У Донецький край на фазана
Я, безумовно, не є першовідкривачем в області полювання на фазана в Україні, проте хотілося б поділитися з читачем своїми враженнями та переживаннями про такі полювання.
Мисливцем я став досить давно, близько 15 років тому, і з самої, так би мовити, зорі моєї мисливської кар'єри полювання на фазана захопило мене і стало одним з найулюбленіших. У пошуках цієї воістину королівської дичини я побував практично в усіх областях України (не довелось бувати поки хіба що в Закарпатті) - там, де фазан мешкає у вільних умовах і вільно розмножується. Я навмисно вказую на цю особливість — вільні умови мешкання і розмноження — оскільки, на мій погляд, процес відстрілу фазана, що вирощується у вольєрі та випускається на волю безпосередньо під час полювання відразу під постріл, ніяким полюванням не являється і називатися так не має права; це все одно що назвати риболовлею вилов риби сачком з акваріума в супермаркеті або музикою — діяльність Тіматі. Я ще можу зрозуміти, якщо вольєрний птах випускається для "натаскування" молодих собак, але це окрема тема, і, вважаю, щодо грамотності такого підходу і його права на існування консультуватися краще у професійних кінологів. Проте мені вкрай неприємно чути розповіді людей, які чомусь (не інакше, як внаслідок якихось нез'ясовних флуктуацій психіки) щиро вважають себе мисливцями, які хваляться фазаном, здобутим прямо в клітці десь в районі Броварів або під Білою Церквою.
На дикого фазана
Полювання, про яке хочу розповісти детальніше, проходило в Донецькій області. Не так давно мій друг Юрко для подальшого проходження служби був переведений з рідного Донецька в Київ; а оскільки я і сам відношуся до столичних жителів, це дало нам прекрасну можливість більше і тісніше спілкуватися, плануючи спільні полювання. Я вже декілька років підряд їжджу в донецькі краї з єдиною метою — пополювати на фазана. Полювання ці незабутні; і в міжсезонні, коли ціною неймовірних зусиль ми вимушені стримувати свою мисливську пристрасть десь в самому потаємному куточку душі, саме ці полювання тихими вечорами вириваються барвистим феєрверком спогадів. Можливо, це вік, а може бути, змінилося сприйняття. Але зараз для мене куди приємніше влаштувати друзям красиве, правильне полювання, ніж просто вдало пополювати самому. І ось в жовтні минулого року мені, нарешті, вдалося умовити шестеро приятелів виїхати на фазана в Донецьку область. Обрані й узгоджені вихідні, є підтвердження сторони, що приймає, закінчені недовгі збори. Думки біжать в скаженому темпі: документи, патрони, собачий свисток, "пташиний" жилет (так я називаю жилет зі вставками тканини помаранчевого кольору — при таких полюваннях завжди використовую і вам, дорогі читачі, теж дуже рекомендую), нічого не забути... У результаті все-таки забув собачий свисток... Ну гаразд. За декілька днів до виїзду підвернувся дуже вдалий варіант оренди мікроавтобуса — чудово, всім разом їхати набагато веселіше. І ось, завантаживши речі та собак, висуваємося в дорогу. 780 км в один бік в колі хорошої компанії пролетіли непомітно. Місто Шахтарськ — саме серце Донецького краю. Назва міста недвозначно пояснює, чим переважно зайнято його населення, вірніше, чим було зайнято за часів СРСР. Під ранок ми вже на місці, вирішуємо не робити перерви на відпочинок і відразу вирушати в поле. Невелика нарада, визначаємо місце, звідки починати, короткий переїзд. Розчохляють рушниці, собаки божеволіють, майже обриваючи повідець. Трохи заспокоїти тварину, дати охолонути, щоб нічого не накоїла зопалу. Вперед!
Почалося...
Невелика заросла балка, мій спанієль Саманта йде в пошук і буквально на першому повороті човника починає працювати. Птах є! Намагаюся підійти ближче і тримати собаку в полі зору. Несподіваний підйом, ляскання крил. Фазан злітає від мене у бік сонця, стає одноколірним. Кричу: "Курка! Не стріляємо"!. Метрах в п'ятдесяти від мене фазан робить повільний поворот, і я чітко бачу: ніяка не курка, а красень-півень в усьому своєму веселковому оперенні. Прикро. Перша робота собаки в сезоні по фазанові, красива робота — і так вхопити облизня. Але нічого, продовжуємо. Усі собаки в пошуку, просуваємося... Чагарники у балці стають все густішими, дерева вищими, зарослі щільнішими. Кут огляду усе менший. Намагаюся в заростях роздивитися білу спину собаки й по шуму гілок хоч якось зорієнтуватися. Зміщуюся лівіше до ледве видимого просвіту між деревами. Саманта подає голос — вірний знак, що працює по-зрячому, ось зараз має бути підйом. Необхідно зайняти зручну позицію, щоб бачити якомога більше у вузькому просвіті. Ляскання крил, крик півня що злітає, але метрах в п'ятнадцяти від мене й абсолютно з іншого боку кущів, проте летить в мою сторону. Спокійно підкидаю рушницю, зараз він з'явиться на чистому просторі практично у штик на мене, постріл легкий, і не таких стріляв. Але що це?! Постріл абсолютно з іншого боку, півень різко міняє траєкторію і, чисто битий, падає прямо мені під ноги. Як в пісні Розенбаума : "...Ай та постріл! Тільки пощастило знову не мені"! Стріляв мій кум Михайло, вітаю стрільця з полем. Він, задоволений, приймає вітання. Продовжуємо. Чую постріли на протилежному схилі балки, радісні крики: "Є!"! Зійшлися всі разом, кожен, перебиваючи інших, намагається розповісти про свої враження, описати постріли. Я стою трохи збоку, закурюю. Ось він, той самий момент, заради якого варто було долати відстані, витрачати час і сили на організацію полювання. Я бачу в очах друзів іскорки справжнього щастя, вони живуть цими переживаннями й в повному захваті від того, що відбувається. Трохи коригуємо маршрут, переходимо в іншу балку. Підіймається зграйка куріпок, Ігор встигає зробити вдалий дуплет, собаки виконують хрестоматійне подання — як за підручником. Браво! У наступній балці Антон з-під свого дратхаара вдало добуває вальдшнепа, а я анітрохи не менш вдало упускаю ще одного, відволікся на телефонну розмову. Усі йдуть вперед; ми з Самантою, забарившись на підйомі, трохи відстаємо. Прекрасна робота собаки уздовж невеликої ділянки очерету, як завжди несподіваний підйом, постріл, подача — і шикарний півень у мене в ягдташі. Ось і мені пощастило. У перший день запам'ятався ще один цікавий випадок. Чергова балка. Вибравшись вгору, очікую друзів, метрах в п'ятдесяти підіймається Міша, стає біля краю дерев, закурює і чекає мене. Варто зазначити: у Михайла немає досвіду полювання з лягавими собаками, а тим більше зі спанієлями, тому доводилось йому пояснювати, як видно по поведінці собаки наявність птаха. І тут, як за замовленням, Саманта прихоплює нижнім чуттям і починає працювати в невисокій траві. Михайло з подивом дивиться, як собака винюхує в метрі від нього — що тут може бути, адже трава майже вся проглядається? І тим несподіваніше для нього стає підйом півня прямо з-під ніг, ляскання крил, крик, це все в декількох десятках сантиметрів від обличчя — в якийсь момент мені навіть здалося, що півень при зльоті зачепив своїм хвостом Михайлів капелюх. Два швидкі постріли майже зливаються в один — мимо, ось же б.!!! Шкода, красивий був півень, з величезним довжелезним хвостом. Так, поквапився Михайло, хоча я на його місці й в такій ситуації теж би, напевно, промазав.
