5,45х39: малий, та завзятий. Частина I
Вітчизняний патрон 5,45х39 є характерним прикладом того, як «перегони озброєнь» стимулюють реалізацію конструкторських рішень, які в звичайний час відкладаються в довгий ящик. Ідея прийняття малокаліберного патрона з оптимальними балістичними характеристиками як основного боєприпасу стрілецької автоматичної зброї, була запропонована і обґрунтована ще на початку ХХ століття, але знайшла практичне втілення лише в кінці минулого століття.
Мова, звичайно ж, йде про роботи видатного вітчизняного конструктора В. Р. Федорова, який ще в 1913 р. запропонував свою автоматичну гвинтівку під патрон зменшеного калібру 6,5 мм, а в 1930-40-х рр. всебічно обґрунтував переваги малокаліберних малогабаритних боєприпасів на ефективних дальностях ведення вогню. Не одне десятиліття Федоров послідовно і наполегливо відстоював ідеї малокаліберних, а потім і малоімпульсних боєприпасів, поєднуючи у своїх працях не тільки вагому теоретичну базу, але і багатий практичний матеріал. Проте з ряду причин, в тому числі і чисто технологічного характеру, його роботи довгий час не мали практичної реалізації, поки до справи не підключився той самий горезвісний фактор «перегонів озброєнь».
Розвідка доповіла точно...
Активізація робіт по обґрунтуванню використання малокаліберних патронів для озброєння армії розпочалася наприкінці 1950-х рр. після отримання інформації з-за кордону про досліди американців з 5,56-мм автоматичною гвинтівкою AR-15 і новим автоматним патроном фірми «Ремінгтон». Історія розробки боєприпасу 5,56х45 і прийняття його в 1962 р. на обмежене постачання ВПС США вже була описана в нашому журналі (№ 2 за 2011 р.). До неї варто лише додати, що вже в 1959 р. в розпорядженні радянських конструкторів знаходилися два дослідні американські патрони (майбутній М193). З них і почалася історія створення 5,45х39, яка тривала майже 10 років. Настільки тривалий термін розробки і доведення такого «маленького» боєприпасу пояснюється тим, що конструкторам потрібно було знайти золоту середину серед безлічі суперечливих вимог і параметрів перспективного патрона.
Так, для зменшення розсіювання і збільшення ймовірності ураження цілі було необхідно зменшити імпульс віддачі і потужність, але в той же час для збільшення пробивної дії і забійності кулі, навпаки, вимагалося підвищити потужність патрона і масу кулі. Додатково до всього в розробках доводилося враховувати ряд нових розрахункових величин, таких як ефективна дальність стрільби і ймовірність попадання. Для проведення комплексних випробувань нового американського патрона був створений своєрідний «гібрид» з вітчизняної гільзи патрона «зразка 43 року», переобтисненої під дослідні 5,6-мм кулі, зроблені за американським зразком. Для відстрілу були виготовлені стволи кал. 5,6-мм з нарізами тієї ж крутизни, що і в американській зброї. При порівняльних випробуваннях дослідних 5,6-мм патронів з вітчизняними 7,62-мм зразка 43 року, проведених в НДІ-61, була виявлена висока нестійкість куль кал. 5,6-мм. Це було пов'язано не тільки з довжиною і формою 3,56-грамової кулі М193, але і крутизною нарізів. Розрахункові дані балістичних характеристик дослідної кулі, її конструкції, забійності та пробивної здатності також не дозволили зробити якісь однозначні висновки. Роботи по вивченню малокаліберного патрона тривали, але вже з кулями власної розробки. Спочатку дослідження було зосереджене на виборі найбільш ефективної форми і конструкції кулі, після чого були вироблені характеристики імпульсу віддачі патрона і ДПВ кулі. В свою чергу це призвело до розробки нового типу пороху і вибору його оптимальної наважки, а також до радикальної зміни габаритів гільзи. Для поліпшення аеродинамічних характеристик кулі її довжина в порівнянні з американською була збільшена, а для збереження оптимальної маси в її конструкцію був введений сталевий сердечник (наявність сталевого сердечника дозволило додатково підвищити ще й пробивну здатність кулі). Для нової кулі була розроблена сталева, плакована томпаком (біметалева) оболонка, яка підвищила її характеристики міцності порівняно з американськими кулями з м'якою томпаковою оболонкою, які після потрапляння в перешкоду фрагментувались на безліч уламків. В результаті експериментів була відпрацьована куля довжиною 25,55 мм і масою 3,4 г, що отримала умовне позначення 5,45 ПС.
Нова гільза
Перший час у 5,45-мм малоімпульсному патроні застосовувався піроксиліновий трубчатий порох марки ВУфл 545, але він практично відразу ж був замінений на лаковий, новітньої розробки марки Сф033фл (сфероїдний, товщина палаючого зводу — 0,33 мм, флегматизований) сферичного зерніння з більш високими енергетичними показниками і більшою гравіметричною щільністю. Маса наважки була обрана 1,44 г. Порох марки ВУфл 545 застосовується в даний час лише для спорядження 5,45-мм патронів кулями зі зниженою рикошетною здатністю — ЗРЗ. Спочатку нові кулі споряджалися в перетиснені біметалеві автоматні гільзи «зразка 43 року», які до того часу вже були освоєні у виробництві вітчизняних спортивно-мисливських патронів 5,6х39 і застосовувалися в мисливському карабіні «Барс».
Дослідна партія в кількості близько 2 млн. шт. була спрямована на випробування в Одеський військовий округ. Однак при роботі в автоматичній зброї проявився ряд недоліків в конструкції гільзи з великим скатом та занадто товстим корпусом. Застосування в патроні нового пороху Сф033фл дозволило зменшити діаметр корпусу гільзи без втрат необхідних характеристик боєприпасу. Проект зменшеної гільзи виконала інженер групи розробки Лідія Іванівна Булавська. На фінальній стадії відпрацювання новий компактний боєприпас отримав умовний індекс розробника (ЦНДІТОЧМАШ, м. Климовськ) — 13МЖВ. Після остаточного доведення кулі, виконаної технологом патронного виробництва Михайлом Єгоровичем Федоровим, їй було присвоєно калібр 5,45-мм, що вимірюється відповідно до вітчизняного стандарту — по полях. Деякий час новий патрон виготовлявся з гільзами з біметалу, але на стадії остаточного доведення патрона до 1967 р. були відпрацьовані більш економічні сталеві лаковані гільзи. Фактична довжина гільзи становила 39,82 мм, але у прийнятому зараз міжнародному позначенні цього боєприпасу довжину гільзи прийнято округляти до 39 мм. Для спорядження гільз 5,45-мм патрона використовувався латунний капсуль-запальник марки КВ-16 діаметром 5,06 мм, який пізніше отримав армійський індекс 7КВ1. У створенні нового боєприпасу брав участь великий колектив фахівців з боєприпасів під керівництвом В. М. Сабельникова.
Паралельно з дослідами над звичайними проводились роботи по створенню патронів зі спеціальними кулями — трасуючими і зменшеної швидкості. Після відпрацювання всього комплексу нового малокаліберного стрілецького озброєння Радянської Армії — автоматів і ручних кулеметів — патрон 5,45х39 отримав індекс ГРАУ 7Н6 і був офіційно прийнятий на озброєння в 1974 р., хоча його серійне виробництво почалося з кінця 1960-х рр. Одночасно з 7Н6 були прийняті боєприпаси з трасуючими кулями (індекс 7Т3), патрони зі зменшеною швидкістю кулі (індекс 7У1), холості (індекс 7Х3) і навчальні (індекс 7Х4). Виробництво автоматних патронів було розгорнуто на шести радянських патронних заводах — Ульянівському (№ 3), Амурському (№ 7), Барнаульському (№ 17), Фрунзенському (№ 60), Луганському (№ 270) і Тульському (№ 539).
Стандартна куля
Патрон 7Н6 споряджався кулею ПС з конічною донною частиною довжиною 25,55 мм і масою 3,4 г. Куля складалася з біметалевої оболонки, свинцевої сорочки і тупокінечного сердечника зі сталі марки 10. Між верхнім торцем сердечника і оболонкою кулі є технологічна порожнина. Заряд пороху Сф033фл (з 1987 р. — марка ССНф 30/3,69) надає кулі початкову швидкість близько 870-890 м/с. Згодом, у зв'язку з підвищенням рівня захищеності цілей засобами індивідуального захисту (ЗІЗ), виникла необхідність посилити пробивну здатність звичайної кулі кал. 5,45-мм, що було досягнуто шляхом застосування загартованого сердечника зі сталі марок 65Г, 70 або 75. Нова модифікація патрона 7Н6М була прийнята в 1987 р. Патрони 7Н6 і 7Н6М не мають спеціального відмінного кольорового маркування. Подальша поява бронежилетів з титановими бронепластинами послужила поштовхом до пошуку нових шляхів подальшого підвищення пробивної дії куль 5,45-мм патрона. Фахівцями Луганського верстатобудівного заводу (№ 270) до 1991 р. був відпрацьований патрон з кулею підвищеного пробивання (умовне позначення патрона 5,45 ПП), який після прийняття на озброєння отримав індекс ГРАУ 7Н10. Куля нового патрона отримала подовжений штампований загартований сердечник із сталі марок 70 і 75 із загостреною вершиною і плоским зрізом головної частини діаметром близько 1,8 мм. В головній частині кулі також була технологічна порожнина. Крім збільшення маси кулі до 3,6 г за рахунок збільшення довжини осердя, була також незначно збільшена маса порохового заряду — до 1,46 г. Новий патрон був прийнятий на озброєння, але з розвалом СРСР технологічна лінія по виробництву патронів 7Н10 і відповідні права на розробку залишилися в Луганську. У цій ситуації російським виробникам в терміновому порядку довелося заново розробляти патрон 7Н10, що в подальшому вилилося в низку модернізацій патрона 5,45х39, мова про які піде в нашому наступному номері.
Трасуючі кулі
Другим основним патроном боєкомплекту калібру 5,45-мм став патрон з трасуючою кулею, який паралельно розроблявся на самій ранній стадії дослідів з малокаліберними патронами. Куля конструктивно складалася з біметалевої оболонки, свинцевого сердечника в головній частині і трасувального складу з калібрувальним кільцем — у донній. Через малі розміри кулі трасувальний склад містився безпосередньо в оболонці без трасувального стаканчика. Для поліпшення запального ефекту сам склад робився двокомпонентним — з основного трасувального складу та ініціюючого його запального. До 1976 р. випускалися кулі довжиною 26,45 мм і масою 3,36 г, які незабаром були замінені на коротші довжиною 25,32 мм і масою 3,2 г. Зменшення довжини кулі, без істотного збитку для її характеристик, дозволило дещо зменшити довжину циліндричної провідної частини, що, в свою чергу, дозволило знизити знос стволів стрілецької зброї. Маса порохового заряду марки Сф0033фл становила 1,41 г. Патрон з трасуючою кулею під умовним позначенням 5,45 Т та індексом ГРАУ 7Т3 був прийнятий на озброєння в 1974 р. Відмінним маркуванням трасувальних боєприпасів було забарвлення вершини кулі в зелений колір.
Зменшена швидкість
Ще одним штатним боєприпасом калібру 5,45-мм став патрон із зменшеною швидкістю кулі, що отримав умовне позначення 5,45УС (індекс патрона 7У1). Він розроблений для використання зі зброєю, оснащеною «приладом беззвучної та безполум'яної стрільби» — ПБС. Досвід експлуатації у військах вітчизняного 7,62-мм автомата АКМ і приладу ПБС-1 послужив основою для розробки аналогічного комплексу і для автомата АК74 кал. 5,45-мм В ході експериментальних робіт послідовно відпрацьовувалися різні типи «безшумних» куль разом з різними моделями приладів безшумної та безполум'яної стрільби — спочатку з ПБС-2, потім — з ПБС-3 і, нарешті, з остаточним, прийнятим на озброєння варіантом — ПБС-4. Під час розробок конструктори зіткнулися з низкою проблем технологічної та фізичної властивості, пов'язаних як із самим боєприпасом, так і зі зброєю під нього. Малий калібр і габарити боєприпасу кал. 5,45-мм сильно ускладнювали створення спеціального патрона з оптимальними характеристиками. З одного боку для задовільної роботи ПБСа потрібно було зменшити заряд (щоб отримати дозвукову швидкість кулі) і збільшити масу кулі (для підвищення її забійності), а з іншого — було необхідно збільшити масу порохового заряду для збільшення дальності ефективної стрільби. При цьому різниця в довжині стволів автоматів АК74, кулеметів РПК74 і укорочених автоматів АКС74У робила практично неможливим створення «універсального» патрона, що однаково працює у всіх зразках. Крім того, доводилося враховувати вплив ступеня зносу малокаліберного ствола на балістичні характеристики кулі. З підвищенням зносу збільшувалася початкова швидкість кулі, а перевищення дозвукової швидкості зводило нанівець «дозвуковий» принцип глушіння звуку. У підсумку було прийнято компромісне рішення — відпрацьовувати патрон УС тільки для вкорочених автоматів АКС74У з подальшою їхньою доробкою під вдосконалений прилад ПБС-4. Ця міра, в свою чергу, обмежила використання ПБС-4 тільки доопрацьованими моделями автоматів і, відповідно, звузила загальне поширення комплексу тільки до деяких спецпідрозділів силових структур — КДБ, МВС і МО СРСР. Новому автомату з позначенням АКС74УБ був привласнений індекс ГРАУ 6П27. Додатково АКС74УБ міг комплектуватися підствольним безшумним гранатометом БС-1М з 30-мм кумулятивно-запальною гранатою 7П25. Даному стрілецько-гранатометному комплексу (СГК) під назвою «Канарейка» був привласнений індекс ГРАУ 6С1. Метання 30-мм гранати здійснювалося за допомогою спеціального холостого патрона ПХС, що подається з 8-зарядного магазина гранатомета. Паралельно з роботами по відпрацюванню ПБС йшла постійна модернізація і патрона УС.
До кінця 1970-х був розроблений перший варіант патрона, що складається зі звичайної кулі 7Н6 і зменшеного заряду пороху. Патрон мав посилене лакування на стику кулі з гільзою і вершину кулі чорного кольору. Потім до патрона УС була розроблена спеціальна куля зі свинцевим сердечником і зменшеним радіусом оживальної частини. Відмінним маркуванням нової моделі патрона УС було забарвлення вершинки кулі фіолетовим лаком. Однак маса нової кулі виявилася недостатньою для повноцінної роботи ПБС, і у конструкцію, крім свинцевого сердечника, був введений додатковий обважений сердечник з вольфрамо-кобальтового сплаву (марки ВК8). Для поліпшення обтюрації кулі в каналі ствола її діаметр був збільшений з 5,65 мм до 5,67 мм, через що на її оживальній частині з'явився характерний уступ. Загальна довжина кулі після доробки склала 24,3 мм. В якості метального заряду застосовувався пістолетний порох марки П-125 масою 0,31 г. Випуск кількох партій остаточного варіанту патрона 7У1 був налагоджений в кінці 1980-х рр. на Луганському верстатобудівному заводі.
Випробувальні патрони
Для випробування зброї кал. 5,45-мм були розроблені патрони ВТ (високого тиску) та ПЗ (посиленого заряду). ВТ (індекс ГРАУ 7Щ3) призначений для перевірки міцності стволів зброї в заводських умовах. Цей патрон споряджається кулею зі сталевим сердечником масою 3,5 г і збільшеним до 1,52 г зарядом пороху. Куля ВТ має збільшену провідну частину через відсутність конуса задньої частини, як у звичайної ПЗ. Відмінне маркування патрону ВД — забарвлення кулі жовтим кольором. Патрон з кулею ПЗ призначений для перевірки міцності вузлів замикання зброї. Як випливає з його назви, він має посилений до 1,46 г заряд пороху марки ССНф 30/3,69. Патрон, що отримав індекс ГРАУ 7Щ4, споряджається звичайною кулею ПС зі сталевим сердечником. Відмінне маркування патрону ПЗ — куля чорного кольору.
Зразкові патрони призначені для проведення атестації балістичної зброї, перевірки нових зразків патронів і проведення контрольних вимірювань під час стрільби. Зразкові патрони виготовляються з компонентів валових патронів, відібраних при серійному виробництві за жорсткішими вимогами до якості та геометричних параметрів. Зразкові патрони мають відмінне маркування у вигляді вершинки кулі, пофарбованої в білий колір.
У другій половині ХХ ст. отримала практичний розвиток ідея створення кулемета з комбінованим живленням: зі стрічки і магазина. Ця концепція була реалізована в бельгійському кулеметі FN Minimi/M249, ізраїльському Negev і чеському Vz.52/57. В СРСР подібні розробки почалися восени 1971 р. на Іжевському машинобудівному заводі. Завданням проекту під назвою КУ (кулемет з уніфікованою подачею) передбачалася розробка на базі штатного РПК-74 кулемета зі стрічковим живленням з додатковою можливістю використання магазинного живлення і підвищення ефективності базового зразка в півтора рази. У роботі брали участь відомі інженери-конструктори: К. Ю. Александров, В. М. Калашников, М. Е. Драгунів, А. В. Нестеров. Креслення першого дослідного зразка були готові в 1973 р., а навесні 1974 р. проведені попередні випробування першої моделі дослідного кулемета ПУ на полігоні «Іжмашу». У тому ж році дослідний зразок був переданий на випробування в ЦНДІТОЧМАШ. Розробка отримала назву «Поплін». В ході проведення подальших робіт було розроблено кілька моделей кулеметів зі стрічково-магазинним живленням, які проходили випробування в ЦНДІТОЧМАШІ і на полігоні Міноборони. До дослідних кулеметів були розроблені кілька варіантів металевих стрічок ємністю 200 патронів. Стрічка вкладалася в дюралевий короб, який кріпився знизу до ствольної коробки. Кулемет розроблявся під стандартні магазини від РПК-74 і АК-74, але в ході робіт по темі «Поплін» були розроблені магазини підвищеної ємності — дисковий на 100 патронів (конструктор В.В. Камзолов) і барабанний МОЗ (конструктор В. Н. Паранін). Остання дослідна модель кулемета була зібрана в 1978 р., але незабаром тему закрили. За висновком військових, стрічкове живлення поряд з підвищенням бойової скорострільності все ж збільшує масу і габарити кулеметів. Варіанти кулеметів з комбінованим живленням мають складну конструкцію вузла подачі і знижену надійність через відмінності у величинах енергії, необхідної для перезарядки при стрічковому і магазинному живленні. Пізніше на основі результатів теми «Поплін» було розроблено знімний подавальний пристрій подачі стрічки СПП, котрий дозволяв використовувати стрічкове живлення для штатних кулеметів РПК і автоматів АК. СПП складався з металевої стрічки, коробки і механізму подачі стрічки з приводом від затворної рами. Однак ця розробка не отримала розвитку через складність конструкції і великий об’єм підгонки вузлів.
Холості та навчальні
В кінці 1970-х рр. для імітації звуку пострілу при стрільбі зі штатної зброї кал. 5,45-мм конструкторами ЦНДІТОЧМАШ В.І. Волковим і Б.А. Иогансеном був розроблений холостий патрон. На стадії експериментів відпрацьовувався холостий патрон з подовженим дульцем, обтиснутим зіркою. Однак згодом перевагу було віддано патронам зі звичайною гільзою і пластмасовою порожнистою кулею білого кольору. Цей патрон був прийнятий на озброєння під індексом ГРАУ 7Х3. Холостий патрон використовується разом зі спеціальною дуловою втулкою, яка забезпечує необхідний рівень тиску порохових газів при пострілі та гарантоване руйнування пластикової «кулі». До 1980-х рр. на стик дульця гільзи і кулі холостих патронів наносили лак-герметизатор фіолетового кольору, пізніше стали застосовувати червоний лак.
В 1970-х рр. для навчання правилам поводження зі зброєю був розроблений 5,45-мм навчальний патрон (індекс ГРАУ 7Х4). Цей боєприпас, розроблений конструктором ЦНДІТОЧМАШ В.І. Волковим, складається зі штатної гільзи з вихолощеним капсулем і звичайної кулі ПЗ. Навчальний боєприпас має посилену фіксацію кулі в дульці гільзи і чотири поздовжні канавки на корпусі гільзи. Лак-герметизатор і відмінне колірне маркування на навчальний патрон не наносилися.
У радянський період номенклатура патронів кал. 5,45-мм була набагато скромнішою порівняно з 7,62-мм патроном зразка 43 року. У цьому калібрі відсутні патрони з запальними та бронебійно-запальними кулями. Це було пов'язано з малим внутрішнім об'ємом кулі, що не дозволяє розмістити «габаритні» елементи запальних систем і хочу якусь ефективну кількість ініціювальних складів.
Окремим яскравим епізодом у вітчизняній історії малокаліберних проміжних боєприпасів промайнув 5,6-мм спортивний патрон «Біатлон». З середини 1960-х рр. паралельно з відпрацюванням 5,45-мм автоматного патрона в СРСР почалися роботи зі створення спортивного малокаліберного боєприпасу і спортивної гвинтівки. Як і у випадку 5,45-мм автоматного патрона, в якості бази для розробки перспективного спортивного боєприпасу використовувалася гільза 7,62-мм автоматного патрона «зразка 43 року». Але, на відміну від військових боєприпасів, гільза спортивного патрона відразу виготовлялася з латуні, що є нормою для спортивних патронів. В результаті вийшов досить потужний боєприпас з гільзою довжиною 45 мм, що дозволяє розмістити досить великий пороховий заряд, і кулею довжиною 25,0 мм і масою 4,93 г. Капсуль мав посилену фіксацію за допомогою потрійного точкового керніння. Під новий патрон іжевські конструктори Анісімов і Суслопаров розробили першу в світі «біатлонну» гвинтівку БІ-5 зі швидкою підзарядкою і малим імпульсом віддачі. Випуск нових патронів проводився невеликими дослідними партіями в кінці 1960-х – початку 1970-х рр. Дрібносерійне виробництво гвинтівок БІ-5 було налагоджене в 1973-1975 рр. в дослідному цеху Іжмашу. Перший час патрон і гвинтівка проходили «обкатку» на внутрішньосоюзних змаганнях з біатлону, а в 1976-му, під час Зимових Олімпійських ігор в м. Інсбрук в Австрії, відбулася світова прем'єра. Результат перевершив всі очікування: все золото дісталося радянській збірній. Н. Круглов став олімпійським чемпіоном у гонці на 20 км, а збірна команда СРСР — олімпійським чемпіоном в естафеті. Новий радянський патрон справив справжній фурор, оскільки в той час навіть штатний автоматний 5,45-мм боєприпас був для Європи таємницею за сімома печатками, а що вже тут говорити про вузькоспеціалізований спортивний. Через рік світ біатлону попрощався з потужними патронами: у 1977 р. на Конгресі Міжнародної федерації п'ятиборства і біатлону були прийняті нові правила, згідно з якими з 1978 р. стандартний патрон для біатлону став .22 «лонг райфл», а відстань до мішені скоротилася до 50 м.
Прощання радянських біатлоністів з перспективною гвинтівкою відбулося в 1977 р. у норвезькому місті Вінгроме. Головним героєм спринтерської гонки став видатний радянський біатлоніст Олександр Іванович Тихонов. Не допустивши жодного промаху, залишивши далеко позаду всіх конкурентів, на заключному етапі гонки спортсмен зняв з плеча гвинтівку, підняв її над головою і так подолав останні 300-400 метрів дистанції. На фініші він демонстративно кинув свою зброю в сніг, щоб більше ніколи не брати її в руки. За спогадами очевидців, присутній на цих змаганнях король Норвегії ледь стримав сльози — настільки пронизливою була сцена. Так Тихонов завоював свою останню, 11-у золоту медаль, і так закінчилася кар'єра вітчизняного спортивного патрона 5,6х45 «Біатлон». У наступному році в австрійському Хохфільцені пройшов Чемпіонат світу, але вже за новими правилами і з новими патронами. Наша збірна повернулася звідти без жодної нагороди.
Для полегшення спорядження магазинів патронами на озброєння були прийняті спеціальні обойми швидкої зарядки (індекс 6Ю20. 6) на 15 патронів. Передбачалося, що в умовах, наближених до бойових, військовослужбовець зможе мати запасний боєкомплект, попередньо споряджений в обойми для швидкого спорядження магазинів під час бою. Фіксація обойми на горловині магазина здійснюється за допомогою спеціального перехідника-адаптера Y-подібної форми (Індекс 6Ю20.7). При розробці обойми були випробувані й інші варіанти, як з перехідником, так і без нього.
Тара і маркування
Ємність упаковки 5,45-мм патронів була кратною ємності стандартного автоматного магазина на 30 патронів. Спочатку патрони упаковувалися в картонні коробки на 30 патронів, але в середині 70-х було прийнято рішення перейти на спрощену паперову обгортку, скріплену двома скобами. В металеву зварно-закатану коробку вкладалися 36 паперових пакетів з загальною кількістю 1 080 патронів. Дві металеві коробки поміщалися в стандартний дерев'яний ящик на 2 160 боєприпасів. На кришку ящика наноситься трафарет із зазначенням основних даних боєприпасу. Паралельно з упаковкою патронів в паперових обгортках в металеві коробки практикувалася упаковка 4 паперових пачок по 30 патронів у вологонепроникні пакети на 120 патронів і укладання цих пакетів в дерев'яний ящик без металевих коробок. При такій упаковці в дерев'яному ящику також розміщувалося 2 160 патронів. Відмінною особливістю боєприпасів, призначених для закупорювання у вологонепроникні пакети, було захисне оксидоване покриття капсуля чорним кольором, яке як обов'язкове було відмінене в 1988 р. Для патронів зі спеціальними кулями характерне нанесення відповідних колірних смуг поверх трафаретних написів на всіх видах тари: паперових обгортках, металевих коробках і дерев'яних ящиках. Для патронів з трасуючими кулями прийняте колірне маркування у вигляді зеленої смуги, а для патронів зі зменшеною швидкістю кулі — у вигляді чорно-зеленої смуги. Незвичайною особливістю, що не знайшла поки документального пояснення, є система умовних позначень на закупорюванні 5,45-мм бойових патронів до випуску 1982 р., яка відрізнялася від стандартної схеми, прийнятої для стрілецьких боєприпасів Радянської Армії. Відповідно до «традиційної» системи умовних позначень, на закупорювання з патронами повинні послідовно наноситися калібр патрона, тип його кулі (ПЗ, Т або УЗ) і потім — тип використовуваної гільзи (ГЖ — біметалева, ГС — сталева лакована). З якихось причин до 1982 р. на всіх типах тари 5,45-мм патронів після позначення калібру наносилося позначення типу гільзи і тільки після нього — позначення типу кулі, наприклад — 5,45 гсПС замість 5,45 ПСгс.
Варто відзначити, що незвично маленький патрон був сприйнятий неоднозначно збройовими фахівцями і військовими. «Дідусь радянських автоматів» М. Т. Калашников був категорично проти нового боєприпасу, аргументуючи це тим, що для маленької і довгої кулі, або «пуансона», як охрестив її Михайло Тимофійович на одній з міністерських нарад, не вдасться відпрацювати живучість ствола. І дійсно, спочатку стволи дослідних автоматів витримували близько 2 000 пострілів, в той час як військові вимагали не менше 10 000.
Потрібні зусилля окремого інституту НДІ-13 і фахівців збройового виробництва в Коврові та Іжевську, щоб вирішити цю проблему і досягти стандартного ресурсу стволів в 12 000 пострілів. Характерною особливістю 5,45-мм боєприпасу є різка втрата стійкості кулі при влученні в перешкоду. На інтернет-ресурсі YouTube викладено цікавий ролик, в якому американці майже в упор намагаються розстріляти під кутом екран телевізора з АК-74, але кулі рикошетують від його поверхні і не можуть його розбити. Це властивість кулі — різко змінювати траєкторію польоту при зустрічі з перешкодою — породила в народі (і навіть в армійському середовищі) стійку легенду про «кулі зі зміщеним центром ваги». Насправді центр ваги кулі, звичайно ж, лежить на її поздовжній осі симетрії (ближче до донної частини) і нікуди не зміщується». Просто сукупність таких показників, як довжина і маса кулі, положення її центру ваги, співвідношення моментів інерції і крок нарізів ствола, підібрані так, що куля під час польоту знаходиться на межі гіроскопічної стійкості. При попаданні в перешкоду дія двох сил — сили тяжіння і сили опору середовищу — створюють перекидаючий момент, при якому легкі малокаліберні кулі втрачають стійкість і розвертаються. Ця властивість кулі заподіює певні незручності при стрільбі «по телевізору», але призводить до серйозних поранень при попаданні в живі цілі.
Магазини
Живлення автомата АК-74 здійснювалося з коробчастого секторного магазина (індекс 6Л23) ємністю 30 патронів, виготовленого зі скловолокніту марки АГ-4В оранжевого кольору. Для ручних кулеметів РПК-74 були розроблені коробчасті секторні магазини підвищеної ємності на 45 патронів (індекс 6Л18), які також виготовлялися зі скловолокніту АГ-4В. З 1980-х рр. магазини на 30 патронів і нові поліпшені магазини на 45 патронів (індекс 6Л26) стали виготовлятися зі склонаповненого поліаміду ПА-6 темно-фіолетового кольору, що отримали в армійському середовищі прізвисько «слива». Починаючи з 1970-х рр., з різним ступенем інтенсивності проводилися дослідні роботи над ще більшим підвищенням ємності патронних магазинів. Відпрацьовувались варіанти створення сталевих 60-зарядних магазинів з 4-рядним розташуванням патронів з подальшою перебудовою патронів біля горловини у стандартну 2-рядну подачу. Проте практична реалізація цих робіт відбулася тільки до 2000 року, коли на озброєння силових структур Російської Федерації був прийнятий магазин підвищеної ємності (Патент РФ № 2158890) з пластику чорного кольору.
Стаття опублікована в журналі "Світ захоплень: Мисливство&Зброя" № 2 за 2012 рік.
