Три сезони з ATA Arms

Більше десяти років я полював зі звичайними двостволками, абсолютно щиро вважаючи, що саме двоствольна рушниця є правильною зброєю для полювання. Але минав час, змінювалися і мої уявлення про те, якою має бути мисливська рушниця...

Людині зайнятій важко

знайти час на регулярні тренування; як результат — брак практики і прикрі промахи. Так було і в мене. Проаналізувавши ситуацію, я зробив правильні висновки і перед відкриттям сезону таки знаходив час на тренування в стрільбі по тарілках. Рівень зріс, я зрозумів специфіку і прийоми стрільби по цілі, що летить. Але так вже влаштована людина: незважаючи на те, що на стенді тарілки розлітаються на пил, під час реального полювання, коли серце готове вискочити з грудей, трапляються промахи через хвилювання і запал. Полювань в сезоні не так багато, як хотілося б, тому кожен промах запам'ятовується надовго. В такі моменти, коли з марно розрядженою двостволкою в руках проводжаєш поглядом птицю, що летить далі, ні-ні, та й закрадається думка: «Ех, мені б напівавтомат...». Але навіть якщо не враховувати промахи, то зайвий патрон у запасі (адже, згідно з правилами, в магазині напівавтомата може бути не більше двох патронів) якнайкраще відповідає специфіці наших південних полювань за перепелом, фазаном та куріпкою. Ще одним моментом, який змусив мене думати над оновленням арсеналу, є слабке місце, притаманне всім двостволкам: з них важко домогтися стабільного бою кулею. Будь-яка одноствольна рушниця буде стріляти точніше. Ні, звичайно ж, можна пристріляти кожен ствол окремо, але від властивої двоствольним рушницям звички «хрестити» нікуди не дітися. Тому при стрільбі по кабану, що біжить, мені доводилося тримати в голові одночасно точки попадання правого і лівого стволів та їх зміщення до і після дистанції, на яку ці стволи зведені. Враховуючи, що в наших умовах сама по собі поява кабана на мушці — явище не менш рідкісне, ніж вдале одруження, то можете уявити, який тягар відповідальності лежить на стрільці! Промажеш — колектив не зрозуміє. Загалом, все це і ще дещо змусило мене переглянути свої погляди і прийняти рішення про покупку напівавтомата.

Муки вибору

Але легко сказати: прийняв рішення купити. А що саме купити? Головне питання було — газовідвід або інерційний? Прихильників і супротивників кожної з цих систем вистачає, а спір між ними схожий на той, який виникає серед прихильників бензинових або дизельних автомобілів, любителів брюнеток чи блондинок, а також громадян, що надають перевагу запиванню горілки світлим або темним пивом. Коротше кажучи, суперечка давня і нескінченна. На збройовому ринку вибрати є з чого. Я багато читав, питав у знаючих, дивився, мацав, стріляв — та думав, думав, думав. Зупинився на рушниці з системою інерційного перезаряджання. Чому інерційна? Не хочу нікого переконувати (та й не ставлю таке завдання), але особисто мені, з технічної точки зору, інерційний механізм здається більш цікавим: він компактний, весь укладений в ствольній коробці, немає ніяких додаткових трубок, тяг і пружин — і, як наслідок, він простіший. Набагато простіший і догляд за ним. «Інерційка», як правило, легша, ніж рушниця з газовідводом, і її магазин вміщує більше патронів. Тому вирішено — «інерційка»! Залишилася справа за малим — визначитися з маркою і моделлю. Хоча, якщо чесно, з чим там було визначатися: відповідь була готова задовго до того, як я став серйозно думати про напівавтомати. Вже багато років цей напівавтомат успішно робив свою роботу і добре себе зарекомендував. Зрозуміло, це був Benelli. Але, як кажуть, є нюанс — це його ціна. Нирку продавати заради напівавтомата я б не став, отримання спадщини мені не світило, а надовго сідати на хліб з рибою після придбання теж не хотілося. Тому покупка відкладалася на невизначений час.

Випадкове знайомство

Допоміг випадок: якось я опинився в тирі, де відстрілювали, досліджуючи кучність бою кулями, якийсь напівавтомат. Дивлюся — з вигляду жадана Benelli, тільки от колір дерева якийсь незвичайний. Придивився — все одно не розумію: ніби як один в один «італієць», тільки напис на коробці інший. Запитав — виявилася рушниця турецької компанії ATA Arms, модель під назвою NEO12. Детально розглянувши рушницю, я з полегшенням зрозумів, що не дуже помилився з приводу Benelli: рушниця дійсно ну дуже схожа на «італійця» — точніше сказати, практично копія. За зовнішнім виглядом зрозуміло: схоже на те, що я хотів, але як же з самим головним, як вона стріляє? Чи буде вона в цьому відношенні хоча б трохи схожа на свій «прототип»? Слово за словом, розговорилися. Власник рушниці купив NEO12 з першої партії прибулих в Україну всього пару місяців назад, свій порівняно невеликий досвід оцінював захоплено: «Клас!». І вона легка, і прикладиста, і якість виготовлення і обробки деталей, за його словами, зовсім не турецького рівня, і збірка з підгонкою на висоті, і п'ять патронів 12/70 в магазині, плюс шостий в стволі, і стріляє більш ніж пристойно. На підтвердження своїх слів дозволив відстріляти серію по мішені. Я був приємно здивований, коли на дистанції 50 м при стрільбі стоячи дві перші кулі прилетіли в мішень в 5 см одна від одної, третя відірвалася сантиметрів на десять. Можливо, це була чиста випадковість, але зерно вже впало на благодатний грунт... Весь вечір був присвячений читанню результатів по пошуковому запиту NEO12. Виявилося, що (незважаючи на те, що в Україні торгова марка ATA Arms була ще новинкою) в Росії і Казахстані ці рушниці пройшли вже і вогонь, і воду, а тепер заслужено перебувають на етапі мідних труб. Вирішено — купую! 

Різна Туреччина

Човникова епоха залишила незгладимий слід у свідомості громадян, і ламати загальноприйняті уявлення про те, що турки нібито вміють робити тільки блискучі, дешеві, але неякісні і недовговічні речі, дуже важко. Іноді цю позицію з піною у рота відстоюють люди, які, самі про це не здогадуючись, живуть в будинку, побудованому турецькими робітниками з турецьких матеріалів, їздять на машинах, зроблених в Туреччині, і носять пошитий в Туреччині одяг відомих брендів. Що стосується збройової галузі, то, наприклад, найбільша з турецьких збройових компаній — МКЕ — була заснована в 1453 р., тобто за 73 роки до тієї дати, з якої веде свій літопис найстаріша з італійських компаній — Beretta. Сьогодні, будучи членом НАТО, Туреччина є одним з найбільших світових експортерів зброї з найширшим асортиментом — від легкої стрілецької до важкої артилерії і ракет. Компанія ATA Arms — один з лідерів серед турецьких виробників зброї для цивільного ринку. Історія цієї компанії почалася понад півстоліття тому і нерозривно пов'язана з талантом і наполегливістю людини по імені Селал Йоллу. Він був творцем перших, які масово вироблялися, турецьких гладкоствольних рушниць з горизонтально і вертикально спареними стволами, йому ж належить авторство і першого турецького напівавтомата. Заснована ним компанія Vursan Silah була настільки сучасним і успішним підприємством, що в 2002 р. і виробництво, і торговельну марку придбала група Beretta (до якої, до речі, входить і Benelli). Тепер Vursan Silah називається Stoeger Silah Sanayi і продовжує випускати, серед іншого, й інерційні рушниці, які Beretta Group під різними брендами успішно продає у багатьох країнах. У 1998 р., ще під час існування компанії Vursan, була організована ATA Аrмѕ Company, власниками якої, крім Селала, стали його сини Ялуз і Фатіх. Кошти, отримані від продажу Vursan, Селал і сини пустили на повне оновлення верстатного парку. Так ATA Аrмѕ Company отримала новітнє німецьке, італійське та японське обладнання (на якому, крім іншого, виготовляються і інерційні напівавтомати NEO12).

Інерційна ера 

Розроблений Селалом інерційний напівавтомат був представлений в 1992 р. Звичайно, Селал Йоллу не був відкривачем цього принципу дії рушничної автоматики. Лаври створення першого мисливського інерційного напівавтомата звичної нам конструкції з інерційною пружиною належать інженеру Бруно Чіволані, який в 1967 р. продав свої напрацювання Benelli. Дія патенту Чіволані закінчилася в 1987 р., але чомусь і сьогодні ми не бачимо великої кількості виробників, що випускають подібну зброю. Справа в тому, що, маючи ряд переваг порівняно із класичним газовідводом, інерційні рушниці вкрай вимогливі до якості обробки металу і точності дотримання допусків. Тож якщо в асортименті виробника є інерційний напівавтомат, то це своєрідний показник якості і рівня. У травні 2009 р. ATA Arms почала продаж нового інерційного напівавтомата NEO12.

Мій NEO12: перші випробування

Отже, я купив рушницю. І тоді, вже вдома, після покупки, мене почав точити черв'як сумніву. Так, я заплатив в два з половиною рази менше, ніж за Benelli, але чи не буде моя рушниця в два з половиною рази гіршою? Навіщо мені почерпнуті з Інтернету знання про те, яка пречудова компанія ця ATA Агмѕ, якщо моя персональна неповторна рушниця підкачає? З цими думками я і приступив до її огляду. На перший погляд, наче все в порядку: підгонка бездоганна, люфтів немає, якість обробки поверхонь нарікань не викликає. Сподобалося строге чорне матове покриття на ресивері з легкого сплаву, на якому відповідним загальному вигляду рушниці шрифтом нанесено назви моделі та компанії-виробника. Дерево ложі — нехай і простенький, але добре оброблений горіх з чіпкою насічкою в місцях хвату. В комплекті п'ять чоків. Перевірив — дійсно, в магазин поміщається п'ять патронів 12/70 (калібр рушниці — 12/76, але кому потрібні ці «магнуми»?), шостий в стволі. Попідкидав, рушниця виявилася легкою — всього 3200 грамів — і прикладистою. Можна, звичайно, попрацювати з гребенем приклада, але це суто індивідуально і не принципово. Ствол — 760 мм, оптоволоконна світлонакопичувальна мушка. Розташована на правій стороні ствольної коробки кнопка затворної затримки — велика і легкодоступна для пальців лівої, утримуючої, руки, відсікач у вигляді прапорця знаходиться в передній частині спускової скоби, а кнопковий запобіжник традиційно розташовується в задній її частині. Переконавшись у тому, що неприємних сюрпризів не виявлено, заспокоївся. Але вже в ліжку раптом прострелила думка: а як же вона буде стріляти? Раптом виявиться, що «ніяк»? Ніч, зізнаюся, була безсонною... 

Перша примірка

Купив я свою рушницю в серпні, за кілька днів до відкриття полювання. На вечірню зорю в очерети виходив з зачохленою рушницею, не хотів попередніх розпитувань. Політ був слабкий, але, збивши єдиним пострілом чирка, я заспокоївся і, повернувшись затемна до компанії, рушницю свою вже не ховав. При світлі багаття рушницю не дуже-то і розгледиш, тож детальний огляд і випробування з пристрастю товаришами були відкладені на завтра. Як зазвичай, на відкриття зібралася велика компанія, і хтось привіз машинку для запуску і ящик тарілочок в 500 штук. Загалом, обкатка рушниці проходила на стенді. Стріляли всі — хто і скільки хотів. Я не знаю, скільки пострілів було зроблено — я не рахував, бачив тільки, як спустошувалися патронні коробки. Спочатку думав: «Тільки б не заклинило». Потім, після пари сотень відстріляних куль: «Коли ж воно вже заклинить?» Але «турок» справно перетворював тарілки в пил, бадьоро випльовуючи стріляні гільзи. Перерви робилися тільки для охолодження ствола. Затримок у стрільбі не було.

Мій досвід

Затримок і відмов не було і за всі три сезони експлуатації рушниці на самих різних полюваннях в самих різних погодних умовах. Ні, брешу — одна все-таки була: протягом одного з самих перших полювань, коли ще до кінця не вивчив рушницю. Стояв в очереті в очікуванні качки, довго стояв. Від нудьги натиснув кнопку подавача, хотів подивитися, що буде. Подивився... Коли налетіла зграя, був всього один постріл — і, природно, промах. За три роки я надивився скептичних поглядів і наслухався іронічних оцінок. Бував у різних мисливських колективах, але картина приблизно однакова: "Це шо, "турок"? I шо? Стріляє? I як?» Ну і все в такому дусі. У відповідь на такі питання даю рушницю в руки і кажу: «Дивіться самі». Абсолютно всі відзначають досить малу вагу рушниці, і це незважаючи на довгий 760 мм ствол. Відповідно, виникає питання про віддачу. Відповідаю, що віддача — в силу того, що частина її енергії йде на перезаряджання, — у NEO12 дуже комфортна. Розповідаючи про рушницю, попереджаю, що патрон з навіскою у 24 г може і не перезарядити. Якщо хто запитує, що це за навіска така 24 г, відповідаю, що це неважливо, тому що такі «специ» зазвичай запитують лише для того, щоб запитати. Ті, хто в курсі, що таке навіска у 24 г, самі знають, що такі патрони на полюванні майже не застосовуються, а тому проблем з ними просто немає. Але, до речі, заради справедливості скажу: зі своєї ATA Arms такими набоями я якось заради інтересу стріляв — пачка «дев'ятки» Remington Premier International Target Load була відстріляна без найменших проблем, з чітким перезарядженням і екстракцією. На питання, якими патронами рушниця стріляє краще, а якими гірше, відповідаю, що не знаю. Насправді, дійсно не знаю — не вивчав, не перевіряв, не порівнював і не буду. Знаю, що досі рушниця стріляла однаково добре будь-якими патронами, які я використовував. Показники по кучності, щільності осипу і різкості мене цілком влаштовували. На сьогодні я впевнений, що мій всеїдний NEO12 «перетравить» будь-які патрони, які будуть в мисливському магазині, в моєму патронташі, у мого товариша-мисливця. Природно, після відповідей на питання особливо допитливим дозволяю постріляти. Одного разу в кінці сезону, коли рушниця, каюсь, була пару тижнів не чищена, їй знову довелося пройти жорсткі випробування. По тарілочкам з неї стріляли кілька людей. Поспіль було зроблено 250 пострілів — повних 10 коробок набоїв. Останній стрілець скаржився, що йому було некомфортно тримати рушницю через гарячу цівку. До ствола взагалі було неможливо доторкнутися, затвор до самої рукоятки був вкритий кіптявою. Рушниця не підвела жодного разу. Після такого знайомства я чомусь не бачив жодного розчарованого або навіть незадоволеного мисливця. Скепсис відразу кудись зникав, і далі слідували питання: де і за скільки? А дізнавшись ціну, люди дивувалися ще більше. Природно, власники «Бенеллі» і «Беретт» під час таких «презентацій» особливого захоплення не виражають: ну, це і зрозуміло — люди такі гроші віддали. Але і обґрунтованої критики я від них не чув. Мій напівавтомат здатний робити абсолютно все те саме, на що здатна їхня зброя, а якщо згадати п'ятий патрон у моєму магазині — то й значно більше. Загалом, кожен вибирає по собі...

Короткі підсумки

За три сезони полювання були здобуті і всілякий птах, і заєць, і лисиця. На копитних я полюю з нарізним, хоча в найближчих планах є бажання придбати до свого NEO12 короткий — під кулю — ствол. Пару слів про механізм перезаряджання. Багато разів свербіли руки повністю розібрати рушницю — природно, з благородною метою обслужити механізм; ну, і разом з тим подивитися, як він побудований. Але як тільки брався витягувати рукоятку затвора (там потрібно докласти зусилля), ловив себе на думці: навіщо? Навіщо туди лізти, якщо там все працює?! Може, я і не правий, але вважаю, що якщо немає проблем, то не треба їх вигадувати. Ось так за три роки я свій напівавтомат жодного разу повністю і не розбирав. При чищенні відводжу затвор у заднє положення, витираю дзеркало затвора і ствольну коробку зсередини. Підсумовуючи свою невелику розповідь про напівавтомат ATA Arms NEO12, скажу, що рушниця мене цілком влаштовує, і міняти її немає ніякого бажання. Чого і вам бажаю. Ні пуху, ні пера!