Облава на кабана

Полювання спрадавна було справжнім чоловічим заняттям; і хоча зараз його цінність, як засобу здобуття харчування та одягу нівелювалася, все ж гени знову і знову звуть "мисливців за вдачею" в поля. Полювання дає нам рідкісну можливість відволіктися від усього цього, згадати, що живемо ми не лише... 

З кожним днем життя висуває до нас все більше вимог, проблем навколо нас теж стає все більше. Полювання дає нам рідкісну можливість відволіктися від усього цього, згадати, що живемо ми не лише у шаленому світі закритих просторів і незлічених потоків інформації. Ми шукаємо та отримуємо нові відчуття від спілкування з природою. Враження від цього розбурхують нашу пам'ять ще довгий час, ми переглядаємо фотографії лісових пейзажів, друзів-мисливців, трофеїв, наново переживаємо приливи адреналіну і гострі моменти при вистежуванні й здобичі звіра.

Українські реалії

Сучасна ситуація із полюванням на звірів в Україні навіває смуток. Згідно з Наказом Мінприроди "Про затвердження лімітів добування (відстрілу, відлову) диких парнокопитих та хутрових звірів і встановлення норм відстрілу інших мисливських тварин", в мисливський сезон 2011-2012 рр. на відстріл основних для нашої країни видів — косулі й кабана — було видано 7 624 і 11 370 ліцензій відповідно. У європейських же країнах чисельність тварин, що щорічно добуваються, більше в рази, хоча, наприклад, для мешкання тієї ж косулі, там значно менше відповідних угідь, ніж в Україні. Для ілюстрації приведемо дані про популяцію косулі в європейських країнах і чисельності здобутих тварин за 2005 р. (Estonian Journal of Ecology, 2009, 58, 3, 169-180, Roe deer population and harvest changes in Europe) (див. таблицю 1). Як бачимо, про такі об'єми нам можна тільки мріяти — від наших реалій вони відрізняються навіть не в рази, а на порядки. Аналогічна ситуація і з кабаном: в Чехії його добувається понад 120 тис. особин на рік. Напрошується риторичне питання: невже наші умови для цих видів настільки гірші? Не відкрию секрет, якщо скажу, що найстрашніший бич нашого мисливського господарства — безгосподарність. Як наслідок, не ведеться боротьба ні з хижаками, ні, тим більше, з браконьєрами, оскільки це набагато складніше. Якщо подивитися, як розподіляються ліцензії по видах господарств, то на сезон 2011-2012 рр. (див. таблицю 2) Неважко оцінити ефективність ведення мисливського господарства. Той же УООР має в користуванні 71% угідь, тоді як ліцензій має 21-22%. Держлісагенства при площі угідь в шість разів менше має стільки ж ліцензій, скільки й УООР. Господарства, позначені як "інші", тобто приватні, мають приблизно стільки ж угідь, скільки й Держлісагенство, але при цьому ліцензій мають у два рази більше. Питання ефективності ведення мисливського господарства і поточна ситуація з ним в Україні — тема окрема і болюча; приведені дані просто ілюструють, наскільки у нас все погано, і як добре б могло все бути, якби хтось, нарешті, почав хоч щось робити. Не намагаюся закликати до будь-яких радикальних заходів відносно перерозподілу угідь, але кількість доступних ліцензій в секторі "Інші" при площі, меншій в рази, будь-яку людину просто наводять на роздуми: чому так? Отож, там мисливським господарсвом якось займаються? Поки ж більшість таксацій проводяться лише на папері, внаслідок чого, ліцензії часто отримують господарства, що не володіють навіть мінімально припустимим для початку полювання поголів'ям звіра. У результаті, ми, мисливці, з кожним роком отримуємо все більше "порожніх" полювань і "розводів" з боку нечистих на руку господарств, де звіра немає, але ліцензії на його відстріл щосили продаються. Повернемося, проте, до хорошого, тобто до самого полювання. Як не сумно усе сказане вище, проте є ще господарства, де звіра не лише можна побачити, але і на нього пополювати. Є такі й в УООРі, і серед державних мисливських господарств, і вже, звичайно ж, серед приватних, причому серед останніх багаті живністю господарства зустрічаються все частіше. Це і не дивно: підтримка популяції звіра, на належному для проведення полювань рівні, вимагає величезних капіталовкладень (це і корм, і охорона, і транспорт, і паливо, і багато  іншого), що для фінансування з держбюджету (принципи розподілу якого в нашій країні ще більше сюрреалістичні, ніж фільми Давида Лінча), абсолютно нереально.

Колективне полювання на копитних

Колективне полювання на копитних — традиційний вид полювання, який завжди практикувався і в Європі, і на території колишнього СРСР. Об'єкти полювання теж традиційні: косуля, кабан, олень, у минулому і, можливо, в майбутньому — лось. За часів СРСР такі полювання не були часті для простого мисливця. Ліцензії розподілялися між окремими колективами, і було великою удачею взяти участь в такому полюванні, а ще більшою — добути звіра й уславитися серед друзів влучним стрільцем. Улюлюкання загоничів примушувало серце стрільця на номері прискорено битися в очікуванні виходу звіра. А коли виходив звір, наставав ще і момент особливої відповідальності, адже полювання колективне, і якщо влучив, то трофей колективний, а якщо промазав або, не доведи Господь, зробив підранка, то і відповідальність колективна. Сучасне заміське полювання на копитних часто проводиться збірними колективами, які формуються мало не на порозі господарства, але частіше це спланований задовго до полювання виїзд згуртованої команди. Якщо такі полювання колектив проводить усього лише кілька разів на рік, то кожне з них — свято. Часто доводиться їхати за багато сотень кілометрів, тому, саме по собі, полювання в його тривіальному виконанні вже багатьом не цікаве, адже участь мисливця в такому полюванні обмежена стрілецьким номером і мисливською удачею : вийде звір або не вийде. Буває так, що раз по раз звір не виходить на стрільця, від чого стає відверто тужливо. А якщо результат полювання вимірюється наявністю трофея, то після "порожнього" полювання те, що полювання таки відбулося, абсолютно не відчувається. Тому, на мій погляд, місце колективним полюванням на копитних саме серед свят. Власне, така трансформація вже і сталася в Європі — на "святковому" полюванні гармонійно об'єднані й зустріч друзів-однодумців, і спілкування з природою, і саме полювання, і, якщо повезе, трофеї. У подібних умовах є місце дотриманню різноманітних традицій і народженню нових. Ну, і куди ж без спільного "званого обіду"?

Підготовчий етап

Варто також згадати про "бюрократичну" частину колективних облавних полювань; адже результат полювання, його успіх і отримані відчуття багато в чому залежать від того, наскільки грамотно і ретельно це полювання було організоване. Зазвичай, при плануванні колективного полювання на копитних з виїздом в якесь господарство встають наступні питання: На якого звіра і в якій кількості видані ліцензії? Який статево-віковий склад і розміри тварин, що добуваються? Які санкції (штрафи) за здобич тварин, що не входять в перелік дозволених до відстрілу? Яка вартість трофея (у тому числі — залежно від розміру, віку, трофейних якостей і тому подібне)? Що ще входить у вартість трофея (чи доведеться, окрім бланка ліцензії, додатково оплачувати роботу єгерської служби, платити за надання загоничів, собак, спеціалізований транспорт, оброблення трофея і тому подібне)? Які умови оплати полювання (що оплачується завжди незалежно від того, чи був виставлений звір, а що тільки за фактом здобичі звіра)? Чиї загоничі (часто господарства нав'язують своїх в обов'язковому порядку, але великий колектив може ганяти сам — це і спортивніше, і цікавіше, і дешевше, але часто складніше, оскільки місцеві загоничі краще знайомі з угіддями)? Які санкції за підранків і який порядок добору? Які обмеження за регламентом проведення полювання (мисливські господарсва встановлюють свої порядки проведення полювань, де присутні різного роду обмеження, про які корисно знати заздалегідь, щоб потім не виникало сюрпризів)? Не останнім є і питання безпеки на колективному полюванні. Документом що регламентує тут є Наказ Мінагрополітики № 549 від 17.10.2011 "Про затвердження Положення про правила проведення полювань, поводження зі зброєю та порядок видачі ліцензій на добування мисливських тварин". Згадаємо його основні положення (які, як не дивно, дуже часто ігноруються, що іноді призводить до найгірших наслідків). Зброя заряджається і розряджається ТІЛЬКИ на стрілецькому номері. Ні за яких обставин стрілець не повинен сходити з номера із зарядженою зброєю — якщо тільки це не здійснюється з дозволу розпорядника полювання (Тут, ймовірно, доречно позаздрити власникам мисливської зброї торгової марки Blaser, у якого реалізована можливість зняти ударник з бойового взводу при патроні, що залишається в патроннику. Проте поза номером патронник обов'язково має бути порожній! - Прим. ред.). Зброя ні за яких обставин не повинна спрямовуватися у бік людей — направляти її слід або у бік передбачуваної появи дичини, або в землю. Стрілець залишається на номері до закінчення загону та ні за яких обставин з нього не сходить — ні до убитого звіра, ні до підранка, ні навіть у разі гострої потреби. Якщо підранок пішов, то добір його організовує тільки розпорядник полювання, який і вирішує, хто бере участь в доборі, куди йде і що робить. Стріляти уздовж стрілецької лінії та за межами свого сектора забороняється. Стріляти по нечітко помітній цілі забороняється. Стріляти сегментарними снарядами по копитним (дріб, картеч) забороняється. Стріляти круглою кулею, що має підвищену імовірність рикошету, на облаві забороняється. Усі загоничі обов'язково повинні носити на облаві жилети яскравого забарвлення (переважно — помаранчевого). І нехай це не прописано в нашому законі, але також украй бажано — в Європі, наприклад, це загальноприйнято для колективних облавних полювань — виконувати наступні рекомендації: Одяг стрільців повинен мати яскраві елементи, щоб на стрілецькій лінії була можливість добре бачити положення один одного (звір бачить усі кольори у вигляді чорно-білих відтінків, тому не треба боятися яскраво-помаранчевих вставок в одязі — вони не лякають тварину). Порогові обмеження по калібру та енергетиці нарізної зброї : калібр кулі повинен складати не менше 6,5 мм (.264-і калібри й вище), залишкова енергія кулі на дистанції зі 100 м повинна складати не менше 2000 Джоуля. Застосування менш потужних калібрів може призводити до прикрих підранків. За межами стрілецького номера затвор зброї має бути відкритий, щоб учасники полювання могли бачити, що зброя розряджена.

Об'єкти полювання

Об'єктами колективних полювань на копитних в Україні є косуля, плямисті й благородні олені, кабан. Найчастіше це косуля або кабан — зважаючи на достатню рідкість і дорожнечу ліцензій на відстріл оленів. Косуля на облавному полюванні — досить простий трофей. Якщо вони є в достатній кількості, то косулі під загоничами досить "тупо" виходять на стрілецьку лінію і часто стають здобиччю мисливців. Якщо стрілки на номерах поводяться тихо, то косулі іноді підходять до них практично впритул. Стрільба косуль на облаві не особливо цікава, а часто навіть шкідлива для самих угідь — в зимовий час, коли проводяться облавні полювання, самці косуль вже не носять рогів, внаслідок чого візуально розділити самців і самиць практично неможливо; а якщо гине самиця, то, з великою вірогідністю, загинуть і її дитинчата-цьоголітки, та і весною приплоду вже точно не буде. А ось навесні й літом індивідуальне полювання скрадом на самця косулі може принести мисливському господарству хороший дохід практично абсолютно без ризику завдання шкоди популяції.Основним же об'єктом колективних полювань на копитних є кабан. Це, безумовно, дуже бажаний трофей для мисливця. Щобільше, по-справжньому "звіровим" мисливця починають величати, лише коли він добуде свого першого кабана. Кабан — сильний, швидкий, розумний і полохливий звір. Саме з цієї причини йому вдається виживати навіть в найнесприятливіших умовах. Для мисливця кабан — досить важкий об'єкт полювання, оскільки дуже рухливий і може проходити величезні відстані. Кабан має дуже гарне чуття і слух, тому поводитися на стрілецькій лінії треба украй потайно. Поранений кабан дуже агресивний, тому при доборі підранка слід бути дуже обережним. Період проведення облавних полювань (майже скрізь це жовтень-грудень/січень) накладається на період гону (листопад-січень). У цей період статевозрілі самці (сікачі) приєднуються до сімей. У денний час, коли проводяться полювання, сім'я (гурт) кабанів, що складається, зазвичай, зі статевозрілої альфа-самки (головна свиноматка — така, свого роду, "Алла Борисівна Пугачова" кабанячого клану), декількох статевозрілих самиць, підсвинків і цьоголіток, знаходиться на відпочинку, самці теж розташовуються поблизу. Коли сім'я чує загоничів, то, у більшості випадків, самці втікають самостійно, а гурт, очолюваний альфа-самицею, йде окремо. Поведінка гурта під загоничами цілком визначається поведінкою альфа-самиці; куди і як вона піде, туди посуне і гурт. У переважній більшості випадків в маршовій колоні гурта, що рятується втечею, першою йде альфа-самиця, потім інші статевозрілі самиці (які можуть бути такого ж розміру, як і альфа), потім підсвинки з цьоголітками, і у хвості також можуть бути статевозрілі самиці. Самець, навіть якщо і рухається разом зі стадом, то, зазвичай, відстає від нього і йде "разом, але окремо". Якщо загоничі працюють грамотно та особлива паніка серед тварин не відчувається, то лінію стрільців гурт перетинає не відразу : спочатку — уся процесія, пропускаючи вперед начальника, зупиняється і вперед просувається альфа-самиця. Увесь гурт може відстати в очікуванні "сигналу" на десятки метрів, залишаючись непомітним для стрільців. Якщо альфа вирішує, що перехід буде безпечним, то вона подає сигнал — і увесь інший гурт негайно спрямовується в місце прориву. Якщо головна свиноматка перетнула стрілецьку лінію, гурт, що прямує за нею, вже не зупинити й не звернути; усі кабани підуть за альфою, як 300 спартанців за Леонідом — навіть якщо почнеться щільна стрільба. У загоні ж часто свиноматка, що веде гурт від загоничів, зупиняється, повертаючись назад у бік загоничів, перевіряє обстановку, потім повертається до гурту і веде його далі. Нині українські мисливські господарства часто встановлюють жорсткі статево-вікові обмеження, забороняючи стріляти великих особин, а також статевозрілих самиць. Сенс подібних обмежень полягає в тому, щоб по можливості, зберегти тварин, які навесні могли б дати потомство, — адже для популяції найменш шкідливим є вилучення цьоголіток (вік — до 1 року) і підсвинків (до 2 років). За порушення обмежень передбачені великі штрафи. Штрафи за альфа-свиноматку просто величезні — і це абсолютно справедливо і виправдано, тому на полюванні слід бути дуже уважним і зібраним, щоб своєчасно розрізнити, яких особин можна стріляти, а яких не можна ні в якому разі.

Зброя для облавного полювання

Для облавних полювань може застосовуватися як гладкоствольна зброя, так і нарізна. З гладкоствольної стріляють тільки кулями. Облавні полювання динамічні, дуже часто доводиться стріляти у звіра, що біжить. З огляду на те, що умови стрільби не придатні до точного прицілювання (рух, стрільба з рук, нервова напруга), зброя і патрон повинні забезпечувати високу зупиняючу дію, а також можливість влучити, як можна точніше. Зупиняюча дія кулі пропорційна її поперечному перерізу, масі й квадрату швидкості, та характеризує здатність кулі покласти звіра на місці якнайшвидше. Важлива саме зупиняюча дія кулі, а не просто кінетична енергія; звір має бути не просто смертельно поранений, а і, по можливості, убитий, на місці, інакше росте ризик відходу підранка, який згодом може бути й не знайдений, але оплатити його із загальної каси колективу точно доведеться. Гладкоствольна зброя має високу зупиняючу дію завдяки важкуватості й великому діаметру куль. Боєприпаси до нарізної зброї настільки різноманітні, що вищезгадані рекомендації (у багатьох європейських країнах, до речі, ця рекомендація має законодавчий характер) до вибору калібру куль не менше 6,5-7 мм і енергії на 100 м не менше 2000 Джоуля відповідають багато типів боєприпасів. Проте, наслідуючи принцип отримання максимально можливої зупиняючої дії, з боєприпасів з рівною або схожою дульною енергією вважати за краще слід той, який має більший поперечний діаметр кулі і споряджений кулями більшої маси. За інших рівних умов за зупиняючою дією 8-мм калібри кращі .30-х (7,62-мм), а 9.3-мм калібри краще 8-мм. Незважаючи на більш високу зупиняючу дію куль гладкоствольної зброї, точність її залишає бажати кращого. Завжди вважалося, що задовільний бій рушниці гладкою кулею характеризується поперечником розсіювання 15-20 см на дальності 50 м; проте, така технічна купчастість, "помножена" на помилку прицілювання стрільця, легко відносить точку попадання кулі за межі зон, що дозволяють покласти звіра на місці. Трохи полегшують ситуацію коліматорні та оптичні приціли, що дозволяють полегшити прицілювання і скорегувати точки прицілювання і попадання. Проте, в силу низької початкової швидкості кулі постріл з гладкоствольної зброї "повільний", що збільшує час дії на постріл різних чинників, залежних, як від стрільця, так і від цілі, — стрілець може хитнутись, ціль може пересунутися. При стрільбі з гладкоствольної зброї по рухомій цілі стріляти необхідно з упередженням, а швидко і точно визначити його потрібну величину досить важко. Численні турніри серед мисливців зі стрільби по мішені "кабан, що біжить", з особистої мисливської зброї показали, що загалом і в цілому точність влучання з гладкоствольної зброї досить невелика, тому вірогідність отримання підранка з гладкоствольною зброєю залишається високою. Інакше справа йде з нарізною зброєю. При підборі боєприпасу з адекватною зупиняючою дією, нарізна зброя перевершує гладкоствольну за усіма параметрами. Згадаємо ту ж Європу, де в деяких країнах полювання на копитних з гладкоствольною зброєю взагалі заборонене. Нарізна зброя дозволяє вистрілити точніше, оскільки при стрільбі по рухомій цілі на облавних дистанціях упередження майже не потрібне, технічна точність (купчастість) в рази перевершує аналогічні показники гладкоствольної зброї — а це запорука зниження вірогідності підранка. Саме цього ми домагаємося: звір має бути здобутий максимально швидко. З калібрів, формально відповідних для полювання на кабана на облаві (згідно вже згадуваних порогових критеріїв), лінійку знизу обмежують 6,5х55 Swedish Mauser і 6,5- 284. З переліку .30-х калібрів (7,62 мм) випадає 7,62х39 – як непридатний, оскільки на дистанції 100 м його куля має енергію менше ніж 2000 Джоуля. Окремо варто зупинитися на прицільних пристосуваннях. Для облавного полювання кращими є прицільні пристосування, що дозволяють прицілитися швидко. Деякі карабіни та штуцери мають відкриті прицільні пристосування у вигляді так званої планки "баттю" (battue), що дозволяє виконати швидке прицілювання на короткій нозі. З оптичних прицільних пристосувань дуже зручні коліматорні приціли. З оптичних прицілів слід віддати перевагу прицілам невеликої кратності — у них велике поле зору, завдяки чому виходить швидко "захопити ціль на супровід". Звичайно це приціли з мінімальною кратністю 1х-1, 7 х. Менш зручні приціли з мінімальною кратністю 2,5 х; в окремих випадках, коли кабан рухається в гущі трави або кущах, то навіть кратність 2,5 х може виявитися занадто великою, оскільки не дозволяє прицілитися швидко і точно, хоча на відкритіших просторах може бути дуже зручною.

Мої особисті вподобання

Для колективного полювання на копитних я використовую рушницю Remington - 700 CDL калібру .30-06 Springfield з прицілом Docter 1,5-6x42. Рушниці ряду Remington - 700 – одні з найпростіших і найнадійніших у світі. До речі, цього року ця рушниця відмічає свій 50-річний ювілей. Лінійка "Ремингтонів-700", що випускаються нині, складається з безлічі модифікацій. Туди входять і "дуже тактичні" і "зовсім військові" моделі, а також версії для спортивної стрільби та суто мисливські рушниці — і усе це випускається в найрізноманітніших калібрах. Рушниця Remington - 700 моделі CDL має класичний дизайн з групою затвора і стволом з хромомолібденової сталі та дерев'яним прикладом, і саме тому я вибрав собі таку зброю: краса — страшна сила. Багато моїх друзів, що володіють мисливською зброєю Blaser, радили мені звернути увагу на рушниці цієї фірми зважаючи на їх більшу компактність, маневреність й теоретично більшу — завдяки прямоходному затвору — швидкострільність, але за час володіння рушницями Remington - 700 (у мене їх дві — поки що дві, підкреслюю) я жодного разу не пошкодував, що є прибічником цієї легендарної конструкції. Калібр .30-06 Springfield був вибраний, в першу чергу, через його приголомшливу універсальність, що дозволяє ефективно полювати з ним на будь-яку дичину в діапазоні від зайця до зубра, а також через його поширеність і величезний вибір боєприпасів на будь-який смак і під будь-які завдання. У асортименті продукції тієї ж фірми Remington є патрони з кулями від легких і дуже швидких (масою 8,1 г і початковою швидкістю близько 960 м/с) або легких і повільних (лінійка Managed Recoil – відповідно  8,1 г і 811 м/с) до важких куль 14,3-грамів з початковою швидкістю 735 м/с. Для облавних полювань на кабана можна рекомендувати патрони Remington з кулею CoreLokt масою 11,7 або 14,3 г. Одна з куль Remington CoreLokt 14,3 г (220 гран) була витягнута зі здобутого у 2010 р. кабана. Постріл був зроблений метрів з 50 в напів обгін, куля увійшла за правою лопаткою і була знайдена перед лівою лопаткою під шкурою.

Епізоди минулих полювань

Нагорода

Одне з декількох щорічних полювань в згуртованому колективі. Чудова погода, осінь вже дає про себе знати опалим листям і нічними приморозками. Їдемо розставлятися на черговий загін. Місцевість густо поросла малинником, щільний молодий підлісок і крутий рельєф виглядають багатообіцяюче. У місці, де мені випало розташуватися, лежали декілька повалених буків з величезними виворотнями. Я заліз на товстий лежачий стовбур — згори огляд був ширший, і це могло згодитися, якщо звір раптом надумався б йти через стрілецьку лінію. Ліворуч і праворуч мене прикривали величезні корені, вивернуті із землі, і я відмінно міг спостерігати поверх них, залишаючись в прихованому положенні. Але гущак попереду був таким, що я побоявся оглядати увесь цей малинник навіть на кратності 1,5 х і зняв приціл з рушниці, щоб краще бачити. Почався загін. Через якийсь час почувся самотній постріл справа — і знову довга тиша. Я полохливо вслухувався в осіннє шелестіння лісу, але, окрім криків загоничів і шуму вітру, нічого не розрізняв. Раптом, прямо переді мною в гущавині почулася якась метушня і шелестіння. Немов нізвідки, з'явилася свиноматка; за нею йшла ще одна доросла самиця, а за тією — довгий рудий "паровоз" з цьоголіток. Через гущавину рослинності видно були тільки спини кабанів; поросята злилися в одну велику пляму, я навіть не намагався цілитись, побоюючись, що важкий 220-грановий CoreLokt прошиє відразу декількох, як це і сталося в одного з моїх друзів в попередньому загоні. Кабани, практично не зупиняючись, рушили углиб загону. Серце стукало, трохи не вискакуючи. Ось вони, кабани, ось тут вони були, і я їх бачив, а зараз їх і слід пропав. І хоча мізками я розумів, що не міг стріляти, тому що об'єктивно не можна було, але мисливець усередині не міг з цим примиритися: як же так — звір був, а пострілу не було. І раптом, як нагорода за витримку, відразу за гуртом з'явився сікач. Мені він здався дрібним підсвинком,проте, характерні "жорсткі" риси у вигляді вже були присутніми : здиблений загривок, "бронетранспортероподібне" тіло. Він зупинився на секунду, повернувши голову в мій бік. Я, не забарившись, підняв рушницю і вистрілив. Все сталося так швидко, що я навіть не встиг зрозуміти, як я усе це виконав. Кабан впав, як підкошений, пару разів смикнув ногою і завмер. Було приємно усвідомлювати, що звір навіть не дізнався, що його убили; таким і має бути гарний постріл.

Хитрий

Тягнемо номери. Попадається мені щільно згорнутий грудочкою папірець — відразу розумію, що так сильно його затиснули не від великої любові. Так і є — це № 1. Мені показують місце — це майже поряд з колоною залишених машин. Неподалік росте велика груша, я ховаюся за нею. Справа — величезне поле, за ним асфальтова дорога; вже за дорогою видніється ліс, від мене він десь в кілометрі. Позаду мене теж величезний луг, що переходить в ліс. На розі лісу ззаду маячать ГАЗ- 66 і трактор загоничів. Ліворуч від мене углиб йде уся стрілецька лінія. Стоїмо... Загоничі пішли, вже чути їх голоси. Довго монотонно улюлюкали. Вітер приблизно з 8 годин ззаду. Я розумію, що він нам зовсім не на користь; тут же у свідомість закрадається слабенька надія, що кабани учують лінію номерів — і тоді, можливо, якій-небудь особливо хитрий прорветься крізь загін і, намагаючись піти через поле в інший ліс, раптом з'явиться мені. Загін йде — звіра немає. Чую загоничів вже майже у стрілецької лінії, а все одно нічого. І тут починається... Загоничі кричать все сильніше і сильніше; я розумію, що вони бачать звіра або відчувають, що він там є, а звір не йде на стрільців, оскільки через вітер вже чує їх. Улюлюкання загоничів поступово переходить в те виття, що у нас, зазвичай, зветься піснею, як писав класик. Це не можна висловити словами, це треба просто чути. Ситуація розжарюється до межі. І все одно тиша. Раптом — бах-бах-бах... Бах-бах — канонада почалася така, ніби я на відкритті по пернатих. Короткі серії, загоничі закінчують — і знову тиша. Начебто загін закінчений. Я все ще стою на номері, як і належить — хіба мало хто там ще зачаївся в загоні. Повертаю голову наліво назад — і бачу, як між мною і наступним номером вибігає сікач і починає набирати оберти у бік поля ззаду від мене. Тут він засікає залишені машини та починає закладати круг, як би, навколо мене. Відстань метрів 50-70 у бік, протилежний до загону. Я підкинув рушницю— кабан опиняється на одній лінії між мною і довгим рядом автомобілів. У тому ж напрямі, але трохи осторонь, майорить "шишига" загоничів. І тут кабан йде від машин, виходячи у безпечну для пострілу зону... Наводжуся йому "в ніс" і стріляю. Цей "горбатий запорожець" так додав ходу, що на тлі високої трави став схожий на торпеду, що хвацько розтинає цю трав'яну гладінь. Ніяких ознак попадання. Коли стрілки вийшли, я пішов по ходу пошукати, чи є кров. Кружляв по спіралі там на місцевості, мріючи знайти кабана, що доходить, нічого не знайшов. На допомогу приходять загоничі й стрілки з номерів. Порожньо. Спочатку я засмутився, довго ще ходив, вдивляючись в траву, все чекаючи побачити, що ось він там лежить за кущиком, де ми його відразу не виявили. Але потім тихо порадів, що не влучив. Кабан же був знатний і раз зумів вийти з халепи неушкодженим, то, мабуть, передасть нащадкам правильні гени. Та і підранка від невдалого попадання отримати зовсім не хотілося.

Фінальний акорд

Останній загін. У мене — щасливий № 13. Раніше на цьому номері друг Костя добув кабана — отже, шанс теоретично є. Номери розставляються на побудовані уздовж дороги помости — добре, стріляти доведеться зверху вниз, це підвищує безпеку. Помостів, проте, на усіх не вистачає, і ми йдемо на залом в ліс. Як тільки помости закінчилися, я подумав: ну все, помости напевно поставлені там, де кабани вибігають і труться об них спинами, щоб поквапити стрільців, а нам знову дісталося зовсім "не рибне" місце. Розосереджуємось. Ми стоїмо на дуже чистій ділянці лісу, перед нами просіка з високою ЛЕП, під якою таке страшне і густе розростання молодняку, що можна чекати не лише кабанів, але і динозаврів з мамонтами. Загін, природно, йде повз нас у бік помостів. Знову класика жанру : спочатку в'ялі улю... улю... улю-лю... улю-лю... Потім все сильніше: УЛЮ!!!-УЛЮ!!!!!!-УЛЮ!!!!! Тут від лінії загоничів лунає якийсь неймовірний крик: "А-а-а-а!! ПИЛЬНУ-У-У-УЙ!!! А-а-а-а-а!!!! УЛЮ-ЛЮ.". А від стрільців тиша... Раптом хтось нашвидку (мабуть, з двостволки) : бах-бах... Ну, ось воно — не інакше, хтось добув. Стоїмо далі, загоничі кричать якось вже зовсім незрозуміло: то правіше — напевно, що пройшли повз, то лівіше — вочевидь, відстали. Де і як вони йдуть — незрозуміло, але улюлюкати продовжують так, ніби женуть стадо кабанів стусанами під хвіст. Несподівано з цього розростання гущавини праворуч від мене з'являється сікач — він вискакує майже навпроти сусіднього, 12-го номера, і пре повним ходом по цьому більш-менш чистому лісу прямо мені в лоб. Я, зовсім не чекаючи такого повороту подій, з опущеною рушницею починаю прискорено міркувати, що ж робити: стріляти або не стріляти? Раптом ці мої "душевні муки" перериває черга із СКСа: бах-бах-бах. Бачу, як кабан спіткнувся — ага, влучили, — але повільніше бігти він від цього не став. Ця серія відразу повернула мені мозок на місце, і питання "To shoot or not to shoot"? відпало само собою. А кабан тим часом вже перетинав стрілецьку лінію; далі його шлях пролягав між двох дерев, просвіт між якими був завалений купою хмизу. Там кабан на якусь мить застряг (сталося це тому, як з'ясується пізніше, що перші дві кулі із СКСа потрапили по обох передніх ногах в районі ратиці, а третя між ребрами пройшла по кишківнику навиліт, і від цього поранення кабан би, ймовірно, згодом помер — ось тільки не факт, що до моменту смерті не пройшов би цілий тиждень). Треба стріляти! Але куди ж стріляти, якщо він як раз на стрілецькій лінії? Як тільки сікач проривається далі, я, нарешті, стріляю... а він пре, як ні в чому не бувало. Я в подиві (пізніше я знайду дірку біля основи дерева по лінії стрільби — результат мого промаху). Пересмикую затвор і знову прицілююся — кабан за цей час устигає пробігти ще метрів двадцять. Тут звучить четвертий постріл від сусіда на № 12, за ним витискаю спуск і я. Двохсотдвадцятиграновий "гостинець" несеться навздогін. Чую характерний ляпас — і кабан перекидається, як заєць. Він марно намагається підняти голову, ще і ще, а я стою напоготів і роздумую, добивати або ні. Відстань метрів 50 – смішна для прицільного пострілу з "Ремінгтона-700", але тут кабан нарешті затихає (куля увійшла за правою лопаткою, пройшла звіра по діагоналі та застрягла під шкурою з іншого боку, де її й знайшли при обробленні; розкрилася куля бездоганно – Remington CoreLokt цим і славиться). Руки тряслися ще довго — мабуть, від радості, що підранок не втрачений. Ось такі вони, колективні полювання на кабана. Увечері традиційно накривається загальний святковий стіл, де обговорюють полювання, жінок і відсутність стабільності у світі, радіють зустрічі зі старими друзями, вшановують "королів полювання", вимовляючи на їх честь хвалебні тости, співають пісні під гітару. Завершує дійство барвисте викладення трофеїв і загальні фото на пам'ять. Адже полювання — це свято: барвисте традиційне дійство, де зустрічаються дуже різні мисливці, що об'єднуються загальною пристрастю, і де простежується зв'язок мисливських поколінь. Ні пуху, ні пера.