмінієвого хвостовика, який упирається в піддон-штовхач. Для зменшення іскріння при зіткненні ствола з біметалевою оболонкою поверхня оболонки кулі лакувалася. Дюралюмінієвий піддон-штовхач анодувався, а для запобігання впливу гримучої ртуті капсульного складу також проводилося лакування його внутрішньої частини. Маса сталевого сердечника довжиною 11 мм становила 2,2 г. В 1956 р. патрон СП-2 був прийнятий на озброєння зі стріляючим ножем НРС (ніж розвідника, що стріляє), а пізніше, в 1965 р., до патрона був розроблений двоствольний пістолет МСП — спеціальний малогабаритний пістолет (на озброєння СА прийнятий 24.08.1972 р. під індексом 6П24).

«Контора» пише...

У свою чергу патрон СП-2 також мав ряд недоліків і вдосконалення безшумних патронів продовжилися. Розробки велися як на базі НДІ-61, так і фахівцями КДБ СРСР: наприклад, в підмосковному ЦНДІ спецтехніки, що входив до складу Оперативно-технічного управління КДБ. З кінця 1950-х рр. в надрах ЦНДІСТ велися дослідження з розробки двох груп безшумних патронів — 9,1-мм патронів «Фаланга-А» (ПФА) і «Мундштук-А» (ПМА) до однозарядного пістолета з поздовжньо-ковзним затвором «Буря», і 7,62-мм патронів серії «Змія» (патронів ПЗ, ПЗА і ПЗАМ), які застосовувалися в двоствольному пістолеті З-4 (пізніше-4М). 

7,62-мм безшумні патрони ПЗА в обоймі, елементи патрона до і після пострілу (загальний вигляд і розріз)

Для підвищення характеристик і збільшення вражаючої дії в патронах серії «Змія» була застосована штатна куля ПС від автоматного патрона зразка 1943 р. — і це вимагало конструктивної переробки всього боєприпасу в порівнянні з СП-2. У конструкцію піддону-штовхача був доданий спеціальний штовхальний шток, що збільшило загальну довжину гільзи. При конструюванні не самозарядних систем довжина патрона не мала відчутного значення порівняно з підвищенням ефективності боєприпасу. Основною проблемою була технологічна складність виробництва гільз патронів ПЗ і ПЗА, які виготовлялися методом різання товстостінної сталевої трубки. Спочатку в гільзі висвердлювалася внутрішня порожнина з одночасним формуванням упорів в дульці, де відбувалося гальмування поршня. Потім робилися монтаж поршня-штовхача, засипка порохового заряду і тільки після цього на різьбі вкручувався капсюльний блок, що складався з декількох елементів, включаючи капсуль-запальник «жевело» (КВМ-3). Різьбове з'єднання капсульного блоку з гільзою додатково посилювалося посадкою на спеціальний лак. За такою ж схемою була побудована конструкція 9,1-мм патрона «Фаланга-А», але з застосуванням більш довгої кулі з мідним ведучим пояском, що дозволило прибрати довгий шток з конструкції штовхача піддону. При цьому для кращого гальмування піддону в конструкцію гільзи було введено спеціальне стопорне кільце зі сталі, а загальна довжина гільзи «Фаланги» склала 92,5 мм.

Розфасовка патронів ПЗА і ПЗАМ по 6 штук в проміжні картонні коробки з трьома обоймами; зліва — варіанти маркування на коробках патронів ПЗА. Дві картонні коробки укладаються у вологонепроникний пакет

На базі «Фаланги» був також розроблений вишибний боєприпас «Мундштук-А», який призначався для метання спеціальної 30-мм бронебійно-запалювальної гранати БМЯ-31 (бойова міна «Ящірка»). На дистанції 300 м граната забезпечувала пробиття сталевої пластини завтовшки 10 мм з подальшим займанням горючих рідин, що перебувають за нею — бензину або гасу. Для метання гранати БМЯ в конструкцію пістолета «Буря» входив спеціальний знімний надульник-мортира, в якій фіксувалася граната, яка досилається вручну з головної частини надульника. Граната в своїй конструкції мала спеціальний виступаючий шток в донній частині, який своїм конусним кінцем упирався у відповідне конусне поглиблення штовхача патрона «Мундштук-А», чим досягалося краще центрування всіх елементів боєприпасів в момент пострілу. Зовнішня і внутрішня поверхні гільз патронів ПЗ, ПЗА, ПФ-А і ПМ-А кадміювалися, а гранати БМЯ (а також інертні ІМЯ та навчальні УМЯ) виготовлялися з алюмінієвого сплаву. Однозарядний пістолет «Буря» (що позначався шифром «виріб Д») згодом був доповнений модернізованим варіантом з магазинним живленням на шість патронів — пістолетом «Дятел» (шифр «виріб ДМ»). При цьому заряджання пістолета також відбувалося за допомогою поздовжньо-ковзного затвора.

Варіанти обойм для патронів серії «Змія»: 1-3 — фрезеровані обойми; 4-5 — штамповані. Обойми 1-4 застосовувалися для спорядження патронів ПЗА; обойма 5 — для патронів ПЗАМ. Покриття обойм: 1, 2, 4 — фосфатування; 3, 5 — воронування. На обоймах 2, 3 видно колірні індикатори, що світяться, для спорядження патронів вночі і правильного позиціонування патронів в обоймі при спорядженні

З метою підвищення технологічності виробництва патронів до пістолета «Буря», а також адаптації їх до серійного виробництва, вдосконалення патронів були продовжені на базі НДІ-61 та деяких патронних заводів. Першочерговим завданням була заміна гільз, що виготовляються за допомогою фрезерування, штампованими. Подальші роботи в цьому напрямку додатково призвели до модернізації більшості елементів патронів — піддонів, куль і капсулів-запалювачів. У підсумку на заміну патронам «Фаланга-А», які розроблялися з кінця 1950-х років, прийшли патрони ПФАМ (патрон «Фаланга-А» модернізований) у сталевих лакованих гільзах, прийняті на озброєння на рубежі 1970-1971 рр. Відповідно, аналогічну гільзу отримав і вишибний патрон, що отримав позначення ПМАМ. Сталева частина кулі патрона ПФАМ кадміювалася, а для зниження зносу каналу ствола і запобігання його оміднення від паска кулі вся її поверхня додатково покривалася дисульфідом молібдену. 

 

Зовнішній вид пороху патронів ПЗА (марка пороху невідома) і ПЗАМ (марка П-125)

На початку 1970-х рр. на озброєння був прийнятий і модернізований зразок патрона «Змія» — ПЗАМ, отримав сталеву лаковану гільзу пляшкової форми. Інші його елементи, крім кулі, також пройшли суттєву модернізацію. Цей боєприпас, на відміну від більшості радянських безшумних патронів, отримав армійський індекс 7У2. Змінена форма гільзи вимагала невеликої модернізації пістолета З-4, що отримав позначення С-4М. Для кращої герметизації патрона ПЗАМ на стику кулі з гільзою і навколо з'єднання гільзи з рухомим бойком капсульної системи наносився лак-герметизатор. До речі, поширена думка, що стріляну 7,62-мм кулю ПС від спеціального патрона ПЗАМ майже неможливо відрізнити від такої ж кулі патрона 7,62х39 від штатного автомата Калашникова, тому що нарізи в пістолеті З-4М мають подібний крок — 240 мм. Однак не варто забувати, що лакування для герметизування стику кулі з гільзою якраз і вказує на нештатний патрон, оскільки висота нанесення лакування на кулю в патронів ПЗАМ і 7,62х39 різна.

І знову СП

У свою чергу, в ЦНДІТОЧМАШ також не припинялися роботи з удосконалення безшумних патронів. У 1962 р. почалися роботи по удосконаленню СП-2 з урахуванням досвіду застосування у безшумних боєприпасах автоматних 7,62-мм куль ПС, що завершилися прийняттям на озброєння в 1972 р. патрона СП-3. Залишивши за основу гільзу від СП-2 і прийнявши кулю від патрона зразка 1943 р., в новому патроні був радикально перероблений поршень-штовхач — він став телескопічним, що складається з двох частин. Цим істотно підвищилася пробивна здатність кулі і купчастість стрільби. 

 

9,1-мм безшумні патрони ПФАМ/ПМАМ і розташування їхніх елементів до і після пострілу (загальний вигляд і розріз). Між патронами окремо показана конструкція сталевого стопорного кільця для штовхача і форма штовхача після пострілу

Всі ранні радянські збройові системи під безшумні патрони були одно- або двозарядними. У 1973 р. почалася серія НДР з розробки самозарядного пістолета під безшумний патрон, що отримала шифр «Вул». 

Кулі 9,1-мм патрона «Фаланга-АМ» і штовхач патрона «Мундштук-АМ» до і після пострілу

В рамках цієї програми була повністю відпрацьована нова біметалева гільза з новим капсулем-запальником самообтюрувального типу КВ-9-1 (модернізований варіант капсуля КВ-9 від патрона ПФАМ) і розроблена тупокінцева цільносталева куля з провідним латунним пояском. Заряд пороху — марки П-125 (в 1990-х рр. замінений на ПСН 780/4,37). Патрон на стадії відпрацювання отримав індекс розробника РГ020, а після прийняття в 1983 р. на озброєння — офіційне позначення СП-4. З новим боєприпасом на озброєння був прийнятий і пістолет ПСС (пістолет самозарядний спеціальний, індекс 6П28), а в 1986 р. під новий патрон був модернізований і ніж розвідника, що стріляє, який отримав позначення НРС-2. 

30-мм гранати для безшумного пістолета «Буря»: 1 — БМЯ (бойова міна «Ящірка»); 2 — ІМЯ (інертна міна «Ящірка», зелена смуга на корпусі); 3 — інертна граната для сучасного російського чотириствольного комплексу (алюмінієвий корпус з нікелюванням і пластиковий балістичний ковпак)

Комплексом «ПСС-СП-4» вирішувалася задача заміни всіх безшумних систем, що раніше застосовувалися — за винятком пістолетів «Буря» і «Дятел», які певний час застосовувалися в спецслужбах. У зв'язку з припиненням виробництва ПФАМ і ПМАМ для стрільби використовувалися, як правило, патрони 1970-1980-х рр. випуску. Застосування «древніх» боєприпасів ПФАМ і ПМАМ, украй чутливих до якості компонентів, у результаті призвело до сумних наслідків. У середині 2000-х рр. в РФ і Україні під час тренувальних стрільб сталося кілька нещасних випадків з вини вишибних патронів ПМАМ (причому в РФ — два з летальним кінцем), і стрілецькі комплекси під ці боєприпаси були вилучені з обігу.

Пост-СРСР

З розвалом СРСР роботи з вдосконалення безшумних систем на деякий час були припинені і продовжені вже в нових економічних умовах. На жаль, в Україні, крім чуток про дрібносерійне напівкустарне виробництво ПЗАМ, інформація про роботи з «безшумною» темою відсутня. Проте в РФ після 1991 р. був розроблений ряд нових систем. Зокрема, до 2005 р. КБАЛ імені  

Таблиця характеристик безшумних патронів

Кошкіна був відпрацьований власний аналог СП-4 з кардинальною переробкою всіх елементів. Вочевидь, пов'язано це було з бажанням обійти патентні права на СП-4, що належать конструкторам ЦНДІТОЧМАШ. Патрон для пістолета ПСС, прийнятий на озброєння під індексом 7Н36, має такі особливості: замість біметалевої гільзи застосована латунна, дещо змінена внутрішня конструкція капсуля, цільносталевий сердечник кулі поміщений в біметалеву сорочку, змінена форма алюмінієвого піддону-штовхача. Умовне позначення патрона, що застосовується на упаковці, — 7,62 ББС (безшумної безполум'яної стрільби). Пізніше замість латунної гільзи до патрона була розроблена нова біметалева.   

7,62-мм патрони СП-4: загальний вигляд і розріз, кулі патрона: штатна; куля, покрита лаком; куля після пострілу; куля без провідного паска; гільза патрона після пострілу (загальний вигляд і розріз); алюмінієвий штовхач до і після пострілу

Замість пістолета ПСС в 2011 р. був розроблений шестизарядний ПСС-2, що застосовує новий варіант безшумного патрона підвищеного пробиття — 7,62х45. Гільза нового боєприпасу зі збільшеним об'ємом під більш потужний заряд дозволила збільшити початкову швидкість кулі до 300 м/с, а куля з мідним пояском і головною частиною у формі зубила пробиває бронежилети 2-го класу. Патрон, що отримав позначення СП-16, розроблений в ЦНДІТОЧМАШ в 2011 р.

Стаття опублікована в журналі "Світ захоплень: Мисливство&Зброя" в № 5 за 2016 рік.