Доступний український переклад.
Напевно, у всіх любителів стрілецької зброї на теренах СНД згадка «НАТОвських» калібрів найчастіше породжує підсвідому реакцію порівняння їх з «нашими» патронами колишнього СРСР. Тому буде цілком логічно в рамках публікацій перенестися з табору «колишнього умовного противника» на інший кінець земної кулі і продовжити розповідь про прямі «конкуренти» західних армійських боєприпасів — вітчизняні патрони 7,62х39 та 5,45х39.
Попри те, що дати прийняття на озброєння радянських і натовських патронів трохи рознесені в часі, їх періоди паралельного «конкурентного» співіснування тривали протягом десятків років, породжуючи широкий ряд модифікацій і поліпшень як самих боєприпасів, так і систем озброєння більшості країн світового співтовариства. Ці боєприпаси отримали узагальнену неофіційну назву «проміжні», оскільки за своїми ТТХ вони представляють щось середнє між пістолетними і патронами для гвинтівок.
В СРСР після прийняття на озброєння автомата АК вітчизняний «проміжний» патрон отримав офіційну назву «автоматний».
Перші «досліди»
Зараз досить складно визначити відправну точку в історії створення проміжних патронів. Концепція зниження масогабаритних характеристик боєприпасів і зброї була актуальна у всі часи.
З появою у XIX ст. металевих патронів і організації їх масового виробництва для потреб збройних сил поширеною практикою було прийняття на озброєння карабінів під менш потужний укорочений патрон, розроблений на базі штатного гвинтівкового боєприпасу.
Ідея малогабаритного боєприпасу знайшла значне поширення в кінці XIX ст.
Під час переозброєння більшості країн зброєю зменшеного калібру під патрони з оболонковими кулями і бездимним порохом. Якщо більша частина країн взяла на озброєння патрони кал. 7,62-8 мм, то деякі держави обрали зовсім вже «малокаліберні боєприпаси кал. 6,5 мм: 6,5х51SR Arisaka (Японія, 1897 р.), 6,5x52 Carcano (Італія,1891 р.), 6,5x54R Mannlicher (Румунія, 1892 р., Нідерланди, 1895 р.),6 mm Lee Navy (флот США, 1895 6,5x54 Mannlicher-Schoenauer (Греція, 1903 р.),6,5x55 Swedish Mauser (Швеція, 1893 р., Норвегія, 1896). Звичайно, всі ці боєприпаси ніяк не потрапляли під визначення «проміжних», оскільки були прийняті в якості єдиних армійських патронів для гвинтівок і, згодом, для кулеметів.
Однак на загальному фоні це були перші штатні армійські малокаліберні патрони зі зменшеними габаритами.
Перші спроби створення самозарядної автоматичної зброї часто базувалися на ще більш екзотичних патронах, незвичайних як за зовнішнім виглядом, так і за внутрішнім устроєм.
Наприклад, у 1894 році мексиканський конструктор першої в світі самозарядної гвинтівки Мануель Мондрагон (Manuel Mondragon) спільно зі швейцарським колегою Едуардом Рубіном (Eduard Rubin) розробили варіант гвинтівки під зовсім вже «малокаліберний» патрон 5,2х68.
Одним з перших ідею створення патрона з поліпшеними балістичними характеристиками шляхом зменшення калібру для автоматичної армійської зброї зумів втілити російський конструктор Володимир Григорович Федоров. У 1911 р. він розробив самозарядну гвинтівку під штатний трилінійний патрон (7,62х54R), а вже в 1913 р. представив на випробування модель автоматичної гвинтівки під безфланцевий патрон 6,5х57 власної розробки.
Однак і цей патрон з великою натяжкою можна назвати «проміжним» в сучасному розумінні цього терміну, незважаючи на всі його позитивні властивості.
З початком Першої світової війни організація виробництва нових патронів стала неможливою, і в 1915 р. Федоров пристосував свою гвинтівку під японський напівфланцевий патрон 6,5х51SR Arisaka.
Незважаючи на те, що патрон 6,5-мм Arisaka був типовим гвинтівковим боєприпасом того часу, в рамках російського експерименту його умовно можна вважати проміжним на тлі досить габаритного штатного 7,62х54R.
Специфіка перших повітряних боїв І Світової війни із застосуванням ручної зброї змусила деякі країни запозичувати певні зразки стрілецької зброї на цивільному ринку. Так, англійці і французи озброювали своїх льотчиків самозарядними гвинтівками Winchester M1905 під патрон калібру .351 WSL (Winchester Self Loading, 9х35SR).
У сучасному розумінні цей боєприпас цілком можна вважати «проміжним»,тобто проміжним по потужності між пістолетними і гвинтівковим. Лише наприкінці війни з'явилися перші, спеціально розроблені проміжні патрони.
Наприклад, у Франції у 1918 р. один з творців ручного кулемета Шоша — конструктор Рибейроль (Ribeyrolle) — запропонував варіант автоматичної гвинтівки під розроблений ним повноцінний проміжний патрон 8х35SR, створений на базі .351 WSL.
До і під час Другої світової
Після закінчення Першої світової війни більшість країн з різних причин припинили роботи зі створення проміжного патрона. Багато держав знаходилося у важкому економічному положенні після воєнної розрухи і просто не мали можливості займатися перспективними розробками.
Молоді країни, такі як Польща, Чехословаччина, країни Балтії та інші, тільки почали створювати власні збройні сили з уламків колишніх імперій. Деякі змушені були провести повне або часткове переозброєння на нові гвинтівково-кулеметні калібри з урахуванням досвіду минулої війни. У 1924 р. Франція розробила патрон 7,5х58 Mle 1924 для заміни морально застарілого 8x50R Lebel, а в 1929 р. з'явилася його укорочена версія — патрон 7,5x54 Mle 1929.
У тому ж 1929 р. Японія бере на озброєння напівфланцевий кулеметний патрон 7,7x58SR Тип 89, який через три роки змінила модифікована версія Тип 92, а в 1939 р. на озброєння був прийнятий його безфланцевий варіант — патрон 7,7x58 Тип 99.
У 1929 р. Норвегія прийняла на озброєння потужний боєприпас 7,92х61. На початку 1930-х рр. Австрія, Угорщина та Болгарія прийняли озброєння посилений гвинтівково-кулеметний патрон 8х56R Mannlicher, розроблений на базі колишнього 8х50R Mannlicher.
У 1932 р. Швеція прийняла на озброєння кулеметний патрон 8х63. У 1935 р. на озброєння Італії надійшов новий кулеметний патрон 8x59 Breda, а в 1938 р. —гвинтівково-кулеметний боєприпас 7.35x51 Carcano.
Акценти в області розробки зброї зі зменшеними масогабаритними і балістичними характеристиками змістилися в той час в бік боєприпасів «пістолетних» калібрів.
Цей клас озброєнь, що отримав назву пістолети-кулемети, розроблявся як допоміжна зброя, а основними залишалися гвинтівки і кулемети під потужні патрони, розроблені наприкінці XIX ст.
На початку 1920-х рр. в СРСР деякими авторитетними військовими фахівцями висловлювалися міркування про заміну надто громіздкого» штатного гвинтівкового боєприпасу кал. 7,62-мм на новий патрон із зменшеним калібром та загальними габаритами.
В якості одного з претендентів на цю роль навіть висувався 6,5х51SR Arisaka, оскільки в країні був достатній досвід експлуатації і виробництва цього боєприпасу.
Однак у 1926 р. було прийнято тверде рішення залишити на озброєнні існуючий гвинтівковий патрон і проводити переозброєння армії в цьому калібрі.
В якості допоміжного боєприпасу був прийнятий 7,62-мм пістолетний патрон зразка 1930 р. (7,62х25 ТТ), призначений для використання з напівавтоматичним пістолетом (ТТ) і пістолетами-кулеметами (ППД, ППШ).
На початку 1920-х рр. роботи щодо створення проміжного патрона і зброї під нього проводилися тільки в Швейцарії.
Вже в 1921 р. Адольф Фуррер (Adolf Furrer) розробив патрон калібру 7,65х35, а трохи пізніше з'явився боєприпас фірми Солотурн (Solothurn) калібру 7,65х38. Однак швейцарські розробки незабаром були згорнуті, і до них повернулися вже після Другої світової війни, в кінці 1940-х рр.
Але розробки проміжних патронів в середині 1920-х рр. на цьому не закінчилися, і естафету швейцарців одразу перехопили німецькі конструктори, які тісно співпрацювали з ними в усіх сферах військових досліджень.
За роботу взялися відразу кілька фірм. У 1927 р. компанія «Рейнметалл-Борзиг» (RheinmetallBorsig) створила патрон 8х42,5 для власної конструкції Gewehr 28.
В тому ж році фірма DWM запропонувала свій експериментальний патрон 7х39 (код по каталогу DWM — 581).
У 1935 р. фірма Geco розробила патрон 7,75х39,5 для автоматичного карабіна конструкції Хайнріха Фолльмера — А35.
З середини 1930-х рр. патронна фірма RWS відпрацьовувала патрони 8,15х46 і 7х46. Однак всі перераховані зразки боєприпасів так і залишилися на стадії експериментів.
У 1938 р. до робіт проміжного патрона підключилася фірма Polte. Після аналізу і систематизації досвіду фірм DWM, RWS і Geco фахівці з Polte в 1939 р. представили два зразка експериментальних патронів — 8х45 і 7х45.
Незважаючи на широкий розмах експериментальних робіт по створенню проміжного патрона, німцям так і не вдалося закінчити ці розробки до початку Другої світової. У цьому їх випередили США, які 30 жовтня 1941 р. взяли на озброєння патрон зменшеної потужності 7,62х33 (.30 Carbine).
Новий боєприпас американської армії був розроблений на базі мисливського патрона .32 WSL (Winchester Self Loading), в якому довжина гільзи була збільшена до 33 мм і зменшений фланець, який виступав за межі корпуса гільзи. Для спорядження патрона 7,63х33 використовувалася нова оболонкова куля масою 7,1 г і спеціально розроблений порох з масою навіски 0,94 г.
Реалії затяжної війни на кількох театрах бойових дій змусили німців переглянути концепцію перспективного патрона. На перше місце була поставлена технологічна складова виробництва, що могло бути досягнуто за рахунок максимальної уніфікації зі штатним боєприпасом 7,92х57. Тому гільза і калібр стандартного армійського патрона були взяті в якості основи для подальших розробок.
У 1940 р. фірма Polte створила укорочену версію патрона 7,92х57 з довжиною гільзи 30 мм (7,92х30). Однакова донна частина патронів дозволяла використовувати існуюче патронне обладнання та технології з невеликими змінами, пов'язаними з меншою довжиною гільзи.
Після проведення серії випробувань довжина гільзи експериментального патрона була збільшена до 33 мм, і в 1942 р. патрон 7,92х33 під назвою Maschinenkarabinerpatrone S (Mkb.Patr.S) був відправлений на полігонні випробування з новими автоматичними карабінами Mkb.42(W) фірми «Вальтер» і Mkb.42(H) фірми «Хенель».
У тому ж 1942 р. нову зброю і патрони було відправлено на військові випробування на Східний фронт, а до 1943 р. експериментальні німецькі зразки вже потрапили в якості трофеїв в розпорядження радянських військових спеціалістів.
Позитивний німецький досвід з використання проміжного патрона і автоматичної зброї під нього підштовхнув вітчизняне військове керівництво до початку активних розробок власної зброї під проміжний патрон прямо під час війни.
Народження «проміжного»
Вважається, що відправною точкою в розробці вітчизняного патрона зменшеної потужності стала нарада Технічної ради і Народного комісаріату озброєнь, проведена 15 липня 1943 р. На ній були представлені зразки озброєння і проміжні боєприпаси німецького (трофейний автоматичний карабін Mkb.42Н і патрони до нього 7,93х33) та американського (самозарядний карабін М1 c патронами 7,62х33 (.30 Carbine)) виробництва.
Найбільший інтерес радянських фахівців викликав німецький комплекс «зброя–боєприпаси», і на підставі німецького досвіду було прийнято рішення про початок вітчизняних розробок в цьому напрямку. В рамках цих робіт передбачалося створення патрона з меншими габаритними та ваговими характеристиками і проектування під нього нових зразків індивідуальної зброї, що дозволяє замінити відразу два види стрілецького озброєння гвинтівку/карабін і пістолет-кулемет.
Крім складності створення принципово нової безфланцевої гільзи, дуже серйозним питанням виявився вибір калібру нового патрона. Вже до кінця липня 1943 р. головним конструктором патронного ОКБ-44 Е. М. Єлізаровим були представлені розрахункові характеристики експериментальних патронів в калібрах 5,6; 6,5 і 7,62 мм. Але з різних причин, головним чином технологічного та економічного характеру, було прийнято рішення про доцільність відпрацювання перших варіантів експериментальних патронів у калібрі 7,62 мм.
За попередніми розрахунками маса кулі зі свинцевим сердечником встановлювалася в 8 г, а загальна вага патрона в 17 г.
Одним з основних аргументів на користь вибору калібру 7,62 мм були побоювання незадовільною вбивчістю куль меншого діаметру, а також технологічні труднощі у виробництві спеціальних куль в малих калібрах.
До вересня 1943 р. ОКБ-44 були представлені два варіанти 7,62 мм патрони, один з яких, з довжиною гільзи 41 мм, був прийнятий на озброєння під позначенням «зр. 1943 р.».
Паралельно кілька збройових КБ приступили до розробки експериментальних карабінів під новий патрон. Але роботи з боєприпасами меншого, ніж 7,62 мм, калібру на цьому не закінчилися.
У 1944 р., вже в процесі виробництва патрона 7,62х41, ГАУ ініціює дослідні роботи, спрямовані на поліпшення його характеристик і додаткові дослідження кількох видів патронів в калібрі 6,75 мм, які були запропоновані видатними радянськими зброярами — заступником голови Техради НКВ В. Р. Федоровим і професором Артакадемії генерал-лейтенантом А. А. Благонравовим.
В ході цих робіт відпрацьовувались варіанти патронів 6,75-7,62 мм з гільзою збільшеної довжини і з кулями зі сталевим сердечником. За результатами тривалих випробувань восьми варіантів патронів калібру 6,75-7,62 мм протягом 1944-1947 рр. було прийнято остаточне рішення про припинення робіт в калібрі менш ніж 7,62 мм.
Тим не менш,одними з найважливіших результатів проведених досліджень стали остаточне доведення нового пороху марки ВУ (гвинтівковий, укороченого різання) і розробка кулі зі сталевим сердечником.
Нова куля з конічною хвостовою частиною і поліпшеною формою головної частини була прийнята до проміжного патрона в 1948 р. і згодом отримала позначення ПС.
Довжина кулі зр. 1948 р. була збільшена до 26,8 мм, порівняно з кулею зразка 1943 р. (з довжиною 22,8 мм). Довжина патрона була залишена без змін — 55,5 мм, а форма модернізованої кулі з більшим радіусом оживала і кращими балістичними характеристиками при збереженні довжини ведучої частини попередньої кулі змусила провести зменшення довжини гільзи на 2 мм — з 41 до 39 мм, після чого патрон «зр. 1943 р.» отримав всім звичні тепер габарити — 7,62х39.
Цей боєприпас став класичним прикладом проміжного патрона, а комплекс «патрон зразка 1943 р.» — «автомат Калашникова» на довгі роки перетворився в один із символів могутності СРСР в післявоєнні роки.
Патрон ПС
В СРСР військовий набій 7,62х39 отримав назву «7,62 - мм патрон зразка 1943 року з кулею із сталевим сердечником ПС» і скорочене позначення «7,62 ПС».
Патрон з біметалевою гільзою отримав індекс ГРАУ — 57-Н-231С, а боєприпас зі сталевою лакованою гільзою — 57-Н-231СЛ. Згодом позначення типу гільзи у маркуванні було спрощене, і патрон зі звичайною кулею зі сталевим сердечником отримав індекс 57-Н-231.
Технологія покриття латунню була запозичена в Німеччині, яка успішно застосовувала цей метод навіть при виробництві авіаційних боєприпасів. Її великим недоліком була підвищена шкідливість виробництва через застосування отруйних речовин (ціаністого калію, вуглекислої міді та ін.).
Повний цикл виробництва біметалевих автоматних гільз в СРСР було налагоджено лише в 1952 р., а з початку 1960-х рр. була відпрацьована і запущена в серійне виробництво технологія виготовлення сталевих гільз, покритих лаком зеленого кольору, що дозволило отримати значну економію дорогого томпаку.
Починаючи з другої половини 1960-х рр. сталева лакована гільза стала основною для спорядження патронів зразка 1943 р., і лише деякі типи патронів, споряджених спеціальними кулями (трасуючою кулею Т і кулею зі зменшеною швидкістю УС), продовжували випускатися в біметалевих гільзах.
Для 7,62-мм автоматного патрона був розроблений спеціальний трубчатий порох ВУ (гвинтівковий, укороченого різання), який згодом отримав позначення ВУфл (гвинтівковий укороченою різання, флегматизований). В 1970-ті роки вітчизняна промисловість освоїла виробництво нових порохів сферичного зерніння.
Цей вид має ряд серйозних переваг при використанні в автоматних патронах — високу гравіметричну щільність, підвищену прогресивність і високу питому теплоту горіння, а також високу технологічність виробництва.
В першу чергу новий тип пороху був використаний для спорядження 5,45-мм автоматних патронів, а з 1984 р. 7,62-мм патрони зразка 1943 р. також стали споряджати сферичним флегматизованим порохом на основі нітрогліцерину марки ССНф30/3,97.
Для спорядження автоматних патронів була прийнята куля зі сталевим сердечником довжиною 26,8 мм і вагою 7,9 г. Вона складалася з сталевої оболонки, плакованої з двох сторін томпаком, свинцевої сорочки і штампованого сердечника з м'якої сталі 10.
З 1989 р. кулі стали випускати з термопідсиленим сердечником з високовуглецевих марок сталей 65Г, 70 і 75. Після введення для спорядження автоматних патронів пороху сферичного зерніння в 1984 р. деякі патрони, випущені Климовським патронним заводом (№ 711),споряджалися кулями з уступом в донній частині.
Вважається, що такий конструктивний елемент усуває потрапляння дрібних зерен пороху між кулею і дульцем гільзи під час патронування. Проте кулі такої форми присутні далеко не у всіх патронах 711 заводу 1980-1990-х рр. випуску, а на деяких кулях цей елемент має мало виражений характер.
Патрони зразка 1943 р. з кулею ПС не мають спеціального кольорового маркування. Винятком є ранні партії патронів з кулями ПС, що випускалися в 1948 році, вершина яких забарвлювалася в жовтий колір.
На початку 1960-х рр. одночасно з переходом на сталеву лаковану гільзу Луганський патронний завод № 270 став застосовувати прозорий лак-герметизатор на стику кулі і дульця гільзи і по контуру капсуля. У 1962-1963 рр. для герметизації патрона ввели темно-фіолетовий лак, нанесений на місця стику дульця гільзи з кулею і по контуру капсуля, а з 1964 р. колір лаку-герметизатора змінили на червоний (з барвником кольору «бордо»), який став застосовуватися для патронів всіх типів.
Військові боєприпаси 7,62х39 укладаються в картонні пачки по 20 штук з подальшим розміщенням 33 пачок в сталевій оцинкованій, штампованій або завареній, металевій коробці. Дві металеві коробки укладаються в дерев'яний ящик з загальною кількістю патронів 1320 штук.
До кінця 1950-х, у зв'язку з активним застосуванням у військах карабінів СКС, також було розповсюджене закупорювання патронів у обоймах.
У довгасту картонну пачку вкладались споряджені дві обойми по 10 патронів в кожній, з подальшим укладанням у металеві коробки і дерев'яні ящики.
Загальна кількість патронів в обоймах в ящику було 920 штук.
Після переходу в 1960 р. на штамповані металеві коробки з захисним емалевим покриттям змінилися загальні габарити як самих металевих коробок, так і картонних пачок. Останні стали виготовлятися менших розмірів, а штамповані коробки, навпаки, дещо більших. З початком широкого застосування патронів зі сталевими лакованими гільзами Г, на початку 1960-х з'явився ще один тип закупорювання патронів — по 120 штук в спеціальні вологостійкі пакети.
Таке закупорювання дозволяло укладати патрони безпосередньо в дерев'яний ящик, без проміжної металевої тари. Відмінною особливістю патронів, призначених для закупорювання у вологонепроникні пакети, є захисне оксидоване покриття капсуля-запальника чорного кольору.
З 1988 р. допускається закупорювання у вологонепроникні пакети патронів усіх номенклатур і без захисного покриття капсуля.
Подача патронів у автомат АК і АКМ здійснювалася з секторних коробчастих магазинів із дворядним розташуванням 30-ти набоїв. Магазини ранніх випусків мали плоскі стінки і виготовлялися штампуванням із сталевого листа. Пізніше на бічних стінках магазину з'явилися ребра жорсткості для підвищення міцності.
У 1960-х рр. була випущена експериментальна серія алюмінієвих магазинів з масивними ребрами жорсткості по всій довжині бічних стінок. Мабуть, такі полегшені магазини були розроблені насамперед для повітряно-десантних військ. Однак магазини з м'якого алюмінію в процесі експлуатації виявили підвищену схильність до деформації при ударах і падіннях,особливо в спорядженому стані.
Цікаво відзначити, що магазини до АК, на відміну від кулеметних стрічок і дисків, не мали самостійного індексу в номенклатурі ГРАУ.
Лише для автомата АКМ був розроблений пластмасовий магазин з окремим індексом 6Л10. Цей магазин виготовлявся з матеріалу АГ-4 на основі модифікованого фенолформальдегідного сполучника і наповнювача скляних ниток), придатного для роботи в інтервалі температур від 196 до +200 за Цельсієм.
Для живлення 7,62-мм ручного кулемета Дегтярьова (РПД) застосовувалася металева стрічка на 100 патронів (індекс 56-Л - 327), складена з двох шматків по 50 патронів, з'єднаних між собою за допомогою патрона, вставленого в сполучні ланки при спорядженні стрічки.
Для зручності заряджання кулемета до одного з кінців стрічки прикріплювався наконечник, а до іншого — фальшланка, яка забезпечувала подачу останнього патрона в приймач кулемета. Споряджена стрічка вкладалася в круглу металеву коробку (індекс 56-ЖЛ-327), яка кріпилася в нижній частині ствольної коробки кулемета.
В 1961 р. для заміни кулемета РПД був прийнятий ручний кулемет Калашникова РПК, уніфікований з автоматом АКМ. Для живлення кулемета РПК були розроблені два типи магазинів — коробчастий і барабанний на 75 патронів.
Коробчасті магазини відрізнялися від магазинів АК і АКМ лише більшою ємністю. Вони так само спочатку виготовлялися із сталі, а пізніше — з пластика.