Коли живність стає дичиною

Першим теплим весняним вечором, гуляючи по парку з дратхааром, у ту малопомітну мить, коли сутінки переходять в ніч, крізь гомін міської метушні я раптом вловив клич невидимої зграї білолобих гусей, які летіли над сяючим електричним світлом Містом.

Ледве не зачіпаючи кінчиками крил дахи численних «свічок», йшли вони чітко на північний схід, в свої рідні холодні болотисті рівнини, ім'я яким — тундра. Темрява приховала від релаксуючих в парку городян (довгоочікуваний помітний вечірній плюс за Цельсієм озброїв їх насінням соняшнику і пивом, направивши в абордажну атаку на цей острівець природи серед моря асфальту і залізобетону) вираз обличчя чоловіка з красивою собакою біля ніг, який раптом немов скам'янів на півкроку і завмер, вдивляючись у небо... Власники лягавих зрозуміють, що це таке: так, це була вона — стійка. Спрямувавши в смоляне небо обличчя, прикрашене щасливою посмішкою божевільного, затримавши подих, я слухав Гімн весни! Лише коли міський шум повністю захопив ефір, ми зустрілися очима: я і мій волохатий напарник — єдині живі істоти у Всесвіті, які розуміють, що тільки що сталося. Я підморгнув йому, а він, як міг, посміхнувся у відповідь — хвостом, який через амплітуди і частоти своїх рухів став невидимим у темряві неосвітленого парку.

Заборонена весна

Продовжуючи наш моціон, я подумав, що через кілька сотень кілометрів цим Провісникам Весни варто було б стати значно обережніше, адже за невідомим і невидимим пернатим державним кордоном щосили чистяться й змазуються рушниці, купуються або споряджаються патрони, перевіряються на наявність протікання бувалі «заброди», йдуть дзвінки до мисливських господарств на предмет вільних куренів і вакантних ліжок у гостьових будиночках. І тут же пригадалася найоригінальніший щорічний жарт українського мисливського Інтернету: «відкривати» весняне полювання з 1 квітня. Але, на жаль, ставши на тернистий шлях зближення з цивілізованим світом, Україна ратифікувала Рамсарську, Боннську і Бернської конвенції, а також Конвенцію про охорону біологічного та ландшафтного різноманіття, спрямовані на міжнародну охорону тваринного світу, в тому числі і мігруючих птахів. І тому будь-яка легальне весняне полювання в найближчому майбутньому на українській території неможливе — на відміну від північних сусідів, які на міжнародні договори завжди хотіли класти з приладом, і не тільки в таких незначних питаннях, як охорона якихось там пташок-метеликів. Хоч на українській території за два з гаком десятиліття незалежності практично не було весняної охоти (два або три відкриття на кілька років, на мій погляд, не враховуються), але жити не озираючись на горезвісного «старшого брата», швидше за все, доля лише наших нащадків — і то поки невідомо, якого покоління. Тому багатьом відкритися навесні все ж хочеться — і зведення Держекоінспекції з сотнями протоколів на весняних браконьєрів тому доказ.

Дичина — це їстівні дикі птахи і звірі, на яких прийнято полювати

Однак ми закони намагаємося шанувати і тому змирилися з втратою весняного полювання на пернатих: гусей, селезня з підсадною качкою і тягу вальдшнепа. А хрестоматійні, так яскраво описані класиками мисливської літератури, полювання на глухариних і тетериних токах за будь-яких умов не могли б відбутися — ці види птахів вже давно занесені в Червону книгу України. Ще, як відомо, існує весняне трофейне полювання на бурого ведмедя. Але знову ж таки, у нашій країні найбільший сухопутний хижак знаходиться на межі вимирання: чисельність української популяції бурого ведмедя значно поступається популяції завсідників сесійної зали Верховної Ради. Тому весна для українського мисливця — час натаскування мисливських собак та відпрацювання навичок точної стрільби на стрілецьких стендах і стрільбищах. Та й фотополювання теж ніхто не відміняв: світанок на тетериному току з фотоапаратом часто набагато емоційніший здобуття малоїстівного весняного трофея. Але це було ще в минулому році. З 2016 р. період тиші в угіддях настає з 1 квітня. І вже які тепер жарти: з 01.04. по 15.06. навіть тренування з собакою у полі — під законодавчою забороною. І ось тут, в пору вимушеної бездіяльності, саме по собі виникло питання: а чим же «багатий» український мисливець? Легальне полювання на які види ссавців і птахів можливе в нашій країні? І найголовніше питання: а кого в принципі можна вважати дичиною або об'єктом полювання?

Дикі гуси в урбаністичному пейзажі (ліворуч) і в природному середовищі

Почнемо з головного. Що таке «дичина»? Не мудруючи лукаво, у словнику В. І. Даля знаходимо відповідні  визначення: «...тварини, в природному, дикому вигляді... птах, і притому їстівний, складова промислу мисливця.... у значенні дикої живності, особливо битої... червона дичина або дичина, краща, ділиться ще на крупну або лісову (всі види оленя), дрібну, болотну, лісову, льотну та ін. ...червона болотна, всі види бекасів». Таким чином, підводячи підсумок цим визначенням відомого луганчанина, дичиною будемо вважати птахів — тільки їстівних, і диких звірів, на яких прийнято полювати (роздобути цих звірів в битому стані — як раз і є метою мисливця). Розібравшись у визначеннях півторасотлітньої давності, починаємо з'ясовувати, на які види ссавців і птахів можна пополювати на території України у ХХІ столітті. Кого сучасне законодавство визначає об'єктом полювання, дичиною, мисливським видом? Загалом, даєш список з печаткою!

У пошуках списку

А не тут-то було! Офіційного списку мисливських видів ані в Законі України «Про полювання та мисливське господарство», ані в інших джерелах на сьогоднішній день просто не існує!!! Тому поняття «мисливські» та «немисливські» види зараз відбивають лише традиційні або природоохоронні погляди на той чи інший біологічний вид. Приклади традиційних поглядів: ну от не полювали ніколи українці на дроздів, як ті ж ласі на дичину італійці — і немає ніде в профільних документах навіть згадки про цих пернатих. Так само чибис, начебто, в тій же Франції бажаний трофей — а у нас чи мало не тотемний птах нарівні з білим лелекою. Недарма і відома народна чумацька пісня сипле прокльони групі цих архаїчних далекобійників, що заправили свою кашу «чаєнятами» — пташенятами чибису. Також в ряді районів українського Полісся бобра вважають неїстівним — «паганим», а в Прибалтиці копчений бобер — це відомий делікатес. І ось хоч убий — не згадаю, але точно хтось з друзів-мисливців ділився зі мною відомостями про гастрономічні переваги м'яса борсука. Тут вже, як мовиться, на смак і колір всі фломастери різні. Адже на сьогоднішній день вже достеменно відомо, що дійсно неїстівними з літаючих залишаються лише літаки, а з чотириногих — хіба що табурети.

Перепел — малий золотник, але дорогий

Природоохоронних факторів, які впливають на «мисливськість», я частково торкнувся вище — це птахи і звірі, чисельність або статус яких не дозволяють відкривати на них полювання. І, на жаль, з цієї причини ми втрачаємо більше, ніж отримуємо. Так, за останні роки в стан мисливських видів повернувся борсук звичайний — зате ми втратили сіру качку і дупеля. Паралельно з остаточною забороною весняної охоти з мисливських документів зник деркач. У Червоній книзі України його немає, і до відстрілу він не заборонений, але в той же час і полювання не дозволено. Справа в тому, що в старенькій Європі деркач — давно вимираючий вид, і виною тому інтенсивне сільське господарство, а точніше — високопродуктивна збиральна техніка, яка викошує не тільки стебла злаків, але і без того незначну європейську популяцію деркача. Ну, і на догоду євроідеалам наші мисливці тепер теж позбавлені цього цікавого, смачного і в той же час нелегкого трофеї полювання з собакою. Длубаючись у всіляких друкованих ресурсах, я раптом зловив себе на думці, що правова формула «дозволено все, що прямо не заборонено» має досить розпливчасте виконання щодо української полювання початку ХХІ століття. І ось чому. Полювати ми можемо тільки на ті види, які зазначені в дозволі на здобич, але при цьому існує цілий перелік заборонених до видобутку видів! Та мало того: в нашій фауні вистачає тварин, які начебто і можна було б віднести до дичини, але в регламентуючих документах про них — ні слова.

Наше розслідування

Отже, в рамках цієї статті нам доведеться провести ціле розслідування: хто ця сама «дичина», на яку таки можна отримати дозвіл на право видобутку. Адже, як відомо, однією з складових обов'язкової стопки документів, яку нам наказано законом брати на полювання, є дозвіл на право видобутку. Для звичайного мисливця цей документ має вид ліцензії або відстрільної картки. З ліцензією все, здавалося б, просто: вона видається на конкретний вид (а що стосується копитних, то найчастіше ліцензується конкретна статево-вікова група — дорослий самець, молодняк до року і т. д.). Виходячи з закону, за ліцензією відбувається полювання на кабана, лань, європейського і плямистого оленів, косулю європейську, лося, європейського муфлона, білку звичайну, бабака степового, звичайного бобра, борсука, куницю лісову та ондатру. У той же час ліцензії видаються відповідно до Лімітів використання мисливських тварин державного мисливського фонду на поточний мисливський сезон. Але якщо взяти ті ж Ліміти на сезон 2015-2016 рр., то може скластися враження, що ондатр в нашій країні практично стільки ж, скільки муфлонів, а білок немає взагалі. Так-так, цих самих рудохвостих стрибунців, які окупували навіть парки мегаполісів. Просто реалії такі, що кожна «дрібниця пузата» мисливським бюрократам не цікава. Так от, ондатра (ліцензій на яку в минулому сезоні видано аж 17 на всю країну, а точніше — в одне-єдине мисливське господарство на Львівщині) — цінний хутровий звір, який акклиматизувався у нас в 1944 р., явно недопромишляється. Ондатра давно стала в Україні фоновим видом: в будь-якому озерці, що має скільки-небудь значимі зарості рогозу, обов'язково мешкає кілька цих гризунів. Досить тихо посидіти на західному бережку з півгодини — і ось вже видно, як непосидюча недошапка поспішає до однієї їй відомої найсмачнішої рогозині, залишаючи на водному дзеркалі характерні бурі вуса мікрохвиль. Напрошується висновок, що взяти на себе працю порахувати наявне поголів'я ондатр на підконтрольній йому території зміг лише один мисливствознавець в країні. Сумно. А ось за підрахунками вчених, в Україні мешкає близько 200 000 голів ондатри. Таким чином, контроль чисельності тварини відданий браконьєрам, хижакам і туляремії — захворювання, між іншим, вражаючого не тільки гризунів, але і людей. Ну, і власників лайок зовсім образили — білки в лімітах взагалі немає. А це найцікавіша полювання, де від собаки потрібні справді найвищі робочі дані і навички. І ось ми заходимо в дрімучий ліс. Перекошена, явно з похмілля прибита табличка на узліссі говорить: «Картки відстрілу пернатої дичини і хутрових звірів». У цих темних хащах живе вся перната дичина та ссавці, чисельність яких дозволяє користуватися таким критерієм, як норми відстрілу на одного мисливця за світловий день. Почнемо наші блукання в цій темній частіше з няшних пухнастиків. Тут наш список, згідно закону, буде наступним: заєць-русак, європейський дикий кролик, єнотовидний собака, вовк, лисиця, шакал, кам'яна куниця, американська норка і лісовий тхір. А ось, нарешті, і самий замшілий бурелом, де зламаним ногам і списам немає числа — перната дичина. Вся заковика цієї категорії мисливських ресурсів нашої батьківщини в тому, що укладачі закону були досить далекі від орнітології, і ряд тверджень нашого базового документа часто суперечить систематиці птахів. Отже... Без перебільшення скажу, що водоплавна дичина — самий популярний і масовий об'єкт полювання по перу в Україні; та сама горезвісна «качка», з полювання на яку починається і мисливський сезон, і мисливська кар'єра в цілому у переважної більшості українських «мисливців». Так на кого ж ми можемо полювати, маючи на увазі водоплавну дичину? Качка, виключаючи терміни, пов'язані з медициною, морським справою і російськими ЗМІ, — вельми узагальнююче назва. Так, відповідно до сучасної систематики в орнітології, до сімейства качиних належить і «В - 52» пернатого світу — лебідь-шипун (полювання на якого заборонено з 1935 р., до речі), і дрібний, швидкий та верткий, як кордова модель, чирок-свистунок. Ну, і гуси з «посконними» крижнями-кряквами десь посередині. Але стоп! Наш закон поділяє качок і гусей! Причому поділяє стаття 19 — «Строки полювання». Тобто, згідно йому, качки і гуси відрізняються принципово. Гаразд, ліземо в систематику глибше. Качині — ще й підродина! Хм. Ну що ж, книжка у нас товста, розумна, сторінки щільні, перегортається повільно — о, знайшов! І хто у нас там? Ага: качки, пірнаючі качки і крохалі. Ой леле! Знову качки!!! Але ж серед переліку заборонених до видобутку качок в законі наведені, крім власне качок, також крохалі і кілька видів нирків! Авжеж. Висновок напрошується сам собою: морочитися при підготовці документів — не доля наших законотворців. Як то кажуть, і ці люди забороняють нам колупатися в носі! Та-ак, відправимо-но, від гріха подалі, том енциклопедії на своє місце — на полицю. Тому що заплутаємося ще більше. Відразу видно, що не дарма більшовики інтелігенцію вивели: вся ця псевдонаукова заум тільки на шкоду при тлумаченні наших спадкоємців тієї славної епохи — можновладців. Загалом, з 35 видів сімейства качиних (лебеді з гусьми — вони теж качині), перебування яких зазначено на території України, до відстрілу дозволені наступні.

 Ліцензійні пухнастики — борсук , ондатра та їх приятель бабак

Зі справжніх, річкових качок: крижень, шилохвіст, свиязь, широконіска, чирок-тріскунок, чирок-свистунок. Ще традиційно полюють на червоноголового нирка, а також чорнетей: морську і чубату. Ще, нехай і досить рідко, у нас, тим не менш, зустрічаються цілком дозволені для полювання турпан, морянка і синьга. З гусей здобувати можна три види: сірий гусак, гуменник і великий білолобий гусак. Ще серед великих водойм можна зустріти дозволену до видобутку велику поганку, або чемгу. Але смакові якості цього рибоїда такі, що, як каже один мій друг: «Що з чемги не готуй — виходить юшка!» Хто може стати легальною здобиччю в повних комарами плавнях і болітцях? Це всім відома лиска. Увага: інших пастушкових (таких, як водяна курочка, вона ж болотна курочка, водяний пастушок, погонич, а також погонич малий і погонич-крихта) в цьому році вивели з числа дозволених до видобутку видів. Так-так, на ту саму болотну курочку полювання нині заборонено. Тепер плавно переходимо до куликів, частина з яких має природоохоронний статус і занесена в Червону книгу України. Хто ж нам залишається для потіхи мисливської? Ну, зрозуміло, це бекас — майстер перевірки стрілецьких навичок кожного, хто наважиться ступити на слизьку доріжку плямкаючого, порослого ніжно-зеленою травичкою болітця. На прольоті поруч з ним, але в трохи більш сухих місцях, зустрічається гаршнеп; ну, і гріх тут не згадати мешканця лісу — вальдшнепа. На піщаних косах річок, а також на підсихаючих мулистих ділянках озер ми можемо зустріти травника, великого веретенника, великого уліта, турухтана, тулеса, чепуруна. Полювати на інші види ржанкоподібних заборонено. Особисто мені це просто смішно. Нарешті, чухаючи поїдені комарами місця, вибираємося на сушу. Ух, та тут теж є на кому душу мисливську відвести і делікатесами стіл заставити! Голуби, на яких дозволено полювати в Україні: припутень, сизий голуб, звичайна і кільчаста горлиці. Куроподібних, дозволених до видобутку в нашій країні, вибудуємо по зростанню — фазан, сіра куріпка, перепел.

Порожній патронташ — ознака вдалого полювання на бекаса

Ось, в принципі, і все. Більше ні на кого полювати в Україні не можна. І з кожним роком список мисливських видів стає все коротшим. Прикро, що антимисливські настрої все частіше виражаються у вигляді законодавчих актів. І знаменитий вислів французького біолога Жана Дорста: «Дичину знищує не мисливець, а бульдозер» регулярно забувається нашими ревними природоохоронниками. Що вже говорити про політиків! Мабуть, мисливці як електорат не особливо їм цікаві — за гречку не купиш. А ми, маючи недешеве хобі, є тією частиною соціуму, на якій тримається, в тому числі, і бюджет країни. Такі справи.

Стаття опублікована в журналі "Світ захоплень: Мисливство&Зброя" в № 2 за 2016 рік.