Нетрадиційна збройова орієнтація. Частина lll. Випадки з практики

У вересні 2013 р. деяке пожвавлення в Інтернеті викликало повідомлення про те, що в Самарській області Росії в лісі біля селища Прибережне був виявлений труп 31-річного чоловіка з 15-сантиметровим цвяхом в голові, п'ятьма колотими ранами на шиї і слідом людського укусу на статевому члені...

Цвяхи

Це сьогодні вони є не в кожному домі, а ще не так давно цвяхи були однією з найпотрібніших речей у господарстві. Цвяхи, можна сказати, річ універсальна — і тому, на жаль, і зараз їх нерідко використовують не тільки за прямим призначенням: діагностовані і не діагностовані вчасно клієнти психіатричних клінік вбивають собі в голову; «зека» на знак протесту прибивають ними свою мошонку до нар, а пітерські художники — до бруківки Красної площі в Москві. Ось і нейлери — електричні і пневматичні пістолети для забивання цвяхів — вже стали знаряддями вбивств, самогубств та нещасних випадків. Але «стопятидесятки» й «двохсотки» — окремий випадок, оскільки вони навіть без молотків і нейлерів виявляються час від часу дуже ефективним смертельним знаряддям. 

Вбивство 27-річного китайського іммігранта Чень Лю (Сідней, Австралія, 2008 р.) 

21-го лютого 2004 р. в одному з сіл Тисменицького району Івано-Франківської області 27-річний чоловік вже після полудня повернувся додому добряче напідпитку. Питання, однак, не у випивці, а в тому, хто як себе веде в подібному стані — що завжди було і буде головною проблемою. Закінчилося все тим, що його батько не витримав і 15-сантиметровим цвяхом завдав синові удар в око. Від нанесеної травми потерпілий помер на місці. Хоча, якщо без юридичних дефініцій, то в таких побутових драмах питання, хто потерпілий, а хто винуватець події, досить спірне.

Нейлер — пневматичний пістолет для забивання цвяхів 

А в січні 2014 р. в Самарі, правоохоронці заявили про закриття справи за фактом смерті громадянина, труп якого з дивними ушкодженнями був виявлений в лісі біля селища Прибережне. За словами представника слідства, загиблий страждав психічним захворюванням, удари наносив собі сам, а укус на статевому органі — «насправді садно». Що ж, всяке буває... Можна згадати ще не одну історію про цвяхи-«вбивці», але про «колючо-ріжуче» ми вже говорили минулого разу. Нам варто повернутися до теми вогнепальної зброї: нагадаю, що мова йде про нетрадиційний вибір засобів ураження людини.

Збіг обставин

10 квітня 2015 р. о 16:40 у Дніпровському районі м. Києва на місці вчинення кримінального правопорушення був затриманий місцевий житель З., 1971 р., доцент економічного факультету Київського Національного економічного університету ім. В. Гетьмана. Попередньо було встановлено, що декілька хвилин тому на вулиці під час сварки З., на ґрунті неприязних відносин, сокирою вбив киянина С., 1963 р. н., директора Київського муніципального академічного театру ляльок.

10 квітня 2015 р., огляд місця події (м. Київ, вул. Луначарського) 

В селі Червоний Оскол Ізюмського району Харківської області в результаті проведення слідчих дій був затриманий К., 1964 р. н., особа без певного місця проживання і роботи, раніше судимий. Попередньо було встановлено, що ввечері 1 липня 2015 р. на околиці зазначеного села під час сварки після спільного вживання спиртних напоїв К. пострілом з іржавої гвинтівки Мосіна часів Великої вітчизняної війни вбив жителя міста Ізюма Щ., 1972 р. н., безробітного. Зброю було вилучено. «12 вересня 2015 р. о 15:30 в селі Гранітне Волноваського району Донецької області на вулиці житель села Старогнатівка зазначеного району В., 1983 р., без постійного місця роботи, під час раптово виниклого скандалу кинув у бік своєї дружини В., 1995 р. н., без постійного місця роботи, гранату, яка вибухнула. В результаті обидва отримали осколкові поранення (госпіталізовано)». Це повідомлення з добових зведень МВС України. Сьогодні використання для вчинення вбивства такої вогнепальної зброї, як 7,62-мм гвинтівка зразка 1891/1930 рр., настільки ж незвичайно, як і використання ручних гранат в сімейних скандалах. Криваві розборки з сокирами між діячами науки і культури взагалі викликають складні і суперечливі емоції. Однак у всіх цих випадках вибір зброї був спонтанним — використовувалося те, що було в наявності в силу різних обставин. Набагато цінніше для науки і цікавіше для обивателя, коли має місце активне «підшукування» засобу ураження з реалізацією якоїсь конструктивної концепції, в тому числі в стані затьмарення свідомості.

Рідкісний випадок ідентифікації

Щоб не йти далеко від теми цвяхів, варто згадати один нетиповий випадок ідентифікації вогнепальної зброї з історії вітчизняної судово-балістичної експертизи.

Справа 1950 р.: об'єкти, вилучені за фактами стрільби в клубі і вбивства Войтюка А. М. 

Це сталося восени 1950 р. в селі Мерва Горохівського району Волинської області. Спочатку хтось зробив постріл по людям, які перебували в сільському клубі, проте куля ні в кого не влучила. Незабаром у своїй кімнаті з вогнепальним пораненням був виявлений труп такого собі Войтюка А. М.; ким був вбитий, сьогодні важко сказати. При огляді кімнати було знайдено кулю з гвинтівки того ж калібру, що і в клубі — 7,92 мм Маузер. Різниця була лише в тому, що в клубі виявили кулю s.S. зі свинцевим сердечником, а в кімнаті Войтюка — бронебійну кулю S. m.K. Бронебійна прошила тіло загиблого Войтюка навиліт. Нічого незвичайного в цьому не побачили, поки не стали відомі результати розтину, в ході якого з тіла Войтюка витягли... деформований цвях. Своєрідна деформація цвяха свідчила про те, що він теж пройшов через канал ствола вогнепальної зброї — того ж калібру, що й куля, знайдена в кімнаті, де жив Войтюк. Виходило, що перед пострілом нападник помістив в канал ствола перед кулею 7-сантиметровий цвях. Хтось, схоже, сильно ненавидів громадянина Войтюка.

  Таким виявився останній аргумент в конфлікті діячів науки і культури 

Злочин вдалося розкрити не відразу. Лише в 1958 р. кулі, цвях і обріз гвинтівки Маузер-98К, вилучений у громадянина Метельського Ф. Р., були направлені до Києва для проведення ідентифікаційної експертизи. Провести експертизу було доручено молодому співробітникові Київського інституту науково-судової експертизи Віктору Бергеру. Слідство передусім цікавило, чи можна прив'язати цвях з трупа Войтюка до обрізу, вилученому у Метельського. Крім того, що після вбивства минуло вже вісім років, сам об'єкт дослідження був проблемним, оскільки, на відміну від куль, на деформованому цвяху були лише невеликі ділянки зі слідами каналу ствола зброї. Незважаючи на це, молодому експерту вдалося виконати доручення та ідентифікувати обріз, вилучений у Метельського, за слідами зброї на як на кулях, так і на цвяху. В подальшому Віктор Євгенович Бергер (1931-2000) став відомим в Україні та СРСР судовим експертом і вченим-криміналістом. А ось про те, чому тоді, в 1950-му, перед кулею був поміщений ще і цвях, на жаль, у висновку експертизи нічого не сказано.

Ідентифікація обріза Маузер-98к по слідах на цвяху з трупа Войтюка А. М.
Випадок рідкісний і нетиповий, оскільки нарізну вогнепальну зброю з цвяхами, як правило, не використовують. Куди частіше казна-чим споряджають набої до гладкоствольної мисливської зброї — гайками, болтами, рубаними цвяхами та іншим; розміри рушничних гільз (та й конструкція рушничних стволів) дозволяють це — але важлива ще «наявність відсутності» мізків або повна байдужість до збереження зброї, наприклад, обрізу. Загалом, це не дуже цікаво — за винятком окремих нетипових випадків. І це знову, як правило, самогубці. На жаль, але вони об'єктивно існують, і результати їхньої «самореалізації» є об'єктами проведення судових експертиз. Так що, хто бажає — може пропустити кілька наступних глав про публікації зі спеціальних видань різних років.

Перебір

У 1976 р. в одному з номерів журналу «Судово-медична експертиза» була опублікована стаття про випадок з практики Бюро головної судово-медичної експертизи Естонської РСР. У лісі був знайдений труп, на якому лежала дробова рушниця 16-го калібру. В патроннику правого ствола була стріляна гільза, правий курок був спущений. Лівий ствол був заряджений патроном, курок — зведений. Взуття з правої ноги небіжчика було зняте. При дослідженні трупа було виявлено сліпе вогнепальне поранення лівої половини грудної клітини, вхідна рана мала розмір 2х2 см. В кінці ранового каналу знайдено свинцевий дріб, повстяний пиж і... пістолетний патрон. В стороні від основного ранового каналу на відстані до 25 см були виявлені сліпі поранення легенів, серця, діафрагми і печінки, в яких знайшли донну частину латунної пістолетної гільзи з вм'ятиною на капсулі, інші шматки цієї гільзи та пістолетну кулю «з тупим кінцем» без слідів нарізів каналу ствола. Важко сказати, які саме кулі естонські експерти-патологоанатоми в 1976 р. вважали «з тупим кінцем». Але якщо вірити схематичному малюнку в статті, то це були, найімовірніше, кулі 7,62-мм патронів до пістолета ТТ. При дослідженні патрона, витягнутого з лівого патронника рушниці, був встановлений незвичайний спосіб його спорядження: після пороху і пижа було насипано дріб № 3 і вкладено два пістолетні патрони. Все це було закріплено пижом з м'якого паперу. Після пострілу і вже за межами ствола рушниці одна з дробин розбила капсуль одного з двох пістолетних патронів, внаслідок чого той вибухнув в тілі, заподіявши додаткові пошкодження. Як зазначено у статті, ці додаткові поранення не зробили істотного впливу на смертельний результат, тобто результат пострілу впритул у груди з рушниці 16-го калібру це не змінило. Але той, хто стріляв, мабуть, не був упевнений в кінцевому результаті і хотів гарантій.

Недитяча іграшка

Причинами самогубств стають і безглузді випадковості. У 1964 р. все в тому ж журналі «Судово-медична експертиза» була опублікована стаття з практики Ленінградського міського бюро судово-медичної експертизи — про випадок самогубства з необережності при пострілі шматком болта з нетипової вогнепальної зброї.

Фатальний виріб (1964) 

Підліток 14 років загинув від наскрізного вогнепального ушкодження шиї і грудної клітини. Поранення було заподіяно обрізком сталевого болта довжиною 42 мм і діаметром 4,5 мм. Пробивши тіло підлітка, снаряд пролетів ще майже шість метрів, пробив килим і ввійшов у заштукатурену стіну на глибину 5-7 мм, де і був виявлений при огляді місця події. Чимала пробивна здатність для саморобного стріляючого виробу. Це була... модель гармати, яку підліток сам і зібрав з деталей металевого конструктора і саморобного мідного ствола. Ствол представляв собою стрижень довжиною 21 см і діаметром 1,2 см, в якому на глибину 19 см було висвердлено канал діаметром 0,5 см. На відстані 2 см від дна каналу в стінці ствола був проріз для підпалення заряду. Для заряджання використовувалася запальна маса сірникових головок. На місці події було виявлено чотири коробки сірників без головок. Куди підліток збирався стріляти в кімнаті і хто був з ним, у статті не вказувалося. При піднесенні до прорізу запаленого сірника пострілу не сталося. Підліток став прочищати отвір голкою, повернувши ствол в свою сторону, як раптом пролунав постріл.

Обрізок болта, витягнутий із стіни (1964 р.) 

На жаль, але зброя, якою б незвичною або дивною вона не була, не пробачає недбалого та неуважного відношення до себе. Тему практичного використання при стрільбі нетипових снарядів можна продовжити, але, мабуть, не варто. Краще повернемося до самої зброї.

Бразильський креатив

У квітні 2016 р. представники поліції Бразилії повідомили пресі про вилучення у муніципалітеті Віана, штат Еспіріту-Санту, вельми незвичайної  зброї. Троє молодих людей привернули увагу поліцейських тим, що розгулювали по «своєму» районі з двома важкими молотами. Після затримання вони заявили поліцейським, що район «у стані війни», протиборче угруповання винне у смерті їх родичів, і вони вже два місяці гуляють вулицями з молотами і саморобною гнотовою гранатою з метою помсти. Бразильські «молоти» 

Поліція представила пресі два молота з розбірними рукоятками, виготовленими з водопровідних труб, які представляли собою... стріляючі пристрої 12-го калібру; такі собі «стріляючі ручки на стероїдах», додатково посилені молотами. «Вони сказали, що продають щось 12-го калібру. Ми думали, що це звичайна пушка, але вони принесли це. Кувалда зі стволом 12-го калібру. Ми купили. Краще два "дванадцятих", ніж нічого під рукою», — пояснив один із затриманих. Суворі звичаї у гопників з бразильських фавел. Нове, креативне — принаймні для них. Але зараз розмова не про це. Що нам до далекої Бразилії? Просто світ сильно змінився, і вітер з далеких країн вже долітає й до нас.

Ручний привід

21 травня 2014 р. в Дарницькому районі Києва правоохоронці вилучили черговий незаконний арсенал зброї та боєприпасів: три автомати, два «Макарова», патрони, гранати, саморобні вибухові пристрої, порох, селітру, ацетон, запали і багато чого ще. Природно, були призначені відповідні судові експертизи, у тому числі — експертиза холодної зброї, об'єктами якої стали 42 предмета з числа вилучених при обшуку. Предмети, про які йде мова, були виготовлені кустарним способом з відрізків металевих труб і зовні нагадували тонфу — поширену у східних бойових мистецтвах холодну зброю ударної дії, сучасним варіантом якої є поліцейські кийки з додатковою поперечною рукояттю.

Стріляні гільзи в порівнянні зі спорядженим патроном 12-го калібру (праворуч) 

У експерта, якому було доручено проведення експертизи, виникли деякі підозри, що якісь ці тонфи «не такі». Він звернувся до колег, які спеціалізувалися на проведенні експертиз вогнепальної зброї. У результаті з'ясувалося, що 40 з 42 виявлених предметів досить просто складаються у пари і утворюють... 20 пристроїв  (два предмети опинилися без «пари»), призначених для стрільби патронами 12-го калібру. Конструкція пристроїв була нетипова для саморобної вогнепальної зброї, характерної для вітчизняного «виробника». Незважаючи на простоту конструкції, нічого подібного у вітчизняній криміналістичній літературі описано не було. Тому не дивно, що при вилученні предмети прийняли за холодну зброю.

Зброя являла собою дві трубки, які вставлялися одна в іншу. Трубка меншого діаметру була стволом, більшого — ствольною коробкою, до заднього кінця якої була приварена заглушка з штирем-бойком в центрі. Для пострілу необхідно було помістити патрон у ствол, вставити ствол у ствольну коробку, після чого різко подати його назад до упору, щоб штир на заглушці розбив капсуль патрона. Для зручності управління до ствола і ствольній коробці були приварені рукоятки з відрізків труб. Жодних прицільних пристосувань, запобіжників та інших «надмірностей», які є навіть у «традиційної» саморобної зброї. І найголовніше — жодних гарантій безпеки тому, хто стріляє. Зброю було вилучено у групи радикально налаштованих громадян і правоохоронців зацікавило, для кого і для чого в травні 2014 р. в Києві було виготовлено мішок цих стріляючих трубних обрізків. Однак тоді це питання так і залишилося без відповіді.

У Латинській Америці це називають tumberas (Бразилія, 2011 р.; Аргентина, 2014 р.)

Що ж до самої ідеї такої зброї «з ручним приводом», то шукати її джерело завдяки Інтернету довго не довелося. В даний час подібний тип саморобної зброї найбільш поширений у країнах Латинської Америки — Бразилії, Аргентині, Чилі та інших — як один з найдешевших зразків зброї молодіжних банд з місцевих нетрів. В англомовних країнах для його позначення використовуються терміни slam-bang або slam-fire guns, і, ведучи розмову про цю групу зброї, не можна не згадати ще про одну історію.

Американський партизан

Ілліф Девід Річардсон (1918-2001) пішов на службу у ВМФ США в 1940 р. Йому присвоїли звання енсін (молодші офіцери) і направили на тральщик Bittern, який ніс службу на Філіппінах. У грудні 1941 р. під час повітряного нальоту японців тральщик був сильно пошкоджений і затоплений у Манільскій затоці. Річардсон був переведений на торпедний катер PT-34, який у квітні 1942 р. також був потоплений японськими літаками. Після капітуляції основних американських сил на Коррехидорі і захоплення японцями північних Філіппін в травні 1942 р., Річардсон з одинадцятьма товаришами по службі на однощогловому рибальському човні спробували дістатися Австралії. Але вони пропливли лише 200 миль і човен затонув недалеко від острова Мінданао. Річардсону і його товаришам вдалося, подолавши за 19 годин 8 миль, досягти берега, де вони були врятовані філіппінцями з рибальського села. У 1943 р. Річардсон перебрався на острів Лейте, де приєднався до філіппінських партизанських загонів Руперто Канглена, ставши в серпні того ж року начальником партизанського штабу. Він почав з відновлення телеграфної системи для налагодження зв'язку. Потім для координації сил партизан були створені радіостанції на Лейте і сусідньому острові Самар. Річардсон зіграв велику роль в об'єднанні приблизно 50 ізольованих партизанських груп в єдиний бойовий загін, що змусило японців тримати на островах значні сили..

Традиційний філіппінський paliuntod або paltik

У вересні-грудні 1944 р. американці вибили японців з острова Лейте. Генерал Дуглас МакАртур присвоїв Річардсону чин майора військової розвідки США. За свої заслуги Річардсон був нагороджений медаллю «Срібна зірка» з дубовим листям. Повернувшись в США, Річардсон з подивом дізнався, що став одним із найбільш упізнаваних героїв війни. Він передав свої мемуари військовому кореспондентові, лауреату Пулітцерівської премії Айре Вулферту, який на їх основі випустив книгу «Американські партизани на Філіппінах» (American Guerrilla in the Philippines). Це твір у березні 1945 р. став «Книгою місяця» в США. У 1950 р. кіностудія 20th Century Fox випустила однойменний фільм.

Дробовик з джунглів

В 1946 р. в Іст-Хейвені, штат Коннектикут, Річардсон заснував збройову компанію, названу ним Richardson Industries. Фірма була створена для виробництва так званого Model R5 Philippine Guerrilla Gun — одного з найнезвичайніших зразків рушниць, які коли-небудь випускалися в США. 

Обкладинка книги «Американські партизани на Філіппінах» 

За тривалий час, протягом якого Річардсон перебував серед філіппінських партизан, він звернув увагу на незвичайну вогнепальну зброю місцевого виготовлення. Варіанти зовнішнього оформлення могли бути різними, але принцип дії — завжди один і той самий. У найбільш примітивному варіанті це були дві труби, одна з яких служила стволом, друга ж грала роль ствольної коробки, закріпленої на простій дерев'яній ложі. Задній кінець «ствольної коробки» був закритий заглушкою з розташованим по центру штирем. «Ствол» з вкладеним в нього патроном вставлявся в «ствольну коробку», після чого для пострілу різким рухом руки потрібно було подати «ствол» назад так, щоб штир на заглушці «ствольної коробки» розбив капсуль патрона. Стрільба велася, зазвичай, картеччю — що цілком логічно, оскільки точність стрільби аж ніяк не була перевагою цієї зброї. Деякі автори стверджують, що така зброя дозволяла філіппінським бійцям використовувати своєрідну техніку «швидкого вогню»: після пострілу наступний патрон розміщувався у дулову частину ствола, після чого цією ж рукою ствол швидко витягали зі ствольної коробки, розвертали і вставляли назад для наступного пострілу, а гільза від першого пострілу викидалася зі ствола пороховими газами, випереджаючими заряд картечі.

Екстрактор й ежектор традиційного філіппінського «палтика» 

У філіппінців не було єдиної назви для цієї зброї; на різних островах його називали по-різному: paliuntod, paltik, sumpak. Скоріше, це були просто місцеві назви будь-якої вогнепальної зброї кустарного виготовлення. Цілком імовірно, що така примітивна конструкція спочатку з'явилася у філіппінській глушині не для боротьби з окупантами — враховуючи розкидистий бій дробом. Більш «просунуті» зразки мали вікно в ствольній коробці для викидання стріляної гільзи, що забезпечувалося пружинними екстрактором і відбивачем. І треба віддати належне історичній справедливості: першими зіткнулися з такою зброєю філіппінських партизан не японці, а... самі американці, які захопили Філіппіни в результаті іспано-американської (1898) і філіппіно-американської (1899-1902 рр.) війн.

 

Model R5 Philippine Guerrilla Gun, базова модель 

Річардсон став очевидцем успішних випадків використання такої зброї для раптового нападу на японські патрулі, що виявилося цілком реальним в умовах Філіппін. Ясно, що ця зброя була ефективною тільки на коротких дистанціях і використовувалася при відсутності більш сучасної зброї — а також для того, щоб добути її.

Невдалий проект

З якою метою Річардсон вирішив зайнятися виробництвом такої зброї в США? Адже Model R5 Philippine Guerrilla Gun відрізнялася від своїх філіппінських аналогів лише якістю матеріалів і рівнем виробництва. Рушницю, призначену для стрільби патронами 12-го калібру, було витримано в підкреслено грубому стилі. Довжина ствола становила 61 см (24"). Помітних відмінностей від філіппінських аналогів було лише два: по-перше, з'явилася мушка (а оскільки вона мала бути розташована виключно зверху, то знизу на стволі з’явився направляючий виступ, а на ствольній коробці — відповідний йому проріз); по-друге, праворуч на ствольній коробці з'явився гвинт з плоскою головкою для фіксації зарядженого ствола в безпечному положенні. Це були особливості базового варіанту. Існував ще варіант «люкс» — у нього зі ствола зникли мушка і направляючий виступ, але з'явилася рукоятка. Крім того, рушниця отримала «спусковий гачок», який насправді був лише запобіжником, фіксуючим заряджений ствол у безпечному положенні. Все це важило 2,27 кг (5 фунтів) і складалося з шести (!) частин, включаючи болт, в базовій версії — і сімнадцяти частин у версії «люкс». 

Фірмове маркування на ложі Model R5 

Отже, рушниця без будь-якого традиційного пристрою замикання, спускового механізму, екстрактора, магазина, прицілу. Зрозуміло, що для борця за свободу все це зайве. Але що з цим «винаходом» робити там, де немає джунглів і японських окупантів? Для полювання ця рушниця непридатна, для «захисту» також не ефективна. Незважаючи на те, що Model R5 продавалася за вельми привабливою ціною — приблизно $7 — ця рушниця так і не зайняла свою нішу на американському ринку зброї. Продавалася вона погано. До того ж у 1946 р. хороший дробовик можна було купити дуже недорого, оскільки «дядько Сем» ліквідував величезні запаси такої зброї, придбаної під час війни для озброєння підрозділів Home Guard (нині — Національна гвардія США). Guerrilla Gun — неповне розбирання

Richardson Industries Inc. пропрацювала всього лише рік, після чого випуск Model R5 був припинений. Сьогодні ці рушниці є антикварним курйозом, і часом за них дають до $400. Сам Річардсон дожив до 83 років, але ніколи не ставив собі в заслугу випуск цього дробовика. Він працював в інших галузях промисловості, в якості технічного радника на зйомках кінофільмів, але ніколи більше не повертався до створення зброї. Згідно з даними Відомства з патентів і товарних знаків США, за Річардсоном числиться не менше 13 патентів, але всі вони стосуються лише вдосконалення пральних машин і машин для віджиму білизни. Richardson Philippine Guerrilla Gun, виконання «люкс» 

Судячи з усього, Річардсон просто намагався почати свій бізнес, використовуючи актуальність у суспільстві теми недавньої війни та її героїчних сторінок.

Традиції...

Ще в 1970-х Томас Ф. Сверинген у своїй книзі «Бойові дробовики світу» відмічав, згадуючи про Model R5 Philippine Guerrilla Gun: «Американський ринок не став би терпіти таку примітивну вогнепальну зброю, навіть як курйоз». У нас — своєрідне повторення цієї історії: судячи з практики судово-балістичної експертизи, стволи «з ручним приводом» з філіппінським та латиноамериканським родоводом у наших краях поки не прижилися. У вітчизняних «саморобників» свої традиції — вони віддають перевагу більш «класичним» витворам. Що стосується того випадку в Києві в травні 2014 р. — думаю, що правоохоронцям вдалося припинити підготовку якоїсь гучної провокації. Нам же потрібно рухатися далі.

Стаття опублікована в журналі "Світ захоплень: Мисливство&Зброя" в №4 за 2017 рік.