Доступний український переклад.
У лютому 2016 р. в Мелітополі дехто М. по дорозі додому вирішив заглянути в питний заклад «Суши весла» біля центрального ринку. Краще б він в той день пройшов повз...
Продовження. Початок см. Частина I
Ти що, мене не поважаєш?
Вільних місць було мало, і М. присів за стіл, де вже сиділи троє чоловіків. Надійшла пропозиція приєднатися до них. Відмовившись, М. випив свою горілку, вийшов із закладу і закурив. Це виглядало зухвало з точки зору компанії чоловіків, об'єднаних специфічними життєвими «поняттями». Один з них вийшов слідом і, підійшовши до М., наніс йому удар по шиї якимось предметом, після чого пішов з почуттям виконаного обов'язку. М. вижив. Лікарі констатували у нього на шиї зліва різану рану довжиною 16 см з пошкодженням лівої частки щитовидної залози і яремної вени, у результаті чого мала місце венозна кровотеча. Пошкодження було нанесено коротким і недостатньо гострим предметом, тому сонна артерія, яремна вена і трахея виявилися нерозсіченими. Підозрюваного невдовзі затримали. Ним виявився дехто N., рецидивіст з п'ятьма судимостями та діагнозом «психічні розлади внаслідок вживання "опіатів", синдром залежності». Знаряддям злочину виявився... кніпсер — манікюрні ножиці для обрізання нігтів з пилкою. Саме цією загостреною пилою і було нанесено поранення М. Суд призначив N. покарання у вигляді двох років позбавлення волі, оскільки М. вижив, так і N., як не дивно, за місцем проживання характеризувався позитивно. А за «законом Савченко» після винесення вироку в серпні 2016 р. йому залишився всього рік відсидки, але це вже інша історія. Вибір «зброї» був оригінальним, але усвідомленим — оскільки клієнт з таким «послужним списком» постійно знаходиться під пильною увагою правоохоронних органів. Без «домашньої заготовки» N. навряд чи міг скористатися чим-небудь іншим, оскільки в подібних закладах якщо і дають ножі-виделки, то виключно пластмасові. Отже, продовжимо тему вибору нетипових засобів ураження при здійсненні злочинів. Залишимо поки звичайний пересічний кримінал, поговоримо про гучні політичні вбивства. Але в цей раз — без стрільби.
Кайлом по тім'ячку
Мабуть, найвідоміше знаряддя політичного вбивства в новітній історії — це льодоруб, яким був убитий Троцький. Але чому такий дивний вибір знаряддя? 
Зоря «нового світу»: Троцький — голова Революційної військової ради РРФСР (1918-1919)
20 серпня 1940 р. у передмісті Мехіко було скоєно замах на Лейбу Давидовича Бронштейна, уродженця Херсонської губернії колишньої Російської імперії. Світову популярність він здобув як Лев Давидович Троцький — «демон революції», творець Червоної Армії та заградзагонів, один з ідеологів «червоного терору», основоположник теорії троцькізму і світової соціалістичної революції. Він програв Сталіну в запеклій внутрішньопартійній боротьбі і в 1929 р. був висланий за межі СРСР. Троцький був убитий за особистою вказівкою Сталіна. 9 липня 1939 р. 5-м відділом Головного управління держбезпеки НКВД СРСР був складений агентурно-оперативний план «Утка». Його підготували Павло Судоплатов і Наум Ейтингон, який був призначений «організатором і керівником на місці». Одну з трьох груп ліквідаторів очолила Карідад Меркадер — іспанка, народжена на Кубі, мати чотирьох дітей, якаще в 1920-х рр. кинула свого заможного чоловіка-іспанця і примкнула спочатку до анархістів, а пізніше — до комуністів. З 1936 р. Меркадер воювала в Іспанії на боці республіканців проти повстанців генерала Франко. Там же в 1937 р. вона була завербована заступником резидента радянської розвідки в Іспанії Наумом Ейтингоном. Через Карідад був завербований і її середній син Рамон, переконаний комуніст, теж бився проти Франка. Навесні 1940 р. Рамон Меркадер з'явився в Мексиці як бельгієць Жак Морнар. В довіру до Троцького і його оточення він втерся, спокусивши секретарку Троцького — Сільвію Агелофф. 20 серпня 1940 р. відбувся його дванадцятий візит в будинок, де жила сім'я Троцького. Ясним серпневим днем Рамон Меркадер навіщось прихопив з собою плащ. Але охорона не звернула на це уваги, оскільки і в попередній його візит було те ж саме. 
Агент НКВС Рамон Меркадер, він же — Жак Морнар
Меркадер-Морнар приніс Троцькому рукопис своєї статті про троцькістський рух. Троцький почав читати статтю, і в цей час Меркадер завдав йому удар ззаду по голові льодорубом, який проніс повз охорону в плащі. Вістря льодоруба увійшло в потилицю Троцькому на сім сантиметрів. Але, всупереч очікуванням Меркадера, тишу розірвав пронизливий крик: «Це було дуже довге "А-а-а!", нескінченно довге, і мені здається, що цей крик досі пронизує мій мозок». Троцький схопився, кинувся на Меркадера і вкусив його за руку, намагаючись відібрати льодоруб, після чого вибіг в коридор. Розгублений Меркадер не тільки не скористався більше ні льодорубом, ані ножем, який був захований в тому ж плащі, але і чомусь залишався в кабінеті Троцького, поки туди не увірвалися охоронці, які побили і затримали агента НКВС. З точки зору Сталіна-Берії-Судоплатова, операція «Утка» пройшла цілком успішно, оскільки Троцький помер через добу. І все-таки — чому льодоруб?
Дивний вибір
Найчастіше цьому не надають значення, ми ж звернемося до спогадів учасників тих подій — наприклад, до книги «Спецоперації. Луб'янка і Кремль 1930-1950 роки». Ось тільки в якій мірі можна вважати достовірним свідченням спогади генерал-лейтенанта держбезпеки Судоплатова? Судоплатов зі слів Ейтингона стверджує, що Рамон Меркадер сам зголосився виконати завдання, використовуючи досвід, отриманий в ході війни в Іспанії, де «він навчився не тільки стріляти, але і освоїв техніку рукопашного бою». У розпорядженні агентів групи Меркадер не було «спеціальної техніки». Ейтингон з Карідад і Рамоном Меркадерами, проаналізувавши систему охорони на віллі Троцького, прийшли до висновку, що «краще всього використовувати ніж або малий льодоруб альпініста: по-перше, їх легше приховати від охоронців, а по-друге, ці знаряддя вбивства безшумні, отож ніхто з домашнього оточення не встигне прибігти на допомогу. Фізично Рамон був досить сильний».
Наум Ісакович Ейтингон (1930-і рр..)
Можна, звичайно, свято вірити в те, що написав знаменитий радянський диверсант, але... Враховуючи вибір знаряддя вбивства, яка ж це «техніка рукопашного бою» часів Громадянської війни в Іспанії 1936-1939 рр. повинна була допомогти ліквідації Троцького? В яких це боях Рамон Меркадер трощив льодорубом ворогів Другої Іспанської республіки? Посил, що льодоруб «легше приховати від охоронців», ніж інші можливі знаряддя вбивства, м'яко кажучи, викликає подив. Про це пише Судоплатов, адже добре відомо, як саме виглядав цей льодоруб? Так, Троцький був убитий. Для багатьох це — підтвердження правильності вибору, але... Спірне питання, чого більше у цьому виборі — холодного розрахунку або надії на те, що пощастить? Ясним серпневим днем Меркадеру вдалося пронести повз охорону плащ, набитий «залізом»: крім льодоруба, там були ще ніж і... пістолет, як пише Судоплатов. Меркадеру навіть вдалося завдати удару цим льодорубом. На цьому везіння закінчилося.
Кабінет Троцького після замаху
Льодоруб має велику пробивну силу. Але, на відміну від використання ножа чи кинджала, для сильного удару льодорубом потрібен широкий замах. У льодоруба Меркадера була наполовину вкорочена рукоять, що істотно знизило не тільки пробивну силу, але і керованість при нанесенні удару. Судячи з усього, це теж зіграло фатальну роль у долі агента НКВС.
Спецоперація чи авантюра?
З показань Меркадера на суді: «Я поклав свій плащ на стіл таким чином, щоб мати можливість вийняти звідти льодоруб, який знаходився в кишені... В той момент, коли Троцький почав читати статтю, яка послужила мені приводом, я витягнув льодоруб з мого плаща, стиснув його в руці і, закривши очі, завдав їм страшний удар по голові». «Закривши очі» — таким було пояснення того, що закінчити все одним ударом не вийшло. 
Й. Сталін: «Може бути, так і треба, щоб старі товариші так легко і так просто опускалися в могилу»
Судоплатов пише, що набагато пізніше, в кінці 1960-х, в бесіді з ним Меркадер відмовився від цих слів. Причиною провалу було нібито те, що коли Меркадер готувався нанести удар, Троцький «злегка повернув голову, і це змінило напрям удару, послабивши його силу». Подальше Меркадер пояснював наступним чином: «Уявіть, адже я пройшов партизанську війну і заколов ножем вартового на мосту під час громадянської війни в Іспанії, але крик Троцького мене буквально паралізував». Чи слід це розуміти так, що випадок з вартовим — це і є той самий досвід Громадянської війни в Іспанії, на який робилася ставка при ліквідації Троцького? І чи є це висловлювання поясненням того, чому Меркадер більше не скористався ні льодорубом, ні ножем, ні пістолетом, не спробував вирватися з вілли Троцького. Нагадаю: чоловік 27 років, 185 см зросту, гнув пальцями монети, у наявності — пістолет і ніж, а на вулиці в автомобілі його чекали Ейтингон і Карідад Меркадер. 
Лев Троцький незадовго до вбивства
Пояснення Судоплатова щодо вибору знаряддя вбивства Троцького, м'яко кажучи, малопереконливе. Так і незрозуміло, для чого було зв'язуватися з таким громіздким знаряддям з сумнівною ефективністю. Про операцію з усунення Троцького часто пишуть як про легендарну успішну спецоперацію радянських спецслужб. Ну, це як подивитися, оскільки більше схоже на авантюру — ризикована і сумнівна справа, розпочата в розрахунку на випадковий успіх, як писав С. В. Ожегов у своєму відомому «тлумачному словнику». Втім, існує точка зору, що більшість зарубіжних операцій радянських чекістів у 20-30-ті роки минулого століття — багатотомний авантюрний роман.
Мексиканські поліцейські і льодоруб Меркадера
В підсумку — кожному своє. В 1941 р. за поданням наркома внутрішніх справ Л. Берії закритим Указом Президії Верховної Ради СРСР за організацію вбивства Троцького нагороджені сім співробітників та агентів НКВС, у тому числі Наум Ейтингон і Карідад Меркадер — орденом Леніна, Павло Судоплатов — орденом Червоного прапора. А Рамон Меркадер отримав свою зірку Героя Радянського Союзу тільки в 1960 р. — після 20 років, проведених в мексиканській в'язниці. Він так і не зізнався, що був агентом НКВС. Навіть після звільнення залишок свого життя він провів в СРСР та на Кубі, як Рамон Іванович Лопес.
Кажете, одна з найуспішніших операцій радянських спецслужб... А той самий льодоруб разом з макетом черепа Троцького, що демонструвався в залі суду, сьогодні представлені на музейній виставці SPY: The Secret World of Espionage, яка з успіхом пройшла вже у кількох великих містах США.
Заточка
Якщо говорити про «колючо-ріжучу», створену і адаптовану для максимально скритного використання в умовах вкрай обмеженого вибору вихідних матеріалів, то як не згадати про «небо в клітинку, друзів у смужку». 4 червня 2013 р. у Чернігові, у лісовому масиві недалеко від вул. Федорівського був виявлений зниклий напередодні чотирирічний Артем К. Дитина була знайдена з множинними тілесними ушкодженнями, включаючи відкриті черепно-мозкові травми, і померла в машині швидкої допомоги по дорозі в лікарню. Вбивцю затримали через день. Ним виявився 15-річний Дмитро П., який показав, куди викинув знаряддя злочину — важку сукувату палицю, якою завдав маленькому Артему не менше 14 ударів. Чому він вбив хлопчика, Дмитро П. до ладу так і не пояснив.
Заточка Дмитра П. з Чернігівського СІЗО (2013)
Ну, а перше вбивство злочинець здійснив у травні 2010 р. Тоді він сімома ударами ножа вбив у під'їзді 62-річного Михайла Б. Після чого побіг на дитячий майданчик похвалитися перед знайомими хлопцями тим, що зарізав дорослу людину. Тоді суд відправив 12-річного вбивцю в спеціалізований навчально-виховний заклад терміном на один рік, після закінчення якого він повернувся додому. Близько 10 години ранку 16 липня 2013 р. в Чернігівському СІЗО Дмитро П. з сусідом по камері під наглядом співробітника СІЗО поверталися з прогулянки підземним коридором, який веде до блоку камер утримання неповнолітніх осіб. Вичекавши момент, коли співробітник СІЗО відволікся, відкриваючи двері в блок, Дмитро П. завдав йому удар заточкою в поперек ліворуч. Після цього затримані кинулися назад до вхідних дверей підземного коридору, однак відкрити їх, природно, не змогли.
«Холодняк» американських «зеків» (Філадельфія, 2013 р.)
Найдурніша спроба втечі. адміністрація СІЗО явно не очікувала такої прудкості від 15-річного затриманого — щоб за 10 днів після затримання підготуватися до втечі, виготовивши для цього заточку з алюмінієвої ложки з загостреною об кахельну плитку рукояткою. Проте надалі Дмитру П. більше не вдалося зробити нічого подібного. Співробітник СІЗО вижив. На цьому кривавий шлях Дмитра П. поки перервався. Чи остаточно — нам ще належить дізнатися, оскільки суд в лютому 2014 р. засудив 16-річного Дмитра П. до 14 років позбавлення волі. Заточки в місцях позбавлення волі — найпоширеніший інструмент зведення рахунків і з'ясування стосунків. У переважній більшості випадків судова експертиза не визнає їх холодною зброєю. Це може бути будь-який заточений металевий предмет відповідної форми і розмірів. Класика жанру — загострений сталевий супінатор з взуття. Метал, в принципі, необов'язковий: заточка з зубної щітки теж не рідкість. Вона може обірвати життя кого завгодно.
Заточка в шию — звичайна справа на «зоні» (Колумбія, 2017 р.)
У ніч на 18 березня 2017 р. в московському СІЗО № 5 був убитий виконавчий директор держкорпорації «Рос-Космос» Володимир Євдокимов, заарештований за статтею 159 КК РФ «Шахрайство в особливо великому розмірі з використанням службового становища у складі організованої групи». Євдокимов був убитий заточкою в сан-вузлі загальної камери на 12 чоловік: два удари в груди, в область серця, і один в шию. Судячи з усього, він надто багато знав. Природно, ніхто нічого не чув і не бачив. Заточку так і не знайшли. Втім, досить про місця позбавлення волі і тамтешні звичаї. Однак тема брутального вибору зброї ще не закінчена. Світ багатогранний і суперечливий. Нам варто зробити невеликий історичний екскурс, повернувшись до витоків революційного терору.
«Пропаганда дією»
Анархізм як цілісна іде ідеологія сформувався в Європі в 1840-1860-х рр. Основний внесок у теорію анархізму внесли француз П'єр Прудон, німець Макс Штирнер, росіяни Михайло Бакунін, Петро Кропоткін. головну причину експлуатації і несправедливості в суспільстві всі вони бачили в державі незалежно від її форми і закликали скасувати всі її інститути влади, бо повністю не приймали саму ідею організації товариства «зверху вниз». Сучасний тероризм розпочався з гасла «пропаганди дією», який вперше прозвучав у 1876 р. Оскільки друкована пропаганда була недоступна для більшості робітників і селян через їх неуцтво, бойовий акт повинен був привернути їх увагу, змусити мислити. На 1890-ті роки припав пік терористичних акцій анархістів. Газета французьких анархістів «Революційна дія» закликала сміливо братися за справу, використовуючи вогонь, кинджал, отруту — «щоб кожен удар, нанесений в соціальне тіло буржуазії, зробив у ньому глибоку рану».
Замах на президента Карно (1894)
В 1894 р. анархіст Санте Казеріо завдав смертельне ножове поранення президенту Франції Саді Карно. У 1897 р. анархіст Мікеле Анджиолілло застрелив голову Ради міністрів Іспанії Антоніо Кановаса дель Кастільо. У 1900 р. анархіст Гаетано Бреши застрелив короля Італії Умберто I. В 1901 р. анархіст Леон Чолгош пострілами з револьвера смертельно поранив президента США Вільяма Мак-Кінлі. Метою «бойових актів» терористів часто було аж ніяк не знищення представників влади. Найгучніший із них стався в 1893 р. в Барселоні в театрі Лісео, де під час вистави Сантьяго Сальвадор кинув у зал з балкона дві так звані «бомби Орсіні». Перша вибухнула в 13-му ряду, друга приземлилася на коліна жінки, яка вже була мертва, і не вибухнула. Стверджується, що сім чоловік були вбиті відразу, ще тринадцять померли пізніше, і двадцять сім отримали поранення. А друга бомба досі зберігається в музеї Барселони.
Бомба Орсіні: принцип дії, загалом, ясний
В чому полягав сенс цих терактів? Анархісти вважали, що в таких місцях серед постраждалих «невинних не було». Десять років потому подібні акції стали здійснювати й російські анархісти. У Росії вибухи у вагонах першого класу, магазинах і ресторанах іменувалися «безмотивним» терором. В Одесі, яка стала на початку ХХ століття одним з центрів анархізму, на розі вулиць Садової та Преображенської стоїть так званий «будинок Лібмана». У 1905 р. на першому поверсі цього будинку розташовувалася популярна серед городян кав'ярня, в яку 17 грудня п'ятеро бойовиків Одеської робочої групи анархістів-комуністів Копеля Ерделевского кинули п'ять бомб. Загиблих і поранених було 20 чоловік. Загалом з 1901 р. по 1911 р. жертвами революційного терору в Росії стали близько 17 тисяч осіб. На думку істориків, велика частина цих жертв — на совісті анархістів, незважаючи на те, що їх було набагато менше, ніж есерів і соціал-демократів.
Вбивство на набережній Монблан
У 1873 р. в одному із сирітських притулків Парижа з'явився дитина, яку мати-італійка кинула після пологів, виїхавши до Америки. Дитинство Луїджі Лучені пройшло в притулках Франції, Італії та прийомних сім'ях. В 14 років він втік, почавши самостійне життя. Потрапивши на службу в італійську армію, Лучені був зарахований в кавалерію. У 1895-1896 рр. брав участь у Першій італійсько-ефіопській війні, в якій Італія зазнала поразки, оскільки Ефіопія отримувала активну допомогу зброєю, радниками і добровольцями з... Росії.
Замах на імператрицю Єлизавету (1898 р.)
Після війни Лучені деякий час служив камердинером у свого командира — князя Раньеро де Віра Арагонського. Його розрахунки на те, що це допоможе йому просунутися по соціальних сходах, не виправдалися. Ображений Лучені поїхав з Неаполя і поневірявся в пошуках випадкових заробітків. У Швейцарії, в Лозанні, він познайомився з анархістами і перейнявся їхніми ідеями про «пропаганди дією» і царевбивство. У нього виник план, як зробити безсмертним своє ім'я і помститися «експлуататорам», наблизивши початок революції — адже він знаходився на берегах Женевського озера, яке було популярним місцем відпочинку європейської аристократії. 10 вересня 1898 р. в Женеві на набережній Монблан Лучені підстеріг свою жертву. Дочекавшись двох добре одягнених літніх дам, він різко підійшов і вдарив одну з них в груди зліва. Жінка впала, Лучені кинувся геть. За ним побігли троє чоловіків, яким вдалося наздогнати та затримати втікача. 
Пам'ятник Сіссі на набережній Монблан, Женева
Тим часом жінці допомогли піднятися. «Нічого не розумію, — сказала вона. — Здається, у мене трохи болить грудь. Але дивіться, пароплав відходить, треба поспішати». Дами попрямували до корабля, до якого залишалося менше 100 метрів. Цей пароплав повинен був відвезти їх в Монтре. Вже на борту постраждалій стало погано. Її віднесли на верхню палубу і поклали на лавку. Після того як були розрізані шнурки корсета, дамі стало трохи легше. На питання, чи відчуває вона біль, та відповіла: «Ні» — і втратила свідомість. Її супроводжуюча помітила невелику коричневу пляму над лівою груддю постраждалої. Тільки тепер вона повідомила капітана пароплава, ким була її супутниця, яка подорожує без зайвого розголосу. Капітан негайно розгорнув пароплав. Поранену на ношах віднесли назад до готелю «Бо-Риваж». Прибулі лікарі лише констатували смерть. Так скінчилося життя жінки, яка 44 роки була імператрицею Австрії та Австро-Угорщини.
Імператриця Сісі
Герцогиня Амалія Євгена Єлизавета Баварська народилася в 1837 р. Дівчинка з'явилася на світ напередодні Різдва у неділю, що вважали щасливим знаком. У новонародженої вже був один зуб, що також віщувало щасливе життя. У сімейному колі за дівчинкою закріпилося зменшувально-пестливе ім'я «Сіссі». Як виявилося — надовго. 
Єлизавета Баварська, імператриця Австрії В 1854 р.
16-річна Єлизавета вийшла заміж за 23-річного імператора Австрії Франца Йосифа I. Це був рідкісний монархічний шлюб по любові, але у нареченої не склалися стосунки з матір'ю Франца Йосифа, ерцгерцогинею Софією Баварською, яка встановила при дворі жорсткі порядки і суворий етикет. Єлизавету фактично усунули від виховання її трьох старших дітей. З 1860-х років, не бажаючи боротися за вплив в монаршому будинку Габсбургів, імператриця проводила час у подорожах, часто інкогніто, рідко зустрічаючись з чоловіком і майже не бачачи дітей. Імператриця Єлизавета — або, як кликала її вся Європа, Сіссі, — стала романтичним ідолом своєї епохи, прекрасним і таємничим. Це була красива, струнка жінка. Вона уважно стежила за своєю фігурою, займалася фізичними вправами, верховою їздою, фехтуванням, захоплювалася поезією, добре знала історію, культуру і філософію Заходу і Сходу.
Сукня імператриці Єлизавети — на грудях зліва пошкодження від заточки
З часом відносини Сіссі з монаршим чоловіком змінилися — вона навчилася прощати його зради. Сама ж імператриця Сісі в подружніх зрадах помічена не була. У справи управління імперією Сіссі вважала за краще не втручатися, проте вважається, що у 1867 р. вона зайнялася вирішенням угорського питання, і під її впливом Франц Йосиф схилився до утворення двоєдиної Австро-Угорської імперії. Як стверджують біографи, Єлизавета була освіченої королевою, яка тяготилася монархічними обов'язками і вмовляла чоловіка зректися престолу. Про свою особисту безпеку імператриця Єлизавета не дбала, вона відмовлялася від охорони, що приводило у відчай її оточення. Так було і в Женеві, де за день до замаху вона зажадала прибрати негласну охорону, яку намагалася забезпечити їй місцева поліція, оскільки в той час Женева була розсадником анархізму.
«Я радий почути про її смерть»
Луїджі Лучені, 162 см на 10 см нижче імператриці Єлизавети
Розтин тіла імператриці справили на наступний день. Було встановлено, що зброя, яку ще не було знайдено, проникла в грудну клітку Єлизавети на 85 мм, зламала четверте ребро, проколола легеню і перикард і проникла в лівий шлуночок серця. Рановий канал був дуже вузьким, через щільно затягнутий корсет крововилив у перикардіальний мішок навколо серця сповільнився — поки він не наповнився, рана не заважала биттю серця. Сіссі прожила ще близько години. Але чим була нанесена ця рана, адже ні Єлизавета, ні її супутниця графиня Ірма Старай не помітили зброї в руках нападника? Тікаючи з місця нападу, Лучені кинув свою зброю в під'їзд будинку № 3 на вулиці Альпійській. Наступного ранку під час прибирання його знайшов консьєрж — однак він подумав, що ця річ належала працівнику, який з'їхав напередодні, і не повідомив поліцію про свою знахідку до наступного дня. Нічого дивного, адже це був... невеликий старий напилок з саморобною дерев'яною ручкою. Довжина його тригранної робочої частини становила всього близько 10 см. Крові на напилку не було видно. Кінчик інструмента відламався в результаті падіння на камінь після кидка Лучені, але було очевидно, що він був загострений. Мабуть, через тьмяну, рифлену поверхню граней ніхто не розгледів напилок в руці вбивці в момент нанесення удару.
Найвідоміша в історії заточка з напилка
Лучені заявив, що приїхав вбити принца Орлеанського, претендента на французький престол, про візит якого в Женеву писали газети. Однак принца він не знайшов. Зате випадково зустрів свого колишнього товариша по службі, який знав багатьох візників, від якого дізнався, що в Женеву інкогніто прибула імператриця Австро-Угорщини.
Луїджі Лучені – кримінальна реєстрація за системою Бертільона
Лучені був одержимий ідеєю вбити будь-яку високопоставлену особу, будь то принц, король, чи президент республіки. Все одно кого. «Я зізнаюся у навмисному вбивстві австрійської імператриці. Я радий почути про її смерть. Я анархіст».
Увійти в історію
Так чим же пояснюється такий незвичайний вибір знаряддя вбивства? Так просто Луїджі Лучені не мав грошей, щоб купити револьвер або кинджал. Це був одинак. Він просто заточив старий напилок і приробив до нього ручку з шматка дерева. Незбагненно, як взагалі могли зіткнутися дві настільки різні сутності: розумна, елегантна жінка, представниця однієї із самих іменитих монархічних династій Європи — й брутальна заточка з старого напилка?
Імператриця Єлизавета (художник Л. Горовіц, 1899 р.)
Лучені засудили до довічного ув'язнення. Акт «пропаганди дією» в черговий раз не призвів до революції. Вбивство викликало хвилю антианархістських і антиіталійських настроїв. Але, як показало слідство, Лучені фактично не був анархістом — скоріше, він хотів їм здаватися. Провівши 12 років в одиночній камері, він повісився у жовтні 1910 р. Його голову відсікли від тіла і законсервували у формаліні в женевському інституті судової медицини — дехто думає, що в науку іншим. У 1986 р. швейцарські власті передали її в Австрію, і тепер вона зберігається у Віденському музеї патологоанатомії. Пам'ять про імператрицю Сісі живе в численних пам'ятках, творах образотворчого мистецтва, літератури, кінофільмах. Сьогодні її образ перетворився в тиражований елемент поп-культури і поширився далеко за межі Австрії. А фатальний напилок-заточка зберігається у Відні, в музеї імператриці Сісі, відкритому в 2004 р. у палаці Хофбург.
Стаття опублікована в журналі "Світ захоплень: Мисливство&Зброя" в № 3 за 2017 рік.